Електоральні дослідження в соціології політики

Електоральна (лат. еіесіюг — виборець) соціологія (соціологія електорату) є однією з найдинамічніших галузей в структурі соціології політики.

Електоральна соціологія — галузь соціологічної науки, яка за­ймається вивченням політичної взаємодії суб'єктів суспільства шляхом аналізу механізмів їх політичної участі в житті соціуму, умов та особливостей об'єднання в політичні групи, політичної презентації інтересів у владній боротьбі тощо.

Безпосереднім її завданням є дослідження мотива­ції поведінки виборців під час голосування, різнома­нітних чинників, які впливають на їх електоральні симпатії та антипатії. Вона відкриває неабиякі мож­ливості щодо прогнозування, формування, управління настроями та уподобаннями виборців, вироблення та використання відповідних технологій.

Предмет електоральної соціології — електоральна поведінка виборців, які делегують свої законодавчі права обмеженій кількості своїх представників. Об'єкт — процес обрання представників законодавчої влади у де­мократичних суспільствах (ґрунтується на вільному ви­яві політичної свідомості всіх громадян та на системі прямих виборів у законодавчі органи влади).

Електоральні дослідження можливі лише за певної організації політичної влади (реального існування де­мократичного суспільства), коли має сенс постановка питання про виборчу активність його громадян та осо­бливості її виявів. Так, монархічні, самодержавні ре­жими майже не передбачають політичної системи, заснованої на прийнятті політичних рішень через по­літичні партії за участю виборців. Тоталітарні та авто­ритарні режими, навіть маючи ознаки формальної демократії (країни колишнього соціалістичного бло­ку), неспроможні забезпечити вільний вияв електо­ральної активності громадян.

Електоральні опитування, як і вивчення виборчої поведінки різних суспільних груп та верств, з'явилися порівняно недавно. Аматорські спроби прогнозування виборчих результатів на основі опитування пересічних громадян щодо їх політичних уподобань були започат­ковані у країнах із традиційно демократичним полі­тичним устроєм (СІЛА) у перші десятиріччя XX ст. Представницьке прогнозування результатів політичних виборів, використання професійних методик і техноло­гій в електоральних дослідженнях розпочалося у 30-ті роки XX ст. Так, з 1935 р. у США регулярно стали пу­блікувати результати досліджень громадської думки (в тому числі й електоральних опитувань), які проводила фірма Е. Роупера та Американський інститут громад­ської думки Дж. Геллапа.

Одночасно з появою перших професійних центрів дослідження електоральних уподобань громадян постала так звана проблема вибору «останнього момен­ту», яка засвідчила стійку невизначеність уподобань значної кількості виборців напередодні виборів, а від­повідно і складність передбачення остаточного резуль­тату електоральної активності громадян.

У 50-ті роки XX ст. дослідження електоральної по­ведінки цікавили не лише науковців. Уже кандидати на виборах та їх штаби почали послідовно звертатися до послуг професійних полстерських фірм, опитуван­ня яких сприяли оптимізації стратегії й тактики виборчої боротьби. Зокрема, за офіційними даними, ви­борчий штаб Ніксона витратив у 1968 р. на закриті опитування електорату до 600 тис. доларів.

Одночасно розвивалися теоретичні концепції, що намагалися виробити цілісне бачення електоральної поведінки виборців. Першою вдалася до них чиказька школа досліджень політичної поведінки, представни­ки якої поставили питання про вплив на результати виборчої боротьби агітації в засобах масової інформа­ції. Було проведено масштабне дослідження з викори­станням експериментальних і контрольних груп виборців, результати якого (як і подальших до­сліджень під керівництвом Г. Ласуелла) відіграли по­мітну роль у становленні електоральної соціології. Са­ме у ЗО—50-ті роки сформувалися дві найбільші пред­ставницькі концепції вивчення виборчої активності громадян — соціологічна (класова, статусна) та со­ціально-психологічна. Поширеними є також теорії «раціонального вибору» та «політичного поля».

Поиск по сайту: