Методологічні основи передбачення майбутнього

Безперервно зростаючий динамізм соціально-полі­тичних, економічних, науково-технічних, ідеологічних та інших змін надає науковому передбаченню майбут­нього винятково важливе, часто глобальне значення. Без прогнозування явищ і процесів, передбачення перспектив їх розвитку неможливе науково обґрунтоване управління, вироблення і прийняття ефективних упра­влінських рішень. Виявлення назріваючих тенденцій, проблем і суперечностей суспільного життя, пошук шляхів і методів їх вирішення, надійний соціальний прогноз — важливі завдання соціології.

У різних галузях знань існують поняття, якими позначають певні судження про майбутнє: пророцтво, віщування, передбачення, прогнозування, футурологія та ін. Часто їх вживають як синоніми, іноді в кожне з них вкладають різний зміст, що породжує терміноло­гічні дискусії.

Загальним та інтегруючим всі різновиди одержання інформації про майбутнє

є поняття «передбачення». Передбачення — обґрунтоване припущення про майбутній стан явищ природи і суспільства або про явища, невідомі вда­ний час, але які піддаються виявленню. Передбачення поділяють на наукові й ненаукові. Наукове передбачення ґрунтується на пізнанні законо­мірностей розвитку природи, суспільства, мислення, використанні наукових методів дослідження. Ненау­кове передбачення не застосовує спеціальних наукових досліджень і ґрунтується на передчуттях людини про майбутнє за допомогою підсвідомості (інтуїтивне); життєвому досвіді і пов'язаних з ним аналогіях, при­кметах (буденне); на вірі в надприродні сили, що ви­значають майбутнє (міфологічне, релігійне).

Однією з форм наукового передбачення є прогнозу­вання — процес вироблення прогнозів.

Прогноз — імовірне судження про стан певного явища в май­бутньому.

У вузькому значенні, прогноз — це спеціальне наукове дослідження перспектив розвитку певних про­цесів, явищ, переважно з кількісними оцінками. Про­гнозування, на відміну від пророкування, не зводить­ся до спроб угадувати деталі майбутнього, йому влас­тива ймовірнісність. Пророкування, на відміну від прогнозування, — це твердження про майбутнє, яко­му не властива ймовірнісність, воно претендує на абсо­лютну достовірність.

Прогноз є невід'ємною функцією науки, завер­шальним етапом наукового дослідження, причому, на думку багатьох вчених, обов'язковим, якщо це стосу­ється розвитку теорії. Вдосконалення науки відбува­ється з посиленням її прогностичної функції.

Прогнозування має також велике прикладне зна­чення. Воно сприяє вибору найоптимальнішого варіан­та при обґрунтуванні плану, програми, проекту, упра­влінського рішення.

Теорія прогнозування (прогностика) як наука тіль­ки формується, її предметом є дослідження законів і способів прогнозування, завданням — розробка проб­лем гносеології та логіки прогнозування, типології прогнозів, методів прогнозування, категорій і понять, спеціальних методологічних проблем прогнозування з метою підвищення методичного обґрунтування про­гнозів. У структурі прогностики розвиваються окремі теорії прогнозування як у координатах загальної про­гностики, так і відповідних сфер прогнозування.

Поняття «прогностика» і «прогнозування» часто невиправдано вживають як синоніми, ототожнюють. Інколи прогностику трактують дуже широко, вважаю­чи, що вона охоплює не тільки теорію передбачення, а й сам процес прогнозування.

Ще одним неоднозначним поняттям є футурологія. Термін цей запропонував у середині XX ст. німецький соціолог О. Флехтгейм, який емігрував до СІЛА. Футу­рологію він тлумачив як «філософію майбутнього». У 60-х роках у зв'язку з «бумом прогнозів» на Заході утвердилося розуміння футурології як науки про май­бутнє, предмет дослідження якої — перспективи роз­витку всіх явищ, на відміну від інших дисциплін, які досліджують сучасне і минуле. Згодом поняття «футу­рологія» почали трактувати і як соціальне прогнозуван­ня, і прогностику як науку про закони прогнозування.

Важливою проблемою методології прогнозування є виявлення чинників, які детермінують майбутнє. Май­бутнє — такий стан явищ, процесів, який випливає з сучасного і має корені в минулому. Об'єктивні умови містять зародки майбутнього у вигляді нових елемен­тів. Але визначити їх майбутнє можна тільки на підста­ві законів розвитку певних об'єктів. Закони постають як зв'язки між явищами, які за певних умов діють незмінно, постійно і відповідним чином. Отже, соціальні факти і процеси, особливо нові, а також закони їх роз­витку є носіями інформації про майбутнє.

Одним з найзагальніших та універсальних законів дійсності є закон причинності, або каузальної (при­чинної) залежності. Враховуючи його основну ознаку (причина обов'язково зумовлює наслідок) та з'ясовую­чи самі причини, можна передбачити і їх наслідки.

Більше того, якщо певні наслідки небажані, можна спробувати уникнути, паралізувавши або змінивши їх причини. Звичайно, не для всіх законів існує кількіс­ний, математичний вираз.

Важливе значення для прогнозування мають ритмо-циклічні закономірні зв'язки явищ. Циклічний розвиток у суспільному житті простежується значно слабше, ніж у неорганічній природі чи в біосфері. Ци­клічність піддається кількісним вимірам, що дає змо­гу прогнозувати тенденції суспільного розвитку.

Системна структура явищ також є об'єктивною ос­новою передбачення. Знаючи характерні риси, функції залежних між собою елементів явища як системи, мо­жна передбачити і поведінку явища загалом.

Особливою методологічною проблемою передбачен­ня майбутнього є з'ясування відповідних властивостей психіки. Вони закорінені у психо-фізіологічній еволю­ції вищих тварин і людини. Психіка не тільки ві­дображає дійсність, а й проникає в майбутнє. Адже передбачення хоча б найближчої перспективи потріб­не кожній живій істоті, наділеній психікою, навіть для елементарних дій. Подібну властивість психіки називають «випереджаючим відображенням», «модел­лю потрібного майбутнього». Таке передбачення вияв­ляється як на безумовно-рефлекторному (інстинктив­ному), так і на умовно-рефлекторному рівнях психіки. Таким чином, здатність психіки випереджати події навколишнього світу є однією з найефективніших форм пристосування до середовища.

Основою прогнозування майбутнього, випереджаю­чого відображення є досвід минулого. Він накопичу­ється нервовою системою завдяки властивості нервової тканини «записувати» минулі події. А повторюва­ність, циклічність подій створюють об'єктивні умови для передбачення майбутнього. Оцінка людьми перс­пектив розвитку явищ, процесів на основі попередньо­го досвіду за аналогією з уже відомими подібними явищами і процесами є одним з основних джерел ін­формації про майбутнє.

Іншим джерелом передбачення є екстраполяція — умовне продовження в майбутнє тенденцій, закономір­ності розвитку яких у минулому і нині достатньо відо­мі. Ще одним шляхом одержання інформації про май­бутнє є моделювання майбутнього стану певного яви­ща, процесу з урахуванням очікуваних або бажаних змін тих чи інших умов, перспективи розвитку яких достатньо відомі.

Хоча соціальний детермінізм має ймовірнісний характер, це не стає на заваді передбаченню суспіль­ного розвитку. Саме вірогідний підхід до передбачен­ня є особливістю і методичною основою соціального прогнозування, яке почало динамічно розвиватися тільки після усвідомлення того, що продуктивним є не відгадування конкретних рис майбутнього, а вироблення ймовірного спектра перспектив його роз­витку.

Існують різні види прогнозів, їх типологія може бути побудована за різноманітними критеріями — за­лежно від об'єкта, часу, на який прогнозується об'єкт; цілей; методів прогнозування та ін.

Найзагальнішим є поділ прогнозів на природничо-наукові та соціальні. Особливістю природничо-науко­вих прогнозів є те, що об'єкти прогнозування немож­ливо або майже неможливо змінити шляхом соціаль­ного управління, за допомогою програм, проектів, планів, організаційних рішень. Людина прагне пе­редбачити природні явища, щоб заздалегідь присто­суватися до них.

Соціальне прогнозування здійснюється, як прави­ло, для вироблення рекомендацій щодо оптимального впливу на прогнозоване явище чи процес з метою їх реалізації чи відвернення.

Залежно від часу, на який розраховане прогнозуван­ня, розрізняють поточні, короткострокові, середньострокові, довгострокові й наддовгострокові прогнози.

Залежно від мети прогнози поділяються на пошу­кові та нормативні.

Пошуковий прогноз — це передбачення розвитку явищ шля­хом умовного продовження в майбутнє тенденцій, які перева­жали у минулому і домінують нині, абстрагуючись від планів, проектів, програм, управлінських рішень, які можуть змінити існуючі тенденції, спричинити самоздійснення чи саморуйнування прогнозу.

Пошуковий прогноз з'ясовує те, що найімовірніше відбудеться за збереження існуючих тенденцій. Відпо­відь при цьому дається не однозначна, а у формі пев­ної шкали ймовірності.

Нормативний прогноз — передбачення бажаного стану явищ на основі попередньо визначених норм, ідеалів, цілей.

У процесі його вироблення триває пошук відповіді на запитання: як досягти бажаного? Нормативними можуть бути тільки соціальні прогнози. Нормативне прогнозування схоже на планування, проектні розроб­ки, але не тотожне їм.

Поиск по сайту: