Соціальна структура суспільства: основні види та елементи

Суспільство є складною соціальною системою, структурно організованою цілісністю, яку утворюють різні елементи, компоненти, підрозділи. У свою чергу вони теж мають певний рівень організованості й упо­рядкованості власної структури. Це дає підстави стверджувати, що соціальна структура суспільства є комплексним, багатомірним утворенням.

Соціальна структура суспільства — ієрархічно упорядкована сукупність індивідів, соціальних груп, спільнот, організацій, ін­ститутів, об'єднаних стійкими зв'язками і відносинами.

Іншими словами, це внутрішній устрій суспільст­ва, який складається з відповідно розташованих, упо­рядкованих елементів, що взаємодіють між собою. По­няття «соціальна структура» охоплює системно-орга­нізаційний і стратифікаційний аспекти.

Згідно із системно-організаційним аспектом голов­ний зміст соціальної структури створюють соціальні інститути, насамперед економіка, політика (держава), наука, освіта, сім'я, зберігаючи і підтримуючи існую­чі в суспільстві відносини і зв'язки. Ці інститути нор­мативне регулюють, контролюють і спрямовують пове­дінку людей -у життєво важливих сферах, а також визначають стійкі, регулярно відтворювані їх рольові позиції (статуси) у різних типах соціальних організа­цій. Соціальний статус є первинним елементом соці­альної структури суспільства, що розкриває місце особистості в соціальній структурі суспільства. Він зумов­лений професією, віком, освітою, матеріальними стат­ками тощо. Наприклад, структура сім'ї утворюється взаємозалежною мережею позицій: чоловік, дружина, діти; у системі освіти — учитель, учень; в економіці — підприємець, робітник і т. д. Соціальні позиції (стату­си) та зв'язки між ними визначають характер соціаль­них відносин. На основі близькості соціальних стату­сів, що встановлюють потенційну можливість участі індивідів у відповідних видах діяльності, формуються складніші структурні елементи суспільства — соціальні групи.

Соціальна група — відносно стійка, історично сформована сукупність людей, об'єднаних на основі загальних соціально значущих ознак.

Це поняття є родовим щодо понять «клас», «соціальна верства», «колектив», «нація», «етнічна, територіальна, релігійна та інші спільноти», оскільки фік­сує соціальні відмінності між окремими сукупностями людей у процесі розподілу праці та їх результатів. Ці відмінності мають у своїй основі відношення до засобів виробництва, влади, специфіки праці, фаху, освіти, рівня й структури доходів, статі, віку, національної належності, місця проживання, стилю життя тощо.

У кожному суспільстві існує певна кількість соці альних груп, утворення яких зумовлено:

— спільною діяльністю (наприклад, професійні групи, зайняті у сфері політичної, економічної та духовної діяльності);

— спільним просторово-часовим існуванням (середовищем, територією, комунікацією);

—груповими установками та орієнтаціями.

У соціальні групи люди об'єднуються на підставі спільних соціальних інтересів, які зумовлюють їх дії. Формуються вони з представників різних груп залежно від їх становища та ролі в суспільному житті. Оскільки інтереси, скажімо, у робітника і підприємця різняться між собою, то вони реально становлять ріп­ні соціальні групи. Але соціальні інтереси груп, фор­муючись на основі індивідуальних інтересів їх учасників, не замикаються у власних егоїстичних рамках. У процесі соціальної взаємодії індивідів виробляються інтереси груп як цілісності, які є втіленням інтегрованих, спільних інтересів індивідів, що належать до цих груп. Соціальний інтерес групи завжди спрямований на збереження або зміну її становища в суспільстві.

У соціальній структурі суспільства взаємодіють рі­зні за чисельністю соціальні групи. Традиційно їх по­діляють на малі та великі.

Мала соціальна група — нечисленна за складом соціальна Іру па, учасники якої об'єднані спільною діяльністю і перебуванні, у безпосередньому стійкому особистому спілкуванні, що є основою для виникнення як емоційних стосунків, так і особливих групових цінностей і норм поведінки.

Родовою ознакою малої групи є наявність безпосе­редньо тривалих особистих контактів (спілкування, і взаємодія), властивих, наприклад, сім'ї, виробничій, бригаді, шкільному класові, колективу космічної, арктичної станцій, спортивній команді, релігійній секті, групі друзів тощо. Мінімальний розмір малих груп — дві особи, максимальний — кілька десятків.

Велика соціальна група — численна за складом група людей, об'єднаних для спільної діяльності, але взаємодія між якими формальніша.

До них можна віднести професійні, демографічні, Національні спільноти, соціальні класи.

Соціальна структура суспільства завжди передбачає Групування його елементів. Критерієм їх диференціа­ції чи інтеграції є їх позиція щодо певних суспільних ресурсів (влада, власність), виконувані у суспільстві функції (соціальна роль), соціальний статус (ієрархічне місце в суспільстві), єдність культурних норм і цін­ностей (культурна ідентичність) та ін. Факторів, що | визначають структурну організацію суспільства, багато, і їх необхідно брати до уваги. Залежно від критерію виділяють сімейно-побутову, релігійну, соціально-політичну, освітню та інші підструктури суспільства.

Як історичний феномен, соціальна структура су­спільства перебуває в постійному розвитку. Його дина­міка залежить насамперед від соціальної мобільності елементів соціальної структури.

Соціальна мобільність — міжгрупова або просторова рухли­вість населення, його здатність (готовність) до соціальних пе­реміщень.

Соціальні переміщення є виявом соціальної мобіль­ності, яка виражається у зміні класової належності ін­дивідів, у переходах з однієї внутрікласової групи до іншої, міграції сільських жителів до міста і навпаки. Ви напрямом переміщення розрізняють вертикальну соціальну мобільність — посадове, кваліфікаційне зро­стання чи декваліфікація, перехід до групи та верстви і іищим чи нижчим статусом, і горизонтальну соціальну мобільність — рух між соціальне однорідними позиціями й категоріями населення. Обидва види пе­реміщення переплітаються, взаємодіють.

Соціальну мобільність зумовлюють об'єктивні обставини:

- структурні зрушення в економіці;

Соціальна структура суспільства

Схема 8. Види соціальної структури суспільства

—зміни характеру й змісту суспільного розподілу праці й відносин власності;

—послаблення закріпленості працівників за соціаль­не та економічно нерівноцінними видами діяльності.

Соціальні переміщення між групами складні, супро­воджуються певними соціальними наслідками, найіс­тотнішим з яких є постійна наявність перехідних (мар­гінальних) верств щодо певних соціальних спільнот.

Соціальна структура ніколи не є простим описом суспільства в «горизонтальній проекції», вона переду­сім є відображенням соціальної нерівності. Нерівність

Індивідів і соціальних груп є первинною ознакою со­ціальної структури. В іншому разі (за рівності, тотож­ності елементів системи) відсутні підстави для твер­джень про суспільну організацію, структуру. Тому со­ціальна структура суспільства в його «вертикальній Проекції» — це ієрархічно організована сукупність статусів, груп, верств, класів (нерівних ресурсів, яки­ми володіє соціальна система).

Факт нерівності, як засвідчує досвід, зумовлює роз­виток і зміну соціальної структури. Нерівність людей виявляється у різних аспектах їх буття. Але не все, що різнить їх, є соціальне значущим. Про соціальну нерівність йдеться тільки тоді, коли вона за якимось критерієм закріплена інституціально як базовий прин­цип вертикальної класифікації людей. Наприклад, у простих (досучасних) суспільствах соціальне зна­чущими були належність до певного роду, стать, вік, що відповідно трансформувалися в ієрархію родинних, вікових і статевих груп. У сучасному суспільстві кіль­кість класифікаційних ознак істотно зросла. Соціоло­гія соціальну нерівність розглядає як результат соці­альної стратифікації.

Поиск по сайту: