Розвиток емпіричних досліджень у протосоціологічний період

Становлення соціології як самостійної наукової дисципліни відбувалося не тільки в координатах тео­ретичного мислення — філософії історії, філософії дер­жави і права, соціальної філософії. На нього позитив­но впливали й емпіричні пошуки, засновані на дослі­ді, вивченні фактів суспільного життя.

Як емпірична дисципліна, соціологія займається збором та аналізом конкретної інформації. Історично першою формою її збору був облік матеріальних і люд­ських ресурсів у масштабах держави, окремого маєт­ку, міста. Як правило, така необхідність була пов'яза­на з вирішенням військових і фінансових питань. Так започатковували перші переписи населення, спроби кількісного аналізу соціальних явищ і процесів. Свід­чень такої діяльності, починаючи з біблійних часів чимало. Найдавніший перепис, наприклад, був своє­рідним оглядом здатного до війни чоловічого населен­ня. Обов'язком кожного потенційного воїна було при­нести в певне місце і час військове знаряддя: каміння, наконечник, стріли. За величиною утвореного ними пагорба судили про воєнну силу держави, здатність вести війну. В Іудеї, Єгипті та інших країнах існував по­рядок обліку земель, матеріалів, робочої сили, харчо­вих продуктів через обов'язкову звітність службових Осіб. Ініціатива збору інформації належала державним установам. Переписи населення та його майна у Дав­ньому Римі здійснювалися з метою визначення соці­ального, політичного, військового та податкового ста­тусу членів суспільства.

У Давній Греції держава втратила монополію на проведення обліку. Ініціаторами виступали, окрім влади, також власники майстерень, маєтків, торгівельної справи. В Афінах облік природного руху насе­лення був регулярним, складали і земельні кадастри з повним описом окремих господарств. Важливість кіль­кісної та якісної емпірично вірогідної інформації для потреб державного управління визнавала і наука. Опис грецьких полісів у «Політиці» Арістотеля став основою його теоретичної гіпотези про «середній» по­літичний устрій як норму, відхиленнями в кращий або гірший бік від якої вважав конкретні держави.

За часів Сервія Туллія (VI ст. до н.е.) у Давньому Римі діяв спеціальний орган обліку — ценз. Окрім періодичних переписів, цензори вели і поточні спосте­реження за рухом населення, фінансами, армією. Обо­в'язковим для кожного сімейства було ведення обліку домашнього господарства. Зафіксовано випадок науко­вої обробки офіційних даних: юрист Ульпіан намагався визначити тривалість життя різних вікових груп. Од­нак досвід римської держави було втрачено. До збору конкретної інформації в масштабах держави вдавалися в централізованих монархіях, після завоювання і осво­єння нових територій (англійська «Книга страшного су­ду» (земельний кадастр) Вільгельма І Завойовника).

Примітивні емпіричні соціальні дослідження прак­тикувалися в торгових містах Італії та Голландії доби Відродження. В Іспанії в 1575 р. чи не вперше в Європі для вивчення соціально-економічних явищ використо­вували питальник з 357 питань. Розвиток міжнародної торгівлі, міст стимулювали різноманітні форми обліку, реєстрації видатків-прибутків, матеріальних цінностей, трудових ресурсів. Ризик морських перевезень форму­вав потребу їх страхування, для чого потрібні були ста­тистичні дані, відповідно їх аналіз та оцінка.

У середині XVI ст. стало можливим наукове емпі­ричне вивчення соціальних явищ, завдяки існуючій в усіх тогочасних феодальних державах системі реєс­трації основних актів громадянського стану у церков­них парафіях. Зібрана у них інформація ще не була достатньо повною щодо всього населення (інші види віросповідання не враховувалися), точністю через відсутність єдиних форм реєстрації (не фіксували, на­приклад, причини смерті, вік померлого). Все це зву­жувало можливості аналізу, але церковно-приходські книги були єдиним джерелом кількісних, числових даних.

Початок сучасного емпіричного суспільствознавст­ва пов'язують з виходом у 1662 р. в Лондоні праці Джона Граунта «Природні і політичні спостереження, перераховані і зроблені над бюлетенями смертності щодо управління, релігії, торгівлі, зростання, повітря, хвороб і різних змін означеного міста», а також читан­ням у 1660 р. в університеті німецького міста Гельмштедта академічного курсу лекцій, присвячених дер­жавній характеристиці різноманітних країн. Читав їх Герман Конрінг. Напрям, який започаткував Граунт, трохи згодом завдяки В. Петті дістав назву «політична арифметика», оскільки зосереджувався на кількісно­му вимірі держав, за допомогою універсальної форми чисел. Інший напрям («Статистика», або «Державо­знавство») продовжив традицію словесного опису осно­вних соціальних показників щодо державного устрою конкретної країни, її території, населення, ремесел, торгівлі, звичаїв тощо.

З цих двох джерел походять демографія, економіч­на географія, частково історія, етнографія, політеко­номія, емпірична соціологія, теоретична статистика і безліч її підгалузей. «Політична арифметика» і «ста­тистика» (XVII—XVIII ст.) були передісторією емпі­ричної соціології. Але вони відігравали помітну роль, оскільки продукували науково вірогідну інформацію для практики політичного управління. Найголовні­шим предметом своєї діяльності представники обох шкіл вважали населення, людей.

Перші соціологи-емпірики (назва умовна, адже ба­гато з них не належали до науки, а соціологія ще не була самостійною дисципліною) в дослідженні певних груп, верств населення, намагалися не просто визнача­ти їх кількість, числове співвідношення із сукупністю населення, але й описувати їх моральні характеристи­ки, умови життя тощо. Так емпірична соціологія вби рала в себе традицію опису, властиву «державознав­ству», і традицію числового виміру, яким переймала­ся «політична арифметика».

Суттєву роль для розвитку прогресу науки, в тому числі емпіричної соціології, відіграло відкриття і за­стосування методу вибірки, за якого висновки про су­купність однорідних явищ робили на підставі певної відібраної сукупності даних. Ним користувалась як «політична арифметика», так і державознавство, хоча теоретично обґрунтувала його «політична арифмети­ка». До XIX ст. в наукових дослідженнях застосовува­лись методи угруповування (класифікації) даних, пе­рехресного порівняння, підрахунку невідомих вели­чин (кількості населення, середньої тривалості життя) 8а наявними побічними даними (таблиці смертності та ін.). Тоді було запроваджено до вжитку поняття «середня величина», як робочу гіпотезу було сформульовано закон великих чисел. Найзагальніше суть їх полягає в тому, що за наявності великої кількості спо­стережень за однорідними випадками, які є частиною цілого, можна судити про невідстежені явища, про досліджуване ціле і про закономірності цих явищ. Са­ме встановленням послідовності масових явищ і за­ймалися емпірики XVII—XVIII т..

Емпірична соціологія постала як результат особис­того ентузіазму, без державного забезпечення, але зі сподіваннями прислужитися державі. Типова щодо цього фігура Дж. Граунта — торговця сукном, члена Ради міського управління м. Лондона, капітана місь­кої міліції. Перші ентузіасти (Петті в Англії, Вооан у Франції, пізніше Варгентин у Швеції) створювали про­екти державної організації систематичного, уніфікова­ного за рубриками збору даних. Першою з держав ем­піричною соціологією зайнялася Швеція. Вона в се­редині XVIII т.. заснувала особливу Таосльну комісію, що отримувала з місць інформацію, яку аналізували члени Академії наук. Стимулювали накопичення да­них і страхові компанії. Опіка держави нерідко обме­жувала доступ до соціальних даних і результатів їх аналізу. Тому в XIX т.. наукова ініціатива звільняєть­ся від неї, з’являються приватні ініціатори до­сліджень, інтереси яких часто виходять за межі дер­жавної статистики; праці з «моральної статистики», «соціальної гігієни».

Отже, передісторія емпіричної соціології XIX т.. почалася за античних часів і завершилася створенням оригінальних наукових течій «політичної арифмети­ки» та «державознавства».

Протосоціологічний період теоретичної соціології містив багато наукових концепцій, які живили соціо­логічні знання класичного та сучасного періодів.

Поиск по сайту: