Основні положення гендерної соціології

Тендерна соціалізація є процесом засвоєння тендер­них (соціостатевих) ролей і відтворення типів поведін­ки, очікуваних суспільством від чоловіків та жінок.

Первинна тендерна соціалізація людини почина­ється з моменту народження, коли батьки та інші дорослі навчають дитину її ролі хлопчика або дівчин­ки. Свою статеву належність вона усвідомлює вже в 1,5 року, дворічна вже знає свою стать, у 3—4 роки свідомо розрізняє стать, часто асоціюючи її з зовніш­німи ознаками, наприклад, з одягом. У 7—8 років по­глиблюється статева диференціація поведінки (різні інтереси хлопців і дівчат, різні ігри та партнери, сти­лі поведінки). Усвідомлення дитиною своєї статевої ролі охоплює уявлення про те, наскільки її якості від­повідають очікуванням та вимогам чоловічої або жіно­чої ролі.

Однак в літературі з проблеми тендерної соціаліза­ції та тендерної ідентичності (усвідомлення належнос­ті до певної статі) побутують вельми суперечливі погляди на ці процеси. Одні вчені вважають, що на розвиток тендерної ідентичності впливають процеси моделювання, зміцнення, самосоціалізації. При моде­люванні діти імітують поведінку дорослих, спочатку наслідують людину, яка про них турбується найбіль­ше (мати, няня), потім батька, друзів, учителів, кіногероїв. Коли моделі обох статей знаходяться поруч, малюки імітують поведінку дорослого необов'язково однієї з ним статі.

Процес зміцнення пов'язаний з нагородами та покараннями. Батьки заохочують поведінку, яка від­повідає статі дитини, та негативно ставляться до про­тилежних дій. Причому хлопців частіше і сварять, і хвалять. Батьки більш занепокоєні, коли сини прояв­ляють риси фемінності, ніж коли дочки демонструють ознаки маскулінності. Засуджуючи несамостійність хлопців, вони спокійно ставляться до залежності дів­чат від інших. У процесі самосоціалізації діти на осно­ві вербальної та невербальної взаємодії готують себе до життя в суспільстві, поступово усвідомлюючи, що пев­на поведінка викликає пошану або осуд оточення. Це означає, що дитина спочатку осмислює свою стать, потім намагається поводитися адекватно своїм уявлен­ням про норми поведінки особи її статі. Усі ці проце­си є основою трьох теорій тендерної соціалізації: теорії ідентифікації, статевої типізації, самокатегоризації.

Загалом хлопців піддають інтенсивнішій соціаліза­ції, ніж дівчат. На них чинять більший тиск з метою вберегти їх від відтворення поведінки, яка суперечить чоловічим статеворольовим стандартам і стереотипам. Підвищена увага до соціалізації хлопців є одним з виявів закону статевої диференціації або принципу ма-скулінної додатковості. Суть його в тому, що визво­лення хлопця з-під жіночого впливу, під яким перебу­вають у ранньому дитинстві всі діти, потребує додат­кових зусиль як його самого, так і вихователів. І чим жорсткіша статева стратифікація, тим послідовнішою та цілеспрямованішою є диференціація соціалізації хлопців і дівчат. Відповідно дівчат готують до вико­нання господарських обов'язків (батьки, вихователі заохочують їх участь у домашніх справах, бути ніжни­ми та охайними, грати з ляльками), а хлопців — до позасімейної, публічної діяльності (їм надають більшої незалежності, схвалюють активність і самостійність). Жорсткість нормативної статеворольової диференціа­ції помітно поляризує стереотипи фемінності—маску­лінності в суспільстві, стимулює дотримання їх.

Отже, тендерна ідентичність формується різними способами: внаслідок позасвідомого наслідування ди­тиною поведінки людей своєї статі; намагань поводи­тися відповідно; спілкування з друзями (дітьми) своєї та протилежної статі; під впливом навчання і заохо­чення певної поведінки дитини дорослими. До 20 ро-

ків завершується первинна тендерна соціалізація, од ним з головних агентів якої є родина.

Значно впливають на тендерну соціалізацію тендер ні стереотипи.

Тендерні стереотипи — механізми, що забезпечують закріп лення і трансляцію тендерних ролей від покоління до покоління.

У суспільній свідомості вони функціонують як стандартизовані уявлення про моделі поведінки та ри­си характеру відповідно до понять «чоловіче» та «жіноче». Вивчення їх почалося у середині 50-х років XX ст., коли американські соціологи Мак Кі та Шер-ріфс визначили типово чоловічий та типово жіночий образи. На їх думку, типово чоловічий образ — це сукупність рис, пов'язана із соціальне необмеженою поведінкою, компетентністю, раціональними здібнос­тями, активністю і результативністю. Жіночий харак­теризують соціальні й комунікативні навички, тепло­та, емоційна підтримка. Стереотипи створюються сус­пільством штучно, формуючись протягом багатьох років, важко піддаються коригуванню або ліквідації, обмежують свободу, можливості людини, прийняття рішень у різних сферах життєдіяльності. Тим більше, що, як відомо, не існує чисто «чоловічої» або чисто «жіночої» особистості; будь-яка особистість втілює у собі риси як фемінності, так і маскулінності.

Стереотипи дуже повільно змінюються, але така тенденція у сучасних суспільствах існує: стереотипи фемінності—маскулінності вже не такі полярні та чіт­ко окреслені, як півстоліття тому. Змінюється й ідеал «істинної жіночності», якому в XIX ст. були властиві шляхетність, благочестивість, покірливість, відданість чоловікові. Правда, й тепер ці якості оцінюються ви­соко та становлять ядро чоловічого розуміння жіноч­ності. Водночас у жіночій свідомості з'явилися нові риси: інтелектуальність, енергійність, підприємли­вість. Сучасна жінка ширше розуміє своє соціальне призначення, не обмежується лише функцією мате­ринства. Стереотипи маскулінності теж не залишають­ся без змін. Традиційна маскулінність на передній план висувала фізичну силу, нестриманість у вияві «соціальних почуттів» — гніву, агресії — функціо­нальне ставлення до жінки тощо. Сучасна маскулін­ність віддає перевагу інтелекту, а не фізичній силі, ви­магає виявлення ніжності, такту, стриманості.

Послаблення тендерних стереотипів розширює Можливості індивідуального самовибору, внаслідок чо-14) виграють і особистість, і суспільство. Та більшість Сучасних суспільств є патріархальними, у них домінує ваме маскулінна культура, яка виправдовує чоловіче домінування.

Виходячи з того, що соціальна стратифікація постає як структуровані нерівності між різними група­ми людей, питання тендеру і стратифікації, тендеру і класу є найсуттєвішими у тендерній соціології. Зумов­лено це тим, що сучасний вимір соціального станови­ща родини, жінки заснований на соціальному станови­щі її чоловіка, відповідно визначається її класова пози­ція. Але на стратифікаційні процеси впливають і такі некласові чинники, як тендер, етнічне походження, ві­росповідання. Наприклад, чоловіки мають набагато ви­щі можливості у службовому просуванні, ніж жінки.

Ще одним важливим питанням зі сфери наукового аналізу тендерної соціології є насильство щодо жінок. У повсякденному житті поширені такі форми насильства проти жінок, як домашнє, сексуальні домагання на ро­бочому місці, зґвалтування, примушення до заняття проституцією, торгівля жінками.

Кризові періоди життя суспільства супроводжу­ються зростанням насильства. В сучасному українсь­кому суспільстві ця тенденція домінує як на сімейно­му, так і на суспільному рівнях. Вона становить знач­ну загрозу не тільки для життя та здоров'я жінок, а й для розвитку суспільства та формування сімейних цін­ностей. Саме тому це питання не може розглядатися відокремлено від питань влади та прийняття рішень в сім'ї. Суттєва відмінність у доходах, стартових можли­востях жінок і чоловіків, тендерна нерівність у сфері економіки та побуту є передумовами насильства взага­лі й між статями зокрема.

Залежно від місця здійснення визначають такі рів­ні насильства:

1. Фізичне, сексуальне, психологічне насильство в сім'ї: нанесення побоїв, сексуальний примус щодо дів­чат, зґвалтування жінки чоловіком, експлуатація(примус до непосильної праці), постійні образи та зну­щання.

Фізичне, сексуальне, психологічне насильство в су­спільстві: зґвалтування, сексуальні домагання й заляку­вання на роботі, в навчальних закладах та інших місцях, торгівля жінками, примушення до заняття проституцією.

За іншою класифікацією виділяють такі форми на­сильства: сексуальне; домашнє, або родинне; емоційне насильство (образи, лайка, докори, зневажливе став­лення, невиправдані ревнощі, погрози, ігнорування, маніпуляція, звинувачення, формування почуття про­вини); насильство на роботі; фізичне насильство (по­биття жінок, ляпаси, викручування рук, штовхання тощо); економічне насильство (заборона на працю по­за оселею, відмова в грошах або надання недостатньої кількості грошей, відбирання грошей або приховуван­ня доходів); вербальне насильство (окрики, бруталь­ність, брудна лайка, нецензурні вирази); використан­ня дітей проти матері (залякування тим, що вона біль­ше не побачить своїх дітей, заяви, що вона погана мати і буде відчувати себе винною щодо «кинутих» ді­тей, використання дітей для передачі погроз); лінгвіс­тичний сексизм (дискримінація з використанням мов­них зворотів); обмеження свободи поведінки (ізоляція від навколишнього середовища, перешкоджання у спілкуванні з друзями та родичами, заборона запро­шувати додому своїх знайомих).

Тривалий час проблема насильства щодо жінок рід­ко була предметом спеціальних досліджень соціологів та психологів, обмежувалася лише працями з кримі­налістики і девіантної поведінки. За радянських часів офіційна ідеологія цілковито замовчувала проблеми сімейного насилля, проголошуючи «радянську» сім'ю

вразковою.

Попри те, що і чоловіки час від часу стають об'єк­тами насильства, увагу громадськості більше привер­тають факти насильства стосовно жінок, що зумовле­но такими чинниками:

— чоловіки, порівняно з жінками, більш схильні до тяжких актів насильства (побиття, використання вогнепальної та холодної зброї);

— насильство з боку чоловіка потенційно небезпеч­ніше для об'єкта насильства, що зумовлено його фі­зичною силою;

— акти насильства, здійснені чоловіком, мають тенденцію до повторення;

—нерідко акти насильства здійснюються щодо ва­гітних жінок.

Насильство часто супроводжується дуже важкими наслідками для жертви. Дівчатка, що зазнали в ди­тинстві сексуального насилля, відчувають на собі весь тягар цього злочину протягом життя. Найтяжчими наслідками, наприклад, ґвалтувань є не стільки фізи­чні, скільки психічні травми, які можуть деформува­ти всю структуру особистості дитини. Наслідки цієї травми часто впливають на те, якою буде доля люди­ни, насамперед у сфері інтимно-особистісних і шлюб­них взаємин. Крім того, дитина може відчувати про­вину через те, що не спромоглася на відсіч, довіряла насильнику, поводилася «знадливо». Часто це призво­дить до втечі підлітка з дому, вживання алкоголю, наркотиків, щоб угамувати біль та образу. Нерідко психічні травми можуть деформувати всю структуру особистості дитини, її майбутні інтимно-особистісні та шлюбні стосунки.

Отже, застосування тендерного підходу під новим кутом зору розкриває більшість традиційних для со­ціології проблем, в тому числі й сім'ю як об'єкт соціо­логічного дослідження. Безпрсередньо вивчає сім'ю як специфічне суспільне утворення спеціальна соціоло­гічна теорія — соціологія сім'ї.

Соціологія сім'ї — галузь соціології, що вивчає закономірнос­ті виникнення, функціонування й розвитку сімейно-шлюбних стосунків як соціального феномену в конкретних соціокультур-них умовах.

Предмет соціологи сім'ї — специфічні соціальні відносини, що виникають між сім'єю і суспільством ти всередині сім'ї. Об'єкт її — сім'я як мала соціальнії група і як специфічний соціальний інститут регулю­вання відтворення людини за допомогою певної систе­ми норм, ролей. Найчастіше соціологія сім'ї викорис­товує категорії «сім'я», «шлюб», «умови життя» тощо. Сім'я є соціальним інститутом і малою соціальною гру­пою, що має історично визначену організацію, члени якої пов'язані родинними стосунками, спільним побу­том і взаємною моральною відповідальністю. Шлюб є історично змінною соціальною формою стосунків між чоловіком та жінкою, через яку суспільство впорядко­вує й санкціонує їх статеве життя, встановлює подру­жні та батьківські права й обов'язки. Сім'я є складні­шою системою, ніж шлюб, оскільки вона здебільшого об'єднує не тільки подружжя, а й дітей, родичів. Зага­лом її характеризують такі соціальні особливості:

—соціально-історична зумовленість сімейної орга­нізації;

—зумовленість об'єктивними потребами у продов­женні роду та відтворенні життя;

— наявність специфічних соціальних особливос­тей: ступінь спорідненості, спільність побуту тощо.

Категорія «умови життя сім'ї» означає сукупність об'єктивних та суб'єктивних чинників макросередови-ща (загальні соціальні умови) і мікросередовища (най­ближче соціальне оточення).

Функції сім'ї полягають у вияві активності, життє­діяльності усіх, хто належить до неї. Аналізуючи їх, дослідники виокремлюють громадські функції (стосу­ються взаємодії з суспільством) та індивідуальні (сто­совно особистості). Оскільки вони пов'язані з потреба­ми як суспільства, так і особистості, їх особливості та ієрархія змінюються залежно від певних соціокуль-турних, економічних умов.

Структура сім'ї визначається сукупністю стосунків між її членами, що зумовлює відповідні її типи:

— за формою шлюбу: моногамні сім'ї (шлюб між одним чоловіком та однією жінкою); полігамні (шлюб одного чоловіка з кількома жінками); сім'ї, що базу­
ються на шлюбі однієї жінки з кількома чоловіками (поліандрія); сім'ї, де шлюб має групову форму;

— залежно від сфери вибору чоловіка або дружи­ни: ендогамні (укладаються між партнерами однієї со-

Поиск по сайту: