Основні поняття і категорії економічної соціології

Категоріальний апарат економічної соціології охоп­лює загальнонаукові, загальносоціальні та специфічні (виникли в соціології, відображають її підхід до суспільного життя) категорії. Головні з них: соціальний ме­ханізм розвитку економіки, економічна поведінка, економічна культура та ін.

Перший рівень — це найзагальніші категорії: «економічна сфера» і «сфера соціальних відносин». Вони характеризують суспільство на перетині його з економікою. До другого рівня належать категорії, що розкривають соціальний механізм розвитку економіки та окремих його фрагментів у регулюванні соціально-економічних процесів. За ними — категорії, що конк­ретизують зміст соціальних механізмів: «економічна свідомість», «економічне мислення», «соціально-економічні стереотипи», «економічні інтереси», «економічна діяльність», «економічна поведінка», «економічна культура».

Базовим для економічної соціології більшість уче­них вважає поняття «соціальний механізм розвитку економіки».

Соціальний механізм розвитку економіки — стійка система взаємодії соціально-економічних груп у сферах виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ і послуг, регу­льована історично сформованими в даній країні типом культури, системою управління і соціальною структурою суспільства. Рушійною силою його є соціально-економічні по­треби та інтереси соціальних груп, що регулюють їх поведінку в сфері економіки. Дія його поширюється на всі фрагменти соціальної структури суспільства: класи і соціальні прошарки (підприємці, менеджери, робітники, селяни та ін.); різні рівні територіальної структури (країна, регіон, область, місто, район), а та­кож організаційно-управлінської структури виробниц­тва (відомства, об'єднання, підприємства, підрозділи). У кожному соціальному прошарку і на кожному рівні згаданих структур функціонують специфічні соціальні групи, здійснюються особливі види діяльності й пове­дінки, досягаються якісно і кількісно різні результа­ти. Це дає змогу стверджувати, що в суспільстві діє кілька соціальних механізмів, що, взаємодіючи з ос­новним соціальним механізмом регулювання економі­ки, вони визначають зміст, особливості, спрямованість економічної поведінки індивідів і груп, ефективність економічної діяльності. Вивчення соціального меха­нізму розвитку економіки і його структурних компо­нентів спрямоване на підтримання його нормального функціонування, виявлення дисфункцій, протиріч І труднощів у розвитку економіки.

Уявлення про соціальний механізм розвитку еко номіки ґрунтується на тому, що результати економіч­ного розвитку є наслідком не лише діяльності органін управління, а передусім діяльності й активності со­ціальних груп, які залежать від мотиваційного, статусного, культурного, управлінського регуляторів.

Дія цього механізму перетворює розвиток економі­ки на соціальний процес, який розглядають у верти­кальному та горизонтальному ракурсах. Вертикаль ний ракурс реалізується стосовно різних рівнів терито­ріальної структури суспільства (країна, регіон, область, місто, район), організаційної структури ви­робництва (відомство, об'єднання, підприємство, під­розділ). На кожному з них функціонують специфічні соціально-економічні групи, що здійснюють особливі види діяльності.

Горизонтальний ракурс виявляє себе через гори­зонтальні соціально-економічні взаємодії:

- у межах певного регіону, області, району (міс­та), між підприємствами й організаціями конкретних галузей виробництва;

- між різними соціально-демографічними і профе­сійними групами, що займаються економічною діяль­ністю робітниками, інженерами, підприємцями,
менеджерами, селянами як у межах конкретної госпо­дарюючої одиниці, так і в ширших соціально-еконо­мічних сферах;

— між різними регіонами, областями, містами, га­лузями виробництва, соціально-демографічними і про­фесійними групами країни.

Соціальний механізм, передаючи імпульси дії та роз­витку зі сфери соціальних відносин в економічну й нав­паки, створює соціальні умови для ефективного викори­стання ресурсів виробництва (природних, фінансових, людських та ін.). Передавання цих імпульсів здійсню­ється через творчу активність соціальних груп, які ді­ють у системі економічних та соціальних відносин, ма­ють певне становище в соціальній структурі суспільства.

Існування будь-якої системи передбачає впорядко­вану взаємодію суб'єктів господарської діяльності, га­лузей, соціальних груп і спільнот. Ступінь та особли­вості цієї впорядкованості визначають господарський устрій суспільства, який є цілісною і взаємозалежною системою норм, правил, інститутів, що визначають економічну діяльність суспільства. Елементи госпо­дарської системи визрівають або створюються завдяки цілеспрямованій діяльності економічних і політичних Суб'єктів (уряду, парламенту, підприємств, об'єднань). Цілісність господарської системи забезпечує державна економічна політика, яка:

- створює загальні межі господарювання, встанов­лює правила економічної поведінки, необхідні обме­ження у формі законів, інших норм;

— формує або сприяє формуванню соціально-еко­номічних інститутів, що відповідають обраному госпо­дарському порядку (відносини власності, грошова і кредитна системи, податкове законодавство тощо).

Ці правила та норми повинні відповідати принци­пам існуючого господарського устрою, бути адекватни­ми обраній моделі розвитку економіки (ринкова, пла­ново-централізована, змішана).

Аналіз поняття «соціальний механізм» висвітлив спільні для всіх соціальних механізмів риси:

1. Основна їх функція полягає в регулюванні со­ціальних процесів відповідно до суспільних потреб.

2. Суб'єктом соціальних механізмів є певні со­ціальні групи, від взаємодії яких залежать особливос­ті їх функціонування.

3.Соціальні механізми базуються на історично сформованих структурах (соціальні інститути) — су­купності соціальних йорм, культурних зразків, що визначають стійкі форми економічної поведінки.

4. Соціальні механізми формуються на основі мате­ріальних і духовних (досвід історії) надбань.

5. Соціальні механізми містять керовані (легко під­даються впливам), слабко чи зовсім некеровані еле­менти, що мають вікову традицію (наприклад, демог­рафічні процеси). Механізми, що регулюють їх, є над­то інерційними і стійкими, оскільки норми і цінності, що регулюють демографічні відносини, змінюються
протягом багатьох десятиліть.

6.Системність соціального механізму виявляється в наявності зовнішніх функціональних зв'язків із сус­пільством та внутрішніх зв'язків між елементами, що
його утворюють.

Поняття «соціальний механізм розвитку економі­ки» конкретизується у процесі розгляду такої важли­вої категорії економічної соціології, як «економічна поведінка».

Економічна поведінка — система соціальних дій, пов'язаних з використанням різних за функціями і призначенням економіч­них цінностей (ресурсів) та зорієнтованих на одержання ко­ристі (вигоди, винагороди, прибутку) від їх обігу.

Вона є своєрідною соціальною субстанцією усіх процесів господарського життя суспільства, оскільки основою обороту економічних цінностей (благ, послуг, інформації) є численні, різноманітні за змістом інди­відуальні, групові та масові акти поведінки людей з метою задоволення своїх потреб.

Особи, що виступають на ринку, формуються у кон­кретних і здебільшого подібних соціально-економічних умовах і тому виявляють здатність до типових форм поведінки. Всі соціальні суб'єкти, включені в економі­чну сферу, відрізняють коштовні речі від не коштовних; незважаючи на власні погляди, як правило, від­стоюють особисті господарські інтереси; суб'єктивно оцінюють конкретні товари, але ці оцінки завжди по­в'язані з об'єктивно існуючими цінами; здатні певною мірою передбачати, де їх очікує ймовірна вигода, а де — збитки; прагнуть, залежно від умов і здібностей, великих вигод, намагаються запобігти збиткам; здат­ні помилятися у розрахунках і діях.

Економічна поведінка як соціальний феномен є пре­дметом вивчення як економічної науки, так і соціоло­гії, яка акцентує свою увагу на чинниках, умовах, со­ціальних інститутах, ситуаціях, а також на соціальних суб'єктах, що реалізують свої конкретні економічні ін­тереси. Тобто у полі зору соціології перебувають моде­лі соціальної поведінки щодо максимізації результатів і мінімізації витрат, а також соціокультурні інститути, що уможливлюють чи обмежують раціональне вико­ристання економічних ресурсів (особистісних, техноло­гічних, організаційних, фінансових, інформаційних). Отже, очікуваним результатом економічної поведінки є різні винагороди за дії, пов'язані з використанням і комбінацією економічних ресурсів.

Основою соціальної поведінки економічного типу є система норм і правил, закріплених юридичне на дер­жавному рівні, у різних угодах між людьми, у тради­ціях повсякденного життя. Ці норми і правила можуть бути закріплені спеціальними законодавчими актами, у звичаєвому, природному праві, традиціях, соціальних звичках, стереотипах. Однак усі вони визначають порядок і допустимі межі соціальної пове­дінки суб'єктів, що прагнуть вигод.

Універсальною мотивацією суб'єктів економічної поведінки є формула: максимум винагороди за мінімум ' витрат. Однак цілком реалізувати цю формулу немож­ливо, нерідко діяльність приводить до непередбачених результатів. До того ж суб'єкти економічної поведінки діють у певній системі обмежень (лімітів), що вносить істотні корективи в їх плани і наміри.

Параметри економічної поведінки залежать від різних факторів, насамперед від задіяних економічних ресурсів. Тому існує кілька її класифікацій. Однією з найпоширеніших є класифікація, в основі якої — різ-4 ні фази відтворювального циклу, відповідно до яких виділяють дистрибутивну (розподільчу), виробничу, обмінну, споживчу економічну поведінку.

1. Дистрибутивна економічна поведінка. Розглядає ринок як нескінченний процес перерозподілу величез­ної маси економічних ресурсів у сфері обміну та обігу, де безліч суб'єктів перманентне набувають і втрачають право контролю над певними благами. Дистрибутивні, моделі демонструють різноманітні варіанти доступу до економічних ресурсів, контролю над ними. Залежно від ступеня доступу до ресурсів, контролю за одержан­ням вигоди від їх обороту виділяють господарську, агентську, функціональну моделі дистрибутивної по­ведінки. Господарська модель характеризує економіч­ну поведінку суб'єктів, що є власниками економічних ресурсів. Агентська модель реалізується суб'єктами економічної поведінки, які за дорученням власників забезпечують правовий, економічний та організацій­ний контроль над діями осіб, що мають доступ до об'єкта чужої власності. Функціональна модель влас­тива суб'єктам, які використовують і отримують виго­ду з економічних ресурсів, що належать іншим осо­бам. Найтиповіші моделі дистрибутивної поведінки властиві особам, зайнятим за наймом, орендарям. Оче­видно, що перелік названих моделей дистрибутивної поведінки не є вичерпним.

2. Виробнича поведінка. Пов'язана з нагромаджен­ням, концентрацією матеріальних, технологічних, ін­телектуальних, організаційних та інших ресурсів, по­єднанням і комбінуванням з метою одержання конк­ретних благ і прибутку (доходу) від їх обігу на ринку.

3. Обмінна поведінка. Забезпечує рух різноманіт­них економічних благ (товарів, послуг, інформації) на ринку на основі обліку та порівняння їх цінностей.

4. Споживча поведінка. Забезпечує вилучення еко­номічних благ з товарного обігу і присвоєння їх з ме­тою задоволення потреб людини. Фаза споживання властива більшості суб'єктів економічної поведінки,
що використовують ресурси.

Спонукальною основою економічної поведінки лю­дини є потреби — об'єктивно зумовлені суспільними відносинами свідомі наміри людини (груп людей) до­сягти кращих умов життя. Потреба є чимось більшим, ніж мета; вона — установка на дію, підтверджений мотивами та стимулами намір, напрям дії. На основі потреб формується економічна свідомість.

Економічна свідомість — погляди, потреби, інтереси, ідеї, уяв­лення і переконання стосовно економічних процесів і явищ, ставлення до власності, економічної самостійності та ін. Взаємодія економічної свідомості, яка є внутріш­нім чинником економічної діяльності, із зовнішніми чинниками (інституціалізованими формами економі­ки) складає соціальний механізм економічної діяльно­сті та поведінки. Економічна свідомість базується на систематизованих наукових знаннях, заснованих на свідомому використанні соціально-економічних зако­нів. З економічною свідомістю тісно пов'язане еконо­мічне мислення.

Економічне мислення — погляди та уявлення, породжені прак­тичним досвідом людей, їх участю в економічній діяльності тощо. Ґрунтується воно на економічній практиці, будучи явищем нижчого рівня порівняно з теоретичною свідо­містю. Якщо економічна свідомість пов'язана з пізнанням функціонування і розвитку соціально-еко­номічних законів, то економічне мислення — із вклю­ченням людини в соціально-економічну практику. Це дає змогу розглядати економічне мислення як форму економічної свідомості в конкретній суспільній ситуа­ції. Відповідно відсталість і нерозвиненість економіч­ної свідомості зумовлює суперечливість економічного мислення, яке сприймає динаміку економічних відно­син переважно емоційно.

У процесі пізнання реальних причин, корінних стиму­лів економічної діяльності й економічної поведінки лю­дей використовують категорію «економічний інтерес».

Економічний інтерес — усвідомлена економічна потреба лю­дини, груп, спільнот, об'єктивні спонукальні мотиви їх економі­чної діяльності.

Визначається він місцем людини в економічній си­стемі, еволюцією відносин економічної власності, сприяючи узгодженню взаємодії індивідів, груп, верств.

Економічні інтереси, відображаючи роль конкрет­них суб'єктів у системі суспільного поділу праці, є об'єктивними, належать реальним суб'єктам, що всту­пають у відносини між собою, їх структура настільки різноманітна, наскільки різноманітні суб'єкти госпо­дарських зв'язків. Вони змінюються із зміною ролі їх носіїв у суспільному поділі праці, стають рушійною силою суспільного розвитку економічних відносин.

У взаємодії між собою, особливо щодо розподілу і споживання економічних ресурсів, суб'єкти дбають передусім про власні економічні інтереси, задовольня­ють свої потреби. Це є однією з передумов їх економіч­ної поведінки.

Оскільки людині, спільноті властиве прагнення до задоволення зростаючих матеріальних потреб, це дає змогу прогнозувати їх економічну поведінку, на яку також впливають вічні загальнолюдські цінності, мен­тальність тощо. Адже насправді люди не настільки ра­ціональні, їх вибору властивий і емоційний аспект.

У суспільстві, що перебуває на стадії трансформа­ції, постійно відбувається інституціалізація економіч­них поглядів, утвердження економічних ролей і норм поведінки. Це пов'язано з утворенням нових організа­ційних структур, посад. Наприклад, у середині 90-х років в Україні з'явилися нові економічні ролі, нато­мість відійшло багато колишніх.

Економічні соціальні ролі — виконувані соціальними суб'єкта­ми функції, які визначаються їх місцем у системі економічних відносин, пануванням певного типу економічних відносин.

Вони залежать від системи власності, методів уп­равління економікою, умовами економічної мобільно­сті тощо.

Аналіз економічних ролей різних соціальних су­б'єктів потребує з'ясування категорії «економічна ак­тивність».

Економічна активність — вияв індивідуальності, самореаліза-ції особистості у сфері виробництва обміну та споживання, рі­вень її економічної взаємодії із зовнішнім середовищем.

Економічна соціологія послуговується і загально науковими категоріями, використовуючи їх як засіГІ опису економічної та соціальної сфер, соціального ме­ханізму розвитку економіки. Однією з них є категорія «власність», оскільки соціально-економічною основою функціонування будь-якої економічної системи є від­носини власності.

Власність — соціологічна категорія, яка охоплює низку під­систем суспільних відносин (економічних, соціальних, право­вих, психологічних тощо), які прямо та опосередковано стосу­ються привласнення предметів природи у процесі праці та привласнення матеріальних і духовних благ.

Власність є комплексом відносин, багатомірним і багатоступеневим явищем, яке формує соціально-полі­тичну структуру суспільства. Розрізняють соціальні, політичні, морально-психологічні та ідеологічні аспек­ти власності. Соціальний аспект її розкриває процес утворення і розвитку класів, взаємодію між ними за­лежно від відношення до засобів виробництва, спосо­бів отримання певної частки суспільного багатства. Реалізується він у взаємодії «людина—людина». Влас­ність у юридичному трактуванні відтворюється систе­мою зв'язків «людина—річ», відображаючи майнові відносини, свідомі, вольові взаємозв'язки юридичних і фізичних осіб щодо привласнення благ.

Складовими власності є відносини володіння, роз­поряджання і користування. Володіння характеризує належність об'єкта власності конкретному суб'єкту, фактичне панування суб'єкта над об'єктом власності. Розпоряджання — це здійснюване власником або деле­говане ним іншим економічним суб'єктам право при­йняття управлінських рішень з приводу функціону­вання і реалізації об'єкта власності. Користування (використання) — процес виробничого застосування і споживання корисних властивостей об'єкта власності, створених за його участю благ.

Беручи за основу особливості відносин власності, розрізняють такі її форми: індивідуальну, колективну та державну власність. Носіями індивідуальної власно­сті є індивіди, домашні (сімейні) господарства. Колективна власність реалізується через діяльність корпорацій, кооперативів, трудових колективів, релі­гійних і громадських об'єднань, організацій. Серед державних суб'єктів власності розрізняють загально­державні, територіально-регіональні (комунально-муніципальні служби тощо), галузеві (міністерства та ві­домства). Об'єктами державної власності є засоби ви­робництва, земля, її надра, рослинний і тваринний світ, робоча сила та результати її діяльності — пред­мети матеріальної та духовної культури, цінні папери, гроші тощо. Визначальними серед них є засоби вироб­ництва. Саме власність на засоби виробництва харак­теризує сутність відносин власності.

Функціонування, пріоритетність певних форм, ви­дів власності пов'язані з економічною політикою дер­жави, яка встановлює певний господарський порядок, визначає економічні, правові, морально-психологічні межі його функціонування, постійно здійснює заходи для його підтримання, удосконалення, оновлення еле­ментів відповідно до потреб економічної ситуації. Осо­бливо важливою є економічна політика в суспільстві, що трансформується. Саме на такому етапі перебуває сучасне українське суспільство. Економічна політика виконує такі функції:

1. Створення економічних, правових, політичних, морально-психологічних умов, орієнтованих на надан­ня кожному суб'єкту (індивіду, групі, організації та ін.) реальних можливостей для раціонального гос­подарювання.

2. Регулювання системи прийняття господарських рішень, для того щоб засоби виробництва належали ефективним власникам, здатним раціонально і при­буткове їх використовувати.

3. Забезпечення стабільних, максимально передба­чуваних і сприятливих макроекономічних умов для господарської діяльності.

4. Створення умов і стимулів для ощадливого викори­стання ресурсів, виробництва якісних товарів і послуг.

5. Надання суб'єктам господарської діяльності ін­формації, забезпечення їм можливостей щодо одер­жання інформації, необхідної для складання і реаліза­ції господарських програм і планів.

6. Реалізація раціональної політики доходів, спря­мованої на подолання соціально-майнової диференціа­ції за допомогою прогресивного оподатковування, за­безпечення достатньої платоспроможності всіх верств і груп населення.

Отже, економічна соціологія як специфічна галузь соціологічного знання забезпечує цілісне вивчення економіки як складної системи, у якій функціонують соціальні суб'єкти економічної діяльності, від поведінки яких залежать кінцеві результати економічного розвитку. Активність соціальних суб'єктів залежить від стану і регулятивних можливостей економічної культури; місця і ролі соціальних груп у структурі економічних зв'язків; динаміки їх переміщення й ієрархії цієї структури; здатності специфічних соціаль­них механізмів регулювати економічні відносини.

Поиск по сайту: