Соціальні відносини та соціальні конфлікти. Важливою формою вияву соціальних тривалих, сталих, системних, оновлюваних, різноманітних за змістом зв'язків є соціальні відносини (див

Важливою формою вияву соціальних тривалих, сталих, системних, оновлюваних, різноманітних за змістом зв'язків є соціальні відносини (див. с. 17).

Вони є відносинами схожості й відмінності, рівно­сті й нерівності, панування і підлеглості між окреми­ми людьми та їх групами, їх формування можна зобразити схематично:

Основою соціальних відносин є соціальні зв'язки, які об'єднують індивідів, групи та інші елементи сус­пільства у функціональне ціле. Ядром їх є відносини рівності та нерівності, позаяк розкривають взаємини між людьми, які перебувають на різних соціальних позиціях. Йдеться про складну діалектику рівності й нерівності між людьми у межах соціальної структури суспільства. Оскільки відносини абсолютної рівності неможливі, провідними виступають відносини соці­альної нерівності.

Характер соціальної нерівності у системі соціаль­них відносин визначають:

—відмінності між людьми закладені природою, притаманні їм від народження: етнічна належність, статеві й вікові особливості, фізичні можливості, інте­лектуальні здібності та ін.;

— відмінності між людьми, що виникають у зв'яз­ку з професійними ролями;

— відмінності між людьми, що зумовлені володін­ням (власністю, товарами, привілеями та ін.).

Відносини нерівності у певних ситуаціях перетво­рюються на відносини соціальної рівності (коли йдеть­ся про справедливе стимулювання рівноцінної праці).

Виокремлюють різноманітні види соціальних від­носин:

— за обсягом владних повноважень: відносини по горизонталі, відносини по вертикалі;

— за ступенем регламентування: формальні (офі­ційно оформлені), неформальні;

— за способом спілкування індивідів: безособові або опосередковані, міжособові або безпосередні;

— за суб'єктами діяльності: міжорганізаційні, внутріорганізаційні;

— за рівнем справедливості: справедливі, несправе­дливі.

Основою відмінностей між соціальними відносина­ми є мотиви і потреби, головними з яких є первинні та вторинні потреби (влада, повага) кожної людини.

Внаслідок суперечливості соціальних відносин од­нією з форм соціальної взаємодії суб'єктів стає со­ціальний конфлікт.

Соціальний конфлікт — зіткнення двох або більше сил, спрямованих на забезпечення своїх ін­тересів в умовах протидії.

Це вища стадія розвитку суперечностей у системі відносин людей, соціальних груп, соціальних інститу­тів суспільства, яка характеризується максимальним посиленням суперечливих тенденцій та інтересів їх по­ведінки.

Щодо сутності соціальних конфліктів у соціологічній науці склалося дві точки зору. Одна з них (К. Марксом) виходить з того, що конфлікт — це тимчасовий стан су­спільства, організації, який може бути подоланий різно­манітними засобами. За другою (Р. Дарендорф, Л. Козер та ін.), конфлікт — це нормальний стан, об'єктив­на риса соціальних систем, зумовлена суперечливою природою суспільного життя, результат опору відноси­нам владарювання і підкорення. Придушення соціаль­ного конфлікту веде до загострення, а раціональна його регуляція — до підконтрольної еволюції. Цим зумовлені функції соціальних конфліктів: інтеграція со­ціальних організацій (вплив на встановлення опти­мального співвідношення індивідуальних і групових інтересів); сигналізація (виявлення проблем, недоліків тощо); інновація (внаслідок конфлікту визначаються шляхи подолання опору інновації); інформація через конфлікт розкривається латентна інформація); стабі­лізуюча, гносеологічна та навчальна.

Конфлікт є найважливішою формою відносин суб'єктів соціальної взаємодії, мотивація яких зумов­лена різними цінностями і нормами, інтересами і по­требами. Сутнісний його аспект полягає в тому, що ці суб'єкти діють у межах ширшої системи зв'язків, яка модифікується (закріплюється або руйнується) під впливом конфлікту. Учасниками соціального конфлік­ту можуть бути індивіди, групи, організації. Суб'єк­тами — особи, групи, спільноти, здатні створювали конфліктну ситуацію, впливати на її розвиток, пове­дінку учасників.

Виділяють такі стадії соціального конфлікту:

1.Передконфлікт (виникнення соціальної напру­женості).

2.Зростання напруги (поява конфліктної ситуації).

3.Безпосередній розвиток конфлікту (стадія від­
критої боротьби сторін).

4.Регулювання (розв'язання соціального конфлікту).

Розв'язується соціальний конфлікт зняттям со­ціальної напруги на ранніх стадіях формування конф­ліктної ситуації. Конфліктологи розглядають такі спо­соби подолання конфліктів: компроміс, конкуренція, втеча, згода, співробітництво, вважаючи співробітниц­тво єдиною конструктивною можливістю подолання конфліктної ситуації.

Джерелом загострення конфліктів між великими групами є ескалація незадоволення існуючим станови­щем, зростання домагань, радикальна зміна свідомос­ті та соціального самопочуття. Незадоволення, набува­ючи відкритої форми, стимулює соціальний рух, під час якого з'являються лідери, формується ідеологія захисту інтересів. На цьому етапі конфлікт стає від­критим і незворотним, то перетворюючись на постій­ний компонент суспільного життя, то завершуючись перемогою ініціюючої сторони або вирішуючись на ос­нові взаємних поступок сторін.

Адекватний аналіз конфліктної ситуації передба­чає чітке з'ясування обставин визрівання конфлікту, під час якого можуть функціонувати історичні, со­ціально-економічні та культурні чинники, які завер­шуються у діях політичних структур та інститутів.

Існують різноманітні класифікації соціальних кон­фліктів:

—за включеністю до системи організаційних зв'яз­ків — функціональні та дисфункціональні;

— за специфікою впливу на організацію — кон­структивні та деструктивні;

— за тривалістю — короткотермінові й довготермі­нові тощо.

Конфлікти бувають агоністичні (примиримі) й антагоністичні (непримиримі). Антагоністичні кон­флікти, якщо упущені можливості їх вирішення, пере­творюються у хронічні й навіть непримиримі. Кожен з основних типів конфліктів перебирає на себе особли­вості системи, у якій вони виникають і відбуваються: Соціально-економічний конфлікт. Виникає внаслі­док незадоволення існуючим економічним станови­щем, погіршення порівняно із звичним рівнем спожи­вання й життя (реальний конфлікт потреб), гіршим станом, вищим порівняно з іншими соціальними гру­пами (конфлікт інтересів).

Національно-етнічний конфлікт. Спричиняється проблемами державного суверенітету, вирішенням територіально-статусних питань, міжклановими супере­чками тощо.

Політичний конфлікт. Пов'язаний зі свідомо регульо­ваними цілями, спрямованими на перерозподіл влади. Для цього має бути сформована нова політична еліта.

Існують дві точки зору на природу конфліктів: ре­сурсна та ціннісна. Ресурсна базується на матеріаліс­тичному розумінні конфлікту, який завжди розгорта­ється за суттєво значущі засоби життєдіяльності; ціннісна — на системах цінностей, вірувань і переко­нань, несумісних принципах суспільного устрою, вза-ємовиключних культурних стереотипах. Звідси постає класифікація конфліктів.

Конфлікти ресурсів. Причиною їх є обмеженість ресурсів (економічних, матеріальних та ін.), що існує практично завжди. Саме у зв'язку з розподілом ресур­сів і виникають суперечності.

Конфлікти цілей. Як правило, це позиційні конф­лікти. Вони виникають, коли сторони, що виконують одне й те саме завдання, займають різні позиції, пере­слідують свої цілі.

Конфлікти цінностей. Спричинюють їх певні цін­ності різних індивідів та соціальних груп щодо значу­щих аспектів соціального життя.

Конфлікти комунікацій. Передумовою їх є або не­достатня передача інформації, або її викривлення. Беручи за основу рівень конфліктуючих сторін, конфлікти класифікують на:

— міжіндивідуальні;

— міжгрупові (групи інтересів, етнонаціональні групи);

— конфлікти між асоціаціями (партіями);

— внутрі- та міжінституційні конфлікти;

— конфлікти між секторами суспільного розподілу праці;

— конфлікти між державними утвореннями;

—конфлікти між культурами або типами культур. Ця схема домінує під час класифікації соціальних конфліктів, позаяк в її основу покладено особливості сторін, що беруть участь у них: рольові (особистісні), міжособові, міжгрупові, позиційні, загальносоціальні. Зростання конфліктності у суспільстві є природним наслідком загострення боротьби за панування тих чи інших цінностей, претензій на певний статус, владу, інші засоби висхідних соціальних і політичних угрупо­вань. Від того, наскільки вдається збалансувати конф­ліктну ситуацію, досягти консенсусу, залежить роль соціального конфлікту в соціальному розвитку, який або стає джерелом прискореного розвитку суспільства, або породжує соціальний хаос. За сучасних умов важ­ливими є пошуки компромісів у міждержавних, регіо­нальних, міжнаціональних і міжрегіональних конфлік­тах. Найжорстокіша форма їх вирішення — збройне на­сильство, що часто призводить до тупикової ситуації.

Певні особливості мають соціальні конфлікти на етапі модернізації суспільства. Це пов'язано з дією двох груп чинників. Першу становлять інтереси основ­них соціальних груп й особливості політичної культу­ри, що виражається у кризі політичної культури (кри­за ідентичності й легітимності). Друга обумовлюється рівнем інституціалізації політичних відносин та якос­тями політичних керівників, що відображається в кри­зі державного управління (криза розподілу, проник­нення у владні структури тощо). Проміжне становище між ними посідає криза політичної участі, що виникає як наслідок нерозвинутої культури та ігнорування ви­мог рівності у процесі прийняття державних рішень. І хоча соціальний конфлікт є одним з рушіїв соціально­го прогресу, нерідко під час його вирішення вдаються до консенсусу (згоди, одностайності співучасті).

Поиск по сайту: