Теорія соціальної стратифікації

Теорію соціальної стратифікації було створено на по­чатку 40-х років XX ст. американськими соціологами Толкоттом Парсонсом (1902—1979), Робертом-Кінгом Мертоном (нар. у 1910 р.), К. Девісом та іншими вчени­ми, які вважали, що вертикальна класифікація людей та їх груп спричинена розподілом функцій у суспільст­ві. На їх думку, соціальна стратифікація забезпечує виокремлення соціальних верств за певними важливи­ми для конкретного суспільства ознаками (критеріями): характером власності, розміром доходів, обсягом влади, освітою, престижем, національними та іншими рисами. Соціальне стратифікаційний підхід є одночасно методо­логією і теорією розгляду соціальної структури суспіль­ства. Він сповідує такі основні принципи:

—обов'язковість дослідження всіх верств суспіль­ства;

—застосування при їх порівнянні єдиного критерію;

—достатність критеріїв для повного і глибокого аналізу кожної з досліджуваних соціальних верств.

Соціальна стратифікація (лат. вігаШт — шар) — поділ суспіль-ства на вертикально розташовані соціальні групи і верстви (страти), які мають різний престиж, власність, владу, освіту тощо.

Соціальна стратифікація означає як сам процес, що безперервно триває в суспільстві, так і його резуль­тат. Вона засвідчує не просто різне становище в су­спільстві індивідів, родин чи цілих країн, а саме їх нерівне становище. Вона є не лише методом виявлен­ня верств конкретного суспільства, а й портретом цьо­го суспільства. Простратифікувавши населення краї­ни, можна виділити страти (верстви), з яких воно складається. Тому стратифікація — риса будь-якого суспільства. Англійський соціолог Е. Гідденс розріз­няє чотири основні історичні типи стратифікованого суспільства: рабство, касти, стани і класи.

1. Рабство. Воно було граничною формою нерівнос­ті, за якої одні люди володіли іншими. Щоправда, і рабство було неоднорідним залежно від періоду чи
культури: в одному випадку раб перебував поза зако­ном (класична форма рабства), в іншому — йому від­водилася роль слуги чи солдата.

2 .Касти. У різних регіонах поділ на касти має рі­зні форми. Особливо характерний він для Індії. Як правило, межі між кастами дуже різкі, що практично
виключає будь-яку соціальну мобільність. Каста по­в'язана з індуїзмом і з ученням про «переселення ду­ші». Сподівання на те, що в «наступному» житті його каста підвищиться, спонукає індивіда суворо дотриму­ватися певних суспільних норм.

3. Стани. Властиві вони європейському феодалізмо­ві. До найвищого стану належали аристократи і вель­можі. До нижчого — духівництво, наділене значними
привілеями. До третього стану — вільні селяни, чино­вники недворянського походження, купці й ремісни­ки. Межі між станами не були такими різкими, як за
кастової системи, а соціальне переміщення було мож­ливим, хоча й складним.

4. Класи. Цей тип стратифікованого суспільства є головним об'єктом соціології марксизму, її основопо­ложник К. Маркс вважав класову структуру суспіль­ства основою розвитку і змін, а виникнення класів пояснював економічними чинниками — суспільним поділом праці, формуванням відносин приватної
власності. В. Ленін застосовував багатофакторний аналіз класоутворюючих ознак: місце в системі сус­пільного виробництва, відношення до власності на
засоби виробництва, роль у суспільній організації праці, розміри доходів та ін.

Сучасні дослідники (французький соціальний філо­соф П'єр Бурдьє) при розгляді цього питання беруть до уваги не тільки економічний капітал, вимірюваний у категоріях власності й доходу, а й культурний (осві­та, особливі знання, вміння, стилі життя), соціальний (соціальні зв'язки), символічний (авторитет, престиж,

репутація).

Якщо за попередніх типів стратифікації достатньо було одного параметра, класове структурування пе­редбачає застосування сукупності критеріїв.

Класи не детерміновані віросповіданням або зако­ном; належність до класу не є спадковою. Це — відкритіший тип стратифікації, ніж інші, а класові межі не настільки суворі. Тому соціальне переміщення за класовою ознакою — звичайне явище, оскільки на­лежність до класу пов'язана з професією, матеріаль­ним рівнем, майновим цензом індивіда, його прилученням - неприлученням до ключових контролюючих позицій у суспільстві тощо.

Клас — угруповання людей на основі нерівного становища що­до основних соціальних ресурсів, які визначають їхні життєві шанси, соціальні претензії та соціальні можливості спільно діяти.

У західному індустріальному суспільстві розрізня­ють, як правило, три класи.

Вищий клас. До нього зараховують роботодавців, керівників, топ-менеджерів, усіх, хто володіє виробничими потужностями чи контролює їх, має висок й п майновий ценз (багатство).

Середній клас. Цей феномен сформувався в індустріальному суспільстві, розвинувся в постіндустріальному. Його ідентифікують за різними критеріями, м яких домінують такі сутнісні ознаки:

1. Сукупність соціальних груп, що займають проміжну позицію між верхами і низами суспільства, ті конуючи внаслідок цього функцію соціального меді;І
тора (посередника).

2. Порівняно високо забезпечена частина суспільства, що володіє власністю, економічною незалежністю, свободою вибору сфери діяльності. Висока якість життя, впевненість у майбутньому зумовлюють його зацікавленість у збереженні соціального порядку, внаслідок чого він є соціальним стабілізатором суспільства.

3. Елемент соціальної структури, що зосереджує у своїх рядах кваліфікованіші, найдіяльніші кадри суспільства. Професійний склад його охоплює наукових інженерно-технічних працівників, управлінський, адміністративний персонал, що не обіймає високих посад, інтелектуалів, які працюють за наймом, працівників сфери обслуговування, дрібних власників, фермерів, робітників високої кваліфікації. Середні верстви сучасного західного суспільства становлять приблизно 80 відсотків. Завдяки переліченим якостям та високому соціальному престижеві середній клас виконує функцію агенти технологічного і соціально-економічного прогресу.

4. Більшість населення високо розвинутих західних країн, що є основним носієм суспільних інтересів, наці (І нальної культури, тобто властивих відповідним суспіль ствам цінностей, норм. Поширюючи зразки власної культури на вищі і нижчі верстви, середній клас виступає культурним інтегратором суспільства.

Нижчий клас. До нього належать малокваліфікона ні робітники, особи без професійної кваліфікації (так звані «сині комірці»).

Однак за всієї значущості класова система — один з виявів соціальної стратифікації. При цьому класова і стратифікаційна моделі соціальної структури не за перечують одна одну, а навпаки — сприяють побудиш моделі соціальної структури. Розгляд соціальної структури в контексті стратифікації дає змогу описати механізми і способи формування конкретної ієрархії в суспільстві. Це особливо важливо при дослідженні перехідних періодів у розвитку суспільства, коли змінюються механізми соціальної диференціації.

Поиск по сайту: