Заочні (анкетні) опитування

Одним з найпоширеніших видів опитування є анке­тування, яке передбачає самостійне заповнення анке­ти респондентом. Використовуючи роздаткову, пошто­ву чи надруковану у пресі анкету, дослідник з міні­мальною технічною допомогою за короткий час може зібрати первинну інформацію від сотень респондентів. Забезпечуючи повну анонімність, метод анкетування дає змогу ефективніше досліджувати морально-етичні проблеми.

Анкета — тиражований документ, який містить певну сукуп­ність запитань, сформульованих і пов'язаних між собою за встановленими правилами.

Оскільки анкету респондент заповнює самостійно, особливо важливе значення мають структура запи­тань, мова і стиль їх формулювання, рекомендації що­до заповнення анкети, а також її графічне оформлен­ня. Починається вона вступною частиною, в якій зазначають, хто, з якою метою проводить опитування, вміщують інструкцію щодо заповнення анкети, зосе­реджують увагу на способі її повернення після запов­нення, її текст повинен створити у респондента наст­рій співробітництва. Вступну частину найчастіше роз­міщують на титульному аркуші.

Наступним структурним елементом анкети є кон­тактні запитання, їх мета — зацікавити респондента, полегшити йому входження у проблему. Тому вони по­винні бути простими за формулюванням, передбачати достатньо легкі відповіді на них.

Сутнісну інформацію містять основні запитання, зміст яких повністю визначається цілями і завдання­ми дослідження. Найкраще, якщо кожному окремому завданню відповідає певний блок запитань, а перехід до нового супроводжується поясненнями. Наприклад: «На цьому закінчуємо розмову про Вашу роботу. Те­пер декілька запитань про Ваші можливості щодо про­ведення вільного часу».

Після основних вміщують запитання для з'ясуван­ня соціально-демографічних характеристик респон­дентів. Наприкінці дають декілька запитань, які по­винні зняти психологічне напруження в опитуваних значущість

допомогти їм усвідомити необхідність і здійсненої ними роботи.

Запитання анкети є висловлюваннями, розрахова­ними на одержання інформації, що дає змогу операціоналізувати ознаки певного соціального явища.

Схема 21. Різновиди запитань анкет

За структурою запитання анкети класифікують на відкриті, напівзакриті, закриті (цю групу запитань, у свою чергу, поділяють на альтернативні й не альтернативні.) У закритих запитаннях респондента дають повний перелік варіантів відповідей, пропонуючи об­рати один або декілька з них. їх поділяють на альте­рнативні (коли необхідно вибрати тільки один варіант відповіді) і не альтернативні («питання-меню», які допускають вибір кількох варіантів відповідей). Від­криті запитання не пропонують жодних варіантів відповідей, і респондент може висловлюватися на вла­сний розсуд. Напівзакриті запитання в переліку за­пропонованих відповідей мають позиції «інше» або

«що ще?».

За формою виділяють прямі та непрямі запитання. Прямі запитання дають змогу одержати інформацію безпосередньо від респондента («Чи задоволені Ви своєю роботою?»). Коли ж від респондента необхідно одержати критичну думку про нього, інших людей, негативні явища життя, використовують непрямі за­питання, пропонуючи на його розгляд уявну ситуацію, яка не вимагає самооцінки конкретно його якостей та обставин його діяльності.

Основні запитання спрямовані на збір інформації про зміст досліджуваного явища; неосновні — на з'я­сування основного запитання (запитання-фільтри), перевірку щирості, правдивості відповідей респондента (контрольні запитання), встановлення контакту з рес­пондентом (контактні). За змістом їх поділяють на: за­питання про факти поведінки, спрямовані на вияв­лення вчинків, дій та результатів діяльності людей; запитання про факти свідомості (виявляють думки, мотиви, оцінки, очікування, плани респондентів на майбутнє); запитання про особистість респондента (соціально-демографічний блок запитань, що виявля­ють вік, стать, національність, освіту, професію, сі­мейний стан та інші статусні характеристики респон­дентів).

Підвищенню достовірності служить і забезпечення можливості для респондента ухилитися від відповіді або дати невизначену відповідь. З цією метою в анке­ті передбачають такі варіанти відповідей, як «мені важко відповісти», «як коли», «буває по-різному» то­що. Важливо також, щоб запитання не мали у своїх формулюваннях явних або неявних підказок. При формулюванні оціночних запитань і варіантів відпові­дей обов'язково стежать за збалансованістю позитив­них і негативних суджень.

Суттєве значення має і зовнішній вигляд анкети: якість паперу, чіткість шрифту. Текст запитання і ва­ріанти відповідей доцільно друкувати різними шриф­тами. Це стосується також нумерації запитань і відпо­відей, різноманітних пояснень. Значну роль у графіч­ному оформленні відіграють ілюстративні матеріали, вказівні стрілки. Вони знімають втому, дають змогу адекватно сприйняти зміст запитання, вказують на пе­рехід до нової теми тощо.

Визначаючи обсяг анкети, слід враховувати, що час на її заповнення не повинен перевищувати 40— 50 хвилин.

Загалом запитання повинні відповідати завданням дослідження, тобто забезпечувати одержання інформа­ції саме про досліджувані ознаки, а також можливос­тям респондентів як джерел інформації.

У сучасних соціологічних дослідженнях викорис­товують кілька видів анкетування: роздаткове, пошто­ве, надруковане у пресі. Найпоширенішим є роздатко­ве анкетування, за якого респондент одержує анкету безпосередньо з рук соціолога. Цей вид анкетування

найнадійніший, гарантує добросовісне заповнення ан­кет, майже стовідсоткове їх повернення, але багато в чому залежить і від уміння соціолога встановити пси­хологічний контакт з респондентами, створити спри­ятливу атмосферу при опитуванні.

Поштове анкетування полягає в розсиланні анкет та одержанні на них відповідей поштою. Суттєва його перевага полягає у відносно низькій вартості, просто­ті організації (з підготовкою дослідження, в якому розсилається 2—3 тисячі анкет, легко справляються 2—3 особи). Воно дає змогу одночасно провести опиту­вання на великій території, в тому числі у важкодоступних районах. Незалежність відповідей респонден­тів від впливу інтерв'юера також сприяє підвищенню надійності результатів соціологічного дослідження. Ще одна перевага - можливість респондента само­стійно обирати зручний для нього час заповнення ан­кети.

Водночас поштове анкетування має чимало недолі­ків. Основний з них — неповне повернення анкет (не всі респонденти заповнюють анкети і надсилають їх дослідникам), хоч це великою мірою залежить і від кваліфікованості соціолога (процес повернення анкет за поштового опитування теж керований). Ще один не­долік — відмінність тих, хто заповнив і надіслав по­штову анкету, від тих, хто ухилився від участі в опи­туванні, тобто зміщення вибірки. Нерідко надходять відповіді не від тих, кому надсилались анкети. Рес­пондент іноді не сам заповнює анкету, а «перекладає» це на когось із членів сім'ї. Не можна повністю ви­ключити і групове заповнення, використання порад

інших осіб.

Останнім часом набуває поширення друковане у пресі анкетування. Кількість повернутих анкет при цьому незначна, як правило, не більше кількох відсот­ків читачів конкретного видання. Але за значного ти­ражу можна одержати велику кількість заповнених анкет. Однак і тоді слід обережно аналізувати емпі­ричні дані, не поспішати з поширенням висновків на всіх читачів. Суть не в тому, що соціально-демографіч­ний склад тих, хто відповів на анкету, відрізняється від «паспортних» характеристик аудиторії. Важливі­ше, що ті, хто відповів на анкету, відрізняються від «мовчазної більшості» або своїм ставленням до конк­ретного видання, або своїм баченням і розумінням досліджуваної проблеми, або тим й іншим одночасно. Сумарні статистичні розподіли відповідей важко ін­терпретувати. Водночас із загального масиву заповне­них анкет майже завжди можна виділити однорідні підмасиви, які належать респондентам конкретних со­ціально-демографічних груп. А це відкриває сприятли­ві можливості для дослідження диференціації думок, пропозицій, властивих різним групам респондентів. Часто учасники опитування супроводжують заповнені анкети листами, в яких дають розгорнуту аргумента­цію свого ставлення до порушуваної проблеми. Подіб­ні самоінтерв'ю значно збагачують первинну інформа­цію і поглиблюють науковий аналіз.

Метод інтерв'ю

У практиці соціологічних опитувань метод інтер­в'ю використовують рідше, ніж анкетування. Це зу­мовлено передусім дефіцитом спеціально підготовле­них інтерв'юерів.

Соціологічне інтерв'ю — метод збору соціальної інформації, що ґрунтується на вербальній соціально-психологічній взаємо­дії між інтерв'юером і респондентом з метою одержання да­них, які цікавлять дослідника.

Порівняно з анкетуванням інтерв'ю має певні пере­ваги і недоліки. Головна відмінність між ними поля­гає у формі контакту дослідника та опитуваного. За анкетування їх спілкування опосередковується текс­том; питання, вміщені в анкеті, респондент інтерпре­тує самостійно, фіксуючи відповіді в анкеті.

Під час інтерв'ю контакт між дослідником і рес­пондентом здійснюється за допомогою інтерв'юера, який ставить запитання, передбачені дослідженням, організовує і спрямовує бесіду з кожною окремою лю­диною, фіксує одержані відповіді згідно з інструкцією.

Для одержання одного й того самого обсягу інфор­мації при використанні методу інтерв'ю дослідник ви­трачає більше часу і засобів, ніж при анкетуванні. До­даткових витрат вимагають підбір і навчання інтер­в'юерів, контроль за якістю їх роботи. Водночас роз­ширюються можливості щодо підвищення надійності зібраних даних за рахунок зменшення кількості тих, що уникли опитування, скорочення різноманітних технічних помилок. Участь інтерв'юера дає змогу максимально пристосовувати запитання бланка-інтерв'ю до можливостей респондента. Інтерв'юер може завжди тактовно допомогти респондентові, якщо якесь І питань видасться незрозумілим.

Якість одержаної під час інтерв'ю інформації зале­жить від особливостей основних компонентів процесу Спілкування: питальника, інтерв'юера, респондента, інтерв’ю найчастіше проводять за місцем роботи, занять і за місцем проживання. Перший варіант до­цільніший при дослідженні виробничих або навчаль­них колективів, коли предмет дослідження пов’язаний з їх діяльністю. Інтерв'ю за місцем проживання ефективніше, якщо предмет опитування стосується
проблем, про які зручніше вести мову в неофіційній обстановці (політика, відпочинок, побут). Незалежно від місця проведення інтерв'ю, слід подбати про усу­нення або хоча б зниження тиску «третіх» осіб, присутність яких впливає на психологічний контекст Ін­терв'ю і може спричинити деформацію змісту відповідей респондента.,

За технікою проведення розрізняють вільне, фор­малізоване (стандартизоване) і напівстандартизо: інтерв'ю.

Вільне інтерв'ю — тривала бесіда за загальною програмою без чіткої деталізації запитань.

За формалізованого (стандартизованого) інтер­в'ю спілкування інтерв'юера і респондента регламенто­вано детально розробленим питальником та Інструк цією інтерв'юера, який зобов'язаний точно дотримува­тись сформульованих запитань та їх послідовносте У стандартизованому інтерв'ю, як правило, переважа­ють закриті запитання. Напівстандартизоване інтерв'ю поєднує в собі особливості двох попередні

За процедурою проведення інтерв'ю класифікують на: панельне — багаторазове інтерв'ю одних і тих с тих респондентів з одних і тих самих питань через певні проміжки часу; групове - запланована бесіда, у процесі якої дослідник прагне започаткувати дискусії в групі; клінічне інтерв'ю — довготривала, глибої бесіда, мета якої одержати інформацію про внутріші спонуки, мотиви, схильності респондентів; фокусоване інтерв'ю — короткочасна бесіда, мета якої в отримані інформації про конкретну проблему, процес чи яви ще, про реакції суб'єкта на задану дію.

За типом респондентів інтерв'ю бувають: з відпо­відальною особою, з експертом, з рядовим респон­дентом.

В останні роки інтенсивно використовують теле­фонне інтерв'ю, яке дає змогу оперативно зібрати ін­формацію про певний процес. Воно може бути тільки короткотривалим і тільки щодо осіб, які мають теле­фон, тому не вважається репрезентативним.

Головною фігурою інтерв'ю, його найактивнішим суб'єктом завжди є інтерв'юер, від особистості якого багато в чому залежать достовірність і надійність одер­жаної інформації. Він повинен бути ерудованим, това­риським, спостережливим, дисциплінованим, мораль­но і фізично витривалим, добре знати тему і техніку ведення інтерв'ю.

Одна з основних умов, які впливають на достовір­ність і надійність інформації, — наявність якісного питальника і дотримання правил його застосування.

Питальник — документ, в якому сформульовані й тематично згруповані питання, передбачено місце для записів відповідей на них.

До питальників додають так звані протоколи інтерв'ю­ера, які містять основні відомості про процес інтерв'ю.

На інтерв'ю впливають місце, конкретні обстави­ни, тривалість його проведення, (найчастіше респон­дент погоджується на короткотривале інтерв'ю).

Метод інтерв'ю дає змогу одержати глибинну інфор­мацію про думки, погляди, мотиви, уявлення респон­дентів. Суттєвою його особливістю є здебільшого заці­кавленість респондента опитуванням, яка забезпечуєть­ся особистим контактом учасників інтерв'ю.

Однак організація і проведення інтерв'ю на­штовхуються на певні труднощі, пов'язані з пошуком психологічного контакту з респондентом; значними мате­ріальними й часовими затратами; трудомісткістю підго­товки інтерв'юерів; забезпеченням анонімності інтерв'ю.

Особливості інтерв'ю зумовили його широке вико­ристання в проблемних дослідженнях, при вивченні громадської думки, телефонних, контрольних, вибір­кових та експертних опитуваннях.

Метод експертних оцінок

Під час масових опитувань (анкетування, інтерв'ю, поштове опитування, телефонне інтерв'ю) джерелом соціальної інформації про певні аспекти об'єкта дослі­дження є представники цього самого об'єкта. Однак на практиці буває важко або взагалі неможливо встано­вити носія проблеми і відповідно використати його як джерело інформації. Найчастіше такі ситуації пов'яза­ні зі спробами прогнозування зміни соціального яви­ща, процесу, об'єктивного оцінювання таких аспектів діяльності й особистісних рис людей, щодо яких їх са­мооцінка може бути неадекватною. Така інформація може надходити тільки від компетентних осіб — екс­пертів, які мають глибокі знання про предмет чи об'єкт дослідження.

Формуючи групу експертів, на першому етапі їх відбору доцільно скористатися такими критеріями, як рід занять і стаж роботи з певного профілю. Попе­редній список експертів може бути широким, але на­далі його доцільно звузити, залишивши в ньому найпідготовленіших осіб. Головний серед усіх критеріїв відбору експертів — компетентність. Для визначення її рівня використовують два методи: самооцінку екс­пертів і колективну оцінку авторитетності кожного з кандидатів в експерти (наприклад, з допомогою соціометричного опитування).

Метод колективної оцінки застосовують для фор­мування групи експертів, коли вони знають один од­ного як спеціалісти. Така ситуація найчастіше трапля­ється серед творчих людей, відомих політиків, еконо­містів.

До основних функцій методу експертної оцінки в соціологічному дослідженні належать:

—прогноз тенденцій розвитку різних явищ і про­цесів соціальної дійсності;

—оцінка рівня достовірності даних, одержаних з допомогою масових опитувань;

—атестація колективу (його членів) за рівнем про­фесіоналізму, трудової активності тощо.

Прогностична експертна оцінка може бути застосо­вана щодо будь-яких соціальних явищ, процесів, гло­бальних і локальних проблем.

В експертних опитуваннях анонімність, як прави­ло, втрачає будь-який смисл, оскільки експерт є активним учасником наукового дослідження. Спроба приховати від нього мету дослідження, перетворивши його на пасивне джерело інформації, може призвести до втрати його довіри до організаторів дослідження.

Основний інструментарій експертних опитувань (анкета, бланк-інтерв'ю) розроблений за спеціальною програмою. На відміну від масового опитування, про­грама опитування експертів не так деталізована і має переважно концептуальний характер. Якщо дослідник не наважується сформулювати прогностичні суджен­ня, то в анкету експерта вміщують відкриті запитан­ня, які передбачають повну свободу вибору форми від­повіді.

Процедура опитування експертів може бути очною чи заочною (поштове опитування, телефонне інтерв'ю). Одна з найпростіших форм експертного прогнозу — об­мін думками. Вона передбачає одночасну присутність усіх експертів за «круглим столом», де і відбувається з'ясування домінуючої позиції з порушеного дослідни­ком дискусійного питання. Обговорення проблеми може відбуватися в кілька турів, поки не буде вироблена узгоджена оцінка.

Під час вироблення управлінських рішень за допо­могою соціологічних досліджень іноді постає проблема достовірності результатів масового опитування, право­мірності сформульованих на їх основі висновків. Йдеться про оцінку компетентності висловлених рес­пондентами міркувань. Для цього складають анкету експерта, яка містить в основному закриті питання, які за структурою ідентичні питанням анкети масово­го опитування. Завдання експерта полягає в тому, щоб з урахуванням об'єктивної ситуації та чинників, які цікавлять дослідника, висловити щодо поставлених питань неупереджені, всебічно виважені міркування.

Останнім часом використовують і такий різновид методу експертної оцінки, як атестація, коли експер­тами є керівники закладу, колективу чи спеціальна атестаційна комісія. Структура атестаційного листа, який заповнюють експерти колективно, зумовлена си­стемою показників, за якими оцінюють члена колек­тиву чи колектив загалом.

Метод експертної оцінки поширений у розвідуваль­них і проблемних дослідженнях для одержання попе­редніх відомостей про об'єкт, предмет аналізу, для

уточнення гіпотез і завдань основного дослідження, для визначення умов експерименту, а також при оці­нюванні його ефективності.

Соціометричне опитування

Специфічними та особливо ефективними при вивченні малих груп є методи соціометрії. Мала гру­па — реально існуюче утворення, в якому люди об'єд­нані певною спільною ознакою, спільною діяльністю або живуть в ідентичних умовах, обставинах і певним чином усвідомлюють свою належність до цього утво­рення. Термін «соціометрія» (лат. восіеіав — спіль­ність, суспільство і теігіа — вимірювання) означає вимірювання міжособистісних взаємин у групі. У сус­пільних науках його почали використовувати напри­кінці XIX ст. у зв'язку зі спробами застосування при вивченні соціальних явищ математичних методів. Ос­новна заслуга у створенні методології соціометричних досліджень, сукупності вимірювальних процедур і ма­тематичних методів обробки первинної інформації на­лежить американському соціопсихологу Джекобу Мо­рено (1892—1974). Виробивши систему структурного аналізу малих груп, він сформулював і стратегічне за­вдання соціометрії, яке, на його думку, полягає у за­безпеченні таких умов на виробництві та в житловому приміщенні, за яких люди працювали б і жили в сим­патичному і симпатизуючому їм оточенні.

Соціометричний метод опитування — один з різновидів опи­тування, який використовують для вивчення внутріколективних зв'язків з'ясуванням стосунків між членами колективу.

Його застосовують для дослідження міжособистіс­них і між групових стосунків з метою їх поліпшення. Він дає змогу соціологові вивчити склад малих со­ціальних груп, особливо у розрізі неофіційних стосун­ків, одержуючи соціологічну інформацію, яку іншим шляхом здобути майже неможливо.

Технічний апарат соціометрії застосовують у різ­них сферах мікросоціології. Грамотне використання соціометричних методів є передумовою для ґрунтов­них теоретичних висновків про функціонування і роз­виток малих соціальних груп, досягнення значних

практичних результатів у комплектуванні колектииїм, підвищенні ефективності їх діяльності.

Головною рисою малої групи є відчуття спільності, яке зміцнює взаємини у групі й відрізняє одну групу від іншої. Оскільки чисельність малої групи обмежена, то суспільні відносини в ній виступають у формі безпосередніх особистих контактів. Вважають, що нижня межа чисельності малої групи — 3, верхня 15—20 осіб.

У процедурному аспекті соціометрія є поєднанням методики опитування та алгоритмів для спеціального математичного обчислення первинних вимірювань. Взаємини між членами колективу з'ясовують на основі таких процедур:

—вибір (виражене бажання індивіда до співробітництва з іншим індивідом);

—відхилення — негативний вибір (небажання ін­дивіда до співробітництва з іншим індивідом);

—нехтування (залишення одним індивідом іншого поза власною увагою).

Після створення програми дослідження необхідно виробити соціометричний критерій, тобто питання, яке ставлять усім членам групи з метою з'ясування взаємин між ними.

Соціометричний критерій повинен:

а) націлювати суб'єкта на вибір іншого члена гру­пи для спільного вирішення певного завдання чи від­хилення його;

б) не допускати обмежень щодо вибору відхилення будь-кого з членів чітко окресленої групи;

в) бути зрозумілим усім членам групи, а також ці­кавим, якщо не всім, то більшості з них;

г) переконувати людину в практичній спрямовано­сті опитування.

Соціометричні критерії поділяють на два основні класи: комунікативний і гностичний. Комунікативні соціометричні критерії. Використовують для вимірю­вання реальних або уявних стосунків у групі, з'ясу­вання бачення кожним членом групи свого безпосеред­нього оточення. Гностичні соціометричні критерії призначені для відображення уявлень людини щодо її ролі, позиції в групі, а також для з'ясування того, хто, на її думку, обере для спільного вирішення пев­ного завдання саме її, а хто — знехтує. Якщо комуні­кативний критерій: «Кого б Ви обрали своїм старостою, то гностичний звучав би: «Хто з Вашої групи, на Вашу думку, хотів би обрати Вас старостою?». В обох випадках критерії сформульовані у позитивній ^формі, тобто орієнтовані на з'ясування вибору. Але іс­нують і заперечні критерії, які фіксують негативне ставлення однієї людини до іншої.

У соціометрії поширені й дихотомічні — поділ на дві частини, критерії, які да­ють змогу точніше з'ясувати взаємини в малій групі. і Наприклад: «Кого з членів Вашої бригади Ви обрали б бригадиром (позитивна частина критерію), а кого б не обрали?» (заперечна частина критерію).

Ще один різновид соціометричних критеріїв — критерії ранжування. Вони забезпечують можливість для ранжування суб'єктом своїх стосунків з членами групи. Наприклад: «Вкажіть по порядку, з ким із чле­нів Вашого колективу Ви хотіли б створити мале під­приємство у першу чергу, у другу чергу, у третю чер­гу і т. д.?».

Соціометрична процедура, за якої респондент оби­рає відповідно із заданим критерієм стільки осіб, скільки він вважає за необхідне, називається непараметричною.

Параметрична процедура передбачає вибір із завча­сно заданими кількісними обмеженнями. Наприклад, за сформульованим критерієм пропонують обрати із 8 осіб одного, двох чи трьох. Це знижує вірогідність спонтанних реакцій, непродуманих відповідей.

За соціометричного опитування кожному респон­дентові вручають соціометричну анкету (картку) і спи­сок членів соціометричної групи. Прізвища членів групи кодують (наприклад, номером у списку групи). Соціометрична картка, як і будь-яка соціологічна ан­кета, починається із звернення, в якому пояснюють мету опитування, викладають правила заповнення картки, гарантують анонімність. У кінці, після запи­тань, дякують респонденту за співробітництво. У кар­тці повинно бути не більше 7—8 критеріїв.

Результати опитування заносять у соціоматрицю, яка компактно подає первинну інформацію і спрощує математичне опрацювання зібраних даних.

Соціоматриця — таблиця, в як/й у рядках розміщують відпові­ді кожного з членів групи.

Таблиця 5

Приклад соціоматриці

У горизонтальних рядках зазначають тих, хто оби­рає, у вертикальних — кого обирають. Кількість ряд­ків відповідає кількості членів колективу. Приклад соціометричні, заповненої результатами непараметричного соціометричного опитування групи із п'яти осіб за дихотомним критерієм («+» означає позитивний ви­бір; «-» — відхилення; «О» — нехтування, відсутність вибору). Самовибірне передбачався, тому у відповід­них клітинках проставлено «X»).

Навіть візуальний аналіз соціоматриці багато що може дати для розуміння взаємин у групі: як і кого групи обирають, кого частіше за інших обирають, а кого відхиляють.

Зручним для аналізу соціометричної інформації є графічний метод. Візуальне зображення взаємин у ко­лективі, виявлених на основі вибору, називають соціограмою. При побудові соціограм найчастіше викорис­товують таку символіку:

→ А - позитивний вибір члена групи.

→А - відхилення (негативний вибір) чле­на групи А.

А -<------ >-В — позитивний взаємовибір.

А-<........ >-В — взаємно негативний зв'язок.

Існує багато різних видів графічних структур со­ціограм. Одну з найпростіших подано у схемі 22.

Соціограма відкриває дослідникові особливості сто­сунків у колективі, висвітлює його лідерів і тих, хто

Схема 22. Структура соціограми

перебуває в ізоляції. З наведеної соціограми відносин симпатій та антипатій (у групі з шести осіб) можна дійти висновку, що А — лідер колективу, створюючи разом з Б і В його ядро. Е і Д перебувають у взаємній неприязні, Г — ізольований елемент, ні з ким із чле­нів колективу не контактує.

Результати соціометричного опитування у кількіс­ній формі можна також виразити за допомогою обчис­лення соціометричних індексів.

Соціометричний індекс — число обрань певного виду, поділе­не на загальну кількість можливих обрань цього ж виду. Існують персональні (відображають індивідуальні соціально-психологічні властивості особистості, які виявляються щодо членів групи) та групові (характе­ризують групу загалом) соціометричні індекси.

Серед персональних індексів найчастіше викорис­товують соціометричний статус. Позитивний статус ін­дивіда обчислюють за такою формулою:

Число індивідів, що вибрали і

де і — індивід соціометричний, статус якого визнача­ється, N — число індивідів у досліджуваному колек­тиві. Прикладом одного з групових соціометричних індексів є індекс взаємності, який вимірює згуртова­ність колективу, виявляючи кількість взаємних пози­тивних зв'язків і обчислюється за формулою: Кількість взаємних позитивних зв'язків Загальна кількість можливих позитивних зв'язків

Соціометрична техніка допомагає проникнути у невидимі на соціальному рівні, але завжди існуючі групові структури міжособистісних стосунків з ме­тою їх вивчення або перебудови. Особливо надійні да­ні надає соціометричний метод у поєднанні з іншими методами дослідження. Скажімо, формування кос­мічних екіпажів, творчих, дослідницьких груп, а в окремих випадках і малих виробничих колективів, часто неможливе без проведення попередніх соціо-метричних опитувань.

Однак жоден з методів опитування не можна вважа­ти універсальним. Перед вибором їх передусім з'ясову­ють, який метод найкраще відповідає Програмним ці­лям дослідження.

Запитання. Завдання

1.У чому полягає специфіка опитування як методу збору первин­ної соціологічної інформації?

2.Охарактеризуйте види соціологічного опитування.

3.Чому анкетування є одним з найпоширеніших видів соціологіч­ного опитування?

4.У чому полягають переваги й недоліки роздаткового, поштово­го, друкованого у пресі анкетування?

5.Охарактеризуйте переваги й недоліки соціологічного інтерв'ю.

6.За яких умов застосовують у соціології експертне опитування?

7.У чому суть та особливості соціометричного опитування?

8.Якими вимогами слід керуватися при складанні соціометричної
анкети?

Поиск по сайту: