Проблема типологізації суспільств

Проблема типологізації суспільств передбачає, з одного боку, відокремлення понять «суспільство», «природа», «держава», «країна», з іншого — з'ясуван­ня співвідношення між ними. Людина і суспільство є частиною природи, але помилково було б ототожнюва­ти їх з природою. Адже, коли йдеться про природу у широкому сенсі (природна єдність світу, всієї дійснос­ті), то лінія «суспільство — природа» відображає те, що людина і суспільство виникли з природи. Суспіль­ство при цьому перебуває у тісному зв'язку та взаємо­дії з природним середовищем і не може функціонувати, розвиватися поза ним, оскільки і природа, і суспільство підкоряються єдиним фундаментальним законам. Але розуміння природи у вузькому сенсі (частина реального світу, природно-географічне середовище) пе­редбачає визнання того, що людина є не стільки біоло­гічним, скільки соціальним творінням, а буття суспіль­ства — це своєрідне соціальне буття, котре не можна зводити до тільки біологічного існування.

Розмежування цих понять дає змогу правильно зрозуміти двоєдину — природно-соціальну — основу людини та суспільства, не допустити як ігнорування природних засад у людині та суспільстві, так і запе­речення вирішальної ролі соціального у цій єдності. На певних етапах розвитку соціології домінували різні точки зору, то абсолютно відриваючи людину, суспіль­ство від їх природних основ, то абсолютизуючи місце і роль біологічного на противагу соціальному.

На думку представників сучасної американської соціології, у XX ст. сформувалася так звана «парадиг­ма людської винятковості», сутність якої визначаєть­ся екологічними залежностями та обмеженнями. Згід­но з нею людина, істотно відрізняючись від тварин, здатна розпоряджатися собою і діяти як завгодно для досягнення мети. Соціокультурне середовище, соці­альні та культурні чинники є головними для неї, що змушує інколи ігнорувати біофізичне середовище. Позаяк усі проблеми можна вирішити за допомогою на­уки, соціальний і технологічний прогрес ніщо не мо­же обмежити.

Однак сучасний стан суспільства, людини і довкіл­ля доводить наукову неспроможність абсолютного про­тиставлення суспільства і природи, ресурси якої не безмежні.

Розмежовуючи категорії «суспільство», «держава», «країна», слід виходити з того, що «країна» — понят­тя, яке є переважно географічною характеристикою частини нашої планети, а «держава» — категорія, що відображає політичний стан цієї частини. Співвідно­шення між даними категоріями визначає типологіза-цію суспільств.

Типологізація суспільств — це класифікація суспільств на ос­нові визначення найважливіших і найсуттєвіших ознак, типо­вих рис, які відрізняють одні суспільства від інших.

Залежно від критеріїв соціологи по-різному визна­чали типи суспільств. Наприклад, беручи за головну

ознаку писемність, їх поділяли на писемні та дописе­мні. Німецький соціолог Фердинанд Тьонніс (1855— 1936) з огляду на наявність і стан промислового вироб­ництва, класифікував їх на традиційне (допромислове) та промислове.

Американські соціологи Г. Ленскі та Дж. Ленскі, розрізняючи суспільства за головним способом здобут­тя засобів до існування, виокремлюють:

1. Суспільство мисливців і збирачів. Структура йо­го надто проста, а соціальне життя організоване на ос­нові родинних зв'язків, усім править вождь.

2. Садівничі суспільства. Воно теж ще не знає, що таке додатковий продукт, основою його соціальної структури є родинні зв'язки. Але їх система помітно
розвинутіша, складніша.

3. Аграрне суспільство. На цьому етапі вже з'явля­ється додатковий продукт, розвиваються торгівля, ре­месла, зароджується держава. Система родинних
зв'язків перестає бути основою соціальної структури
суспільства.

4. Промислові суспільства. Виникають наприкінці XVIII ст. з появою промислового виробництва, викори­станням у виробничих цілях наукових знань, значного додаткового продукту, розвитку системи державного
управління.

Застосування цього критерію іншими соціологами передбачає, крім перших трьох, індустріальне та постіндустріальне суспільства.

Беручи за основу ціннісні критерії, соціолог Д. Рі-сман виділяє такі типи суспільства:

1. Традиційне суспільство. У ньому індивіди керу­ються традиційними цінностями. Ця особливість вла­стива насамперед аграрному суспільству, в якому про­фесія переходить від батька до сина. Людина, будучи обмеженою у виборі, змушена діяти згідно з традиція­ми. Саме такі особливості характеризують доіндустріальне суспільство.

2. Суспільство, кероване зсередини. У такому су­спільстві поведінку індивідів визначають особисті цін­ності, що активізує індивідуальність, посилює вибір,
самостійність рішень, власну точку зору. В ньому від­сутні чіткі моральні норми, людина повинна шукати опору в собі. Це індустріальне суспільство.

Суспільство, кероване ззовні. Індивід у такому суспільстві спрямовує та оцінює свою діяльність, орі­єнтуючись на оцінки колег, друзів, сусідів, громадсь- ку думку. Воно сприяє розвитку тертіальних (лат. іегЬіиз — третій) промислів — маркетингу, послуг. З'являються нові професії, групи робітників, форму­ються нові громадські організації. Для досягнення ус­піху індивід повинен враховувати зовнішні обстави­ни, пристосовуватися до них. Це постіндустріальне

суспільство.

Розвиненість управління і ступінь соціального роз­шарування розмежовують суспільства на просте і складне.

1. Просте суспільство. У такому суспільстві не іс­нує бідних і багатих, керівників і підлеглих. Основні його характеристики: соціальна, економічна, політич­на рівність, низький рівень розподілу праці та розви­тку техніки, невеликі територіальні розміри, незначна чисельність, пріоритет кровних зв'язків.

2. Складне суспільство. Сформувалося з виникнен­ням та нагромадженням додаткового продукту, розви­тком позааграрних виробництв, зосередженням людей
у містах, розвитком торгівлі, передусім зовнішньої. Класове розшарування в ньому зумовило перехід від звичаєвого права до юридичних законів. З виникнен­ням писемності стали окреслюватися контури елітар­ної культури. Еволюція такого суспільства, утверджен­ня держави уможливили реалізацію масштабних суспі­льних проектів (розвиток засобів комунікації тощо).

За політичними режимами суспільства поділяють на демократичне, авторитарне, тоталітарне; за панів­ною релігією — на християнську і мусульманську. Марксизм за способом виробництва, виробничих від­носин і класової структури виділив первіснообщинну, рабовласницьку, феодальну, капіталістичну, комуніс­тичну суспільно-економічні формації.

Поиск по сайту: