Основні риси соціальної організації

Суспільство як соціальна реальність упорядковано не тільки інституціально, а й організаційно. Організа­ція як процес налагодження та узгодження поведінки індивідів притаманна всім суспільним утворенням — об'єднанням людей, закладам, установам тощо.

Соціальна організація — соціальна група, орієнтована на до-

сягнення взаємопов'язаних специфічних цілей і формування

високоформалізованих структур.

Багато соціологів називають соціальні організації різновидом подальшого інституту, але вони мають від­мінні від них риси:

1.Соціальна організація утворена усвідомлено і ці­леспрямовано для досягнення конкретних цілей своєї діяльності. Вона є певним засобом (інструментом) ви­рішення завдань. Переслідувана організацією мета не обов'язково збігається з цілями людей, що беруть участь у її діяльності. Тому організація створює різні системи стимулювання, за допомогою яких залучає ін­дивідів до діяльності для досягнення загальної мети.

2. Соціальна організація має чіткий загальнообо­в'язковий порядок, система її статусів і ролей — іє­рархічну структуру, їй властивий високий ступінь формалізації відносин. Відповідно правила, регламен­ти, розпорядок охоплюють усю сферу поведінки її уча­сників, соціальні ролі яких — чітко визначені, а від­носини передбачають владу і підпорядкування (субор­динацію).

3. Для підтримування стабільності відносин, коор­динації дій кожна організація повинна мати коорди­нуючий орган або систему управління. Функції її різ­номанітні, а оптимальний їх набір залежить від цілей організації, зовнішнього середовища.

Схема 14. Діяльність органу управління

Диференціація завдань і координація дій на етапі їх реалізації впливають на структуру і форму органі­зації. Основний критерій структурування соціальних організацій — ступінь формалізації існуючих у них відносин. З урахуванням його розрізняють формальні й неформальні організації.

Формальні організації. Будують соціальні відносини на підставі регламентації зв'язків, статусів, норм. Ни­ми є, наприклад, промислове підприємство, фірма, уні­верситет, муніципальна структура (мерія). В основі формальної організації лежить розподіл праці, її спе­ціалізація за функціональною ознакою. Чим розвинуті­ша спеціалізація, тим багатостороннішими і складні­шими будуть адміністративні функції, тим багатогранніша структура організації. Формальна організація нагадує піраміду, в якій завдання диференційовані на кількох рівнях. Крім горизонтального розподілу праці, їй притаманна координація, керівництво (ієрархія посадових позицій) і різні спеціалізації по вертикалі. Формальна організація раціональна, для неї характерні ви­ключно службові зв'язки між індивідами.

М.Вебер розглядав організацію як систему влади і: розробляв теоретичні основи її управління. На його думку, вимогам спеціалізованої і багатогранної органі­зації найліпше відповідає бюрократична система. Пе­реваги бюрократії найпомітніші, коли їй (бюрократії) під час виконання службових обов'язків вдається ви­ключити особисті, ірраціональні та емоційні елемен­ти. Відповідно до цього бюрократії притаманні: раціональність, надійність, економічність та ефективність, невиразність, нейтральність, ієрархічність, законність дій, централізація влади. Головний недолік бюрокра­тії — відсутність гнучкості, шаблонність дій.

Неформальні організації. Ґрунтується на товарись­ких взаєминах та особистому виборі зв'язків учасни­ків і характеризується соціальною самостійністю. Ни­ми є любительські групи, відносини лідерства, симпа­тій тощо. Неформальна організація має значний вплив на формальну і прагне змінити існуючі в ній відноси­ни за своїми потребами.

Переважна більшість цілей, які ставлять перед со­бою люди, соціальні спільноти, неможливо досягти без соціальних організацій, що зумовлює їх повсюдність і різноманітність. Найбільш значущі серед них:

— організації з виробництва товарів і послуг (про­мислові,

сільськогосподарські, сервісні підприємства і фірми, фінансові установи, банки);

— організації в галузі освіти (дошкільні, шкільні, вищі навчальні заклади, заклади додаткової освіти);

— організації в галузі медичного обслуговування, охорони здоров'я, відпочинку, фізичної культури і спорту (лікарні, санаторії, туристичні бази, стадіони);

— науково-дослідні організації;

— органи законодавчої, виконавчої влади.

Їх називають ще діловими організаціями, які вико­нують су спільно корисні функції: кооперацію, співро­бітництво, підпорядкування (співпідпорядкування), управління, соціальний контроль.

Загалом кожна організація існує у специфічному фізичному, технологічному, культурному, політичному і соціальному оточенні, повинна адаптуватися до нього і співіснувати з ним. Немає організацій самодо­статніх, закритих. Усі вони, щоб існувати, функціону­вати, досягати цілей, повинні мати численні зв'язки у навколишнім світом.

Запитання. Завдання

1.Чому поняття «соціальний інститут» посідає одне з центральних
місць у соціології?

2.Охарактеризуйте основні ознаки соціального інституту.

3.Які умови виникнення і становлення соціальних інститутів?

4.Охарактеризуйте умови успішного функціонування соціальних
інститутів.

5.У чому полягають основні функції та дисфункції сучасних со­
ціальних інститутів в Україні?

6.Продемонструйте багатозначність терміну «соціальна організація».

7.У чому полягає відмінність між соціальним інститутом і соціаль­
ною організацією?

8.Охарактеризуйте формальну та неформальну соціальні органі­
зації.

9.Які основні риси характеризують бюрократію?

Поиск по сайту: