Методологічні прийоми дослідження конфліктів

Дослідження конфлікту є неодмінною передумовою його розв'язання, оскільки дає змогу пізнати його гли­бину, складність, позиції сторін. Ефективність його забезпечує дотримання певних принципів:

—принцип розвитку — він акцентує на тому, що конфлікт знаходиться у безперервному розвитку, має власну динаміку;

— принцип загального зв'язку — передбачає дослі­дження не окремих структурних елементів конфлікту, а максимально можливих його зв'язків з іншими со­ціальними явищами;

— принцип єдності теорії, практики та експери­менту — передбачає чітку продуманість дій та належ­ну організацію їх виконання;

— принцип системного підходу — вимагає аналізу конфліктів як складних об'єктів, що складаються з іє­рархічно пов'язаних підсистем та є підсистемами сис­теми більш високого рівня;

—принцип об'єктивності — потребує мінімізації впливу особистих та групових інтересів, інших суб'єк­тивних чинників;

— принцип особистісного підходу — передбачає врахування конкретних особливостей індивідів як суб'єктів конфліктів;

— принцип конкретно-історичного підходу — під­креслює необхідність урахування в процесі вивчення конфлікту всіх конкретних умов, у яких вони діють(місце, час, обставини тощо);

— принцип еволюції — зосереджує увагу на враху­ванні головних закономірностей еволюції конкретних видів конфліктів;

— діалектичний принцип — стосується внутріш­нього джерела розвитку конфлікту (закон єдності та боротьби протилежностей), засобів еволюції та динамі­ки конфліктів, орієнтують на пошук закономірностей (закон переходу кількості в якість), дає змогу прогно­зувати напрям розвитку конфліктів (закон заперечен­ня заперечення).

При дослідженні конфліктів здебільшого викорис­товують такі види аналізу:

1. Системно-структурний. Охоплює визначення про­сторово-часових та змістових меж конфлікту, з'ясуван­ня максимальної кількості під структур, елементів та зв'язків між ними, встановлення їх ієрархії.

2. Системно-функціональний. Полягає у вивченні особливостей зовнішніх проявів конфліктів у соціумі.

3. Системно-генетичний. Суть його у розкритті обу­мовленості конфлікту факторами макро- та мікросередовища, визначенні ієрархії причин, що його поро­джують.

4. Системно-інформаційний. Охоплює вивчення ро­лі інформації та її функцій у зародженні, розвитку та завершенні конфлікту, дослідження закономірностей інформаційного обміну між його підструктурами.

5. Системно-ситуаційний. Як одиниця аналізу ви­користовується конфліктна ситуація, яка має систему змістових, часових та просторових характеристик. Во­на є найменшим цілісним елементом конфлікту, що
зберігає всі його риси.

Універсальна понятійна схема опису конфлікту охо­плює такі понятійно-категоріальні групи: сутність, ти­пологій, структура, функції, еволюція, генеза, динамі­ка, інформація в конфлікті, попередження, завершен­ня, дослідження та діагностика. Основними етапами практичного вивчення конфліктів є складання програ­ми, визначення конкретного об'єкта вивчення, розроб­ка методики аналізу, пілотажне дослідження, коригу­вання програми і методик, збір первинної інформації, якісна та кількісна обробка даних, аналіз та інтерпре­тація отриманих результатів, формулювання висновків, прогнозів та рекомендацій.

Отже, конфлікт є складним соціальним феноме­ном, який постійно супроводжує життєдіяльність сус­пільства та потребує теоретичного і практичного вивчення з метою управління ним на всіх стадіях йо­го функціонування, особливо у періоди кризи суспіль­ства, трансформації його систем.

Поиск по сайту: