Основні поняття соціології молоді

Визначення поняття «молодь» важливе не тільки для вироблення єдиного підходу до встановлення віко­вих меж молоді, а й для з'ясування сутності молоді, її місця у соціальній структурі суспільства, соціальних показників, які відображають специфіку її соціально­го статусу.

Найчастіше при цьому вдаються до використання вікових ознак як найголовнішого параметра, що ха­рактеризує молодь як певну соціально-демографічну групу. Нерідко розглядають молодь як перехідну фазу від соціальної ролі дитини до соціальної ролі доросло­го. Інколи її визначають як соціально-демографічну групу, що перебуває в процесі соціалізації. Відповідно найважливішими її характеристиками є не стільки ві­кові параметри, скільки соціальні показники процесу соціалізації.

Конкретнішим є поділ молоді на внутрішні групи за соціально-професійними та віковими ознаками у взаємодії з їх духовним світом і поведінкою. Такий підхід дає змогу адекватніше аналізувати окремі кон­тингенти молоді під час емпіричних соціологічних до­сліджень.

У вітчизняній соціології молодь трактується як со­ціальна спільнота, що посідає певне місце в соціальній структурі суспільства і набуває соціального статусу в різноманітних соціальних структурах (соціально-кла­сові, професійно-трудові, соціально-політичні тощо), має спільні проблеми, соціальні потреби та інтереси, особливості життєдіяльності тощо.

Дискусійним і дотепер є питання вікової періодиза­ції молоді. Згідно з найпоширенішою точкою зору ві­ковими межами молоді вважається період від 16 до ЗО років. Існують й інші погляди на вікові межі молоді: Ц—-25, 15—28, 16—24 роки тощо. Останнім часом нижньою межею молодіжного віку вважається 14, верхньою — 35 років. В основу цієї точки зору (14— О років) покладено тезу про «продовження юності», збільшення часу входження у соціальне життя. Роз­ширення загальноприйнятих у 60—70-ті роки XX ст. вікових меж молоді від 16—ЗО до 14—35 років ві­дображає об'єктивні процеси в розвитку людства. З одного боку, життя все наполегливіше висуває завдання більш ранньої соціальної зрілості молоді, залучення її до трудової практики на ранніх етапах життя, з іншо­го — розширюються межі середнього і старшого віку, і тривалість життя загалом, подовжуються терміни навчання та соціально-політичної адаптації, стабіліза­ції сімейно-побутового статусу.

Учені дискутують щодо понять, які розкривають сутність спеціальної соціологічної теорії мол оді. Йдеть­ся насамперед про такі поняття, як «становлення мо­лоді» (І. Кон, Є. Головаха), «вибір професії», «про­фесійне самовизначення», «професійна мобільність» (В. Осовський, Л. Шпак, Л. Аза, О. Вишняк, В. Шуб­ній), «становлення молодого спеціаліста» (О. Якуба, Д. Зюзін) тощо.

Сучасні суспільні процеси різко змінили соціальне, матеріальне і політичне становище молоді, тому по­няття, що характеризували молодь колишнього су­спільства («соціальний портрет молоді», категорії «потреби», «поведінка», «діяльність»), потребують су­часного аналізу, переосмислення та уточнення.

Предметом наукового аналізу стали соціально-пси­хологічні особливості, розвиток інтересів та потреб молодих людей. На думку багатьох учених, соціально-психологічний розвиток молоді характеризується не­рівномірністю, напруженістю, наявністю і повторюва­ністю конфліктних ситуацій. Вважають, що вона, порівняно із старшими поколіннями, є нетерпимішою, гостріше реагує на суперечності дійсності, не так жор­стко «вписана» у суспільство, мобільніша, швидше за­своює нове, її характеризують і підвищена вимогли­вість, критичність до старших поколінь, недооцінка об'єктивної зумовленості досвіду старших за віком, переоцінка власної здатності до самостійної діяльнос­ті. Саме в молодості динамічно формуються соціальні мотивації, самоаналіз і швидкість реакції, проте знач­но менше, ніж у дорослому віці, турбують безпека близьких і відповідальність за них.

У західній соціології також немає єдності щодо тлумачення поняття «молодь» та встановлення її вікових меж. В англомовній соціологічній, філософській та психологічній літературі найпоширенішим є термін «юність» як фаза між дитинством і дорослістю особи. Багато дослідників вважає, що юність — це статус;І невизначеною провідною лінією, яка відповідно зумовлює й невизначену, безладну поведінку. Період юності охоплює вікові межі від 11—12 до 18 років. У західних джерелах використовують й інші дефініції щодо визначення молодіжного віку. Найбільш ужиті ний термін «тінейджер» — юнаки і дівчата віком від 13 до 19 років. Ці вікові межі дещо не збігаються з ме­жами юнацького віку, який виражає незрілість, ко­лективний стиль (групова поведінка, належність до певного напряму моди, музики, літератури тощо).

У працях західних авторів також простежується тенденція до розширення вікових меж юності. Зазна­чається, що нині час між становленням особи дитини і особи дорослого є значно тривалішим, внаслідок чо­го досягненням статусу дорослості, яке раніше відбу­валось у 18 років або раніше, можна вважати 25— ЗО років, особливо для вихідців з так званих «серед­нього» і «вищого» класів.

Серед методів дослідження молодіжних проблем найуживанішими є систематичні спостереження, ін­терв'ювання та анкетування, тестування, аналіз особи­стих щоденників, біографічних описів, творів, у яких відображається процес формування і розвитку молодої людини. Але через розпорошеність і відомчу відокрем­леність науково-дослідних установ, які вивчають молодь та її проблеми, ще й досі не вироблено єдиної методики вивчення молоді, відсутні серйозні міждис­циплінарні дослідження, сучасна молодіжна концеп­ція. Це спричиняє певний розрив між теоретичним та емпіричним напрямами аналізу проблем молоді, збіль­шення кількості аматорських досліджень.

Поиск по сайту: