Типологія конфліктів. Конфлікт є складним багатомірним явищем

Конфлікт є складним багатомірним явищем. Як соціальний феномен, він зберігає тенденцію до усклад­нення, оновлення структури, чинників, що його по­роджують. Різні типи конфліктів, взаємодіючи, допов­нюють один одного, набуваючи нових рис. Це зумовле­но динамізацією та ускладненням системи соціальних відносин. Конфлікти розрізняються масштабом, типом, причинами, наслідками, складом учасників, триваліс­тю, засобами урегулювання тощо.

За формами прояву визначають соціально-економі­чні, етнічні, міжнаціональні, політичні, ідеологічні, релігійні, сімейні, військові, юридичні, побутові та ін­ші типи конфліктів. Щодо функцій розрізняють пози­тивні (конструктивні) та негативні (деструктивні). За принципом доцільності-недоцільності - - закономірні (неминучі), необхідні, вимушені, функціонально неви­правдані.

Розгляд конфліктів у динаміці дає змогу визначи­ти такі їх різновиди:

- на етапі виникнення: стихійні, заплановані, спровоковані, ініціативні;

- на етапі розвитку: короткочасні, тривалі, за­тяжні;

- на етапі усунення: керовані, обмежено керовані, некеровані;

- на етапі затухання: ті, що спонтанно припиняю­ться; припиняються під дією засобів, віднайдених про­тиборствуючими сторонами; вирішуються за втручан­ня зовнішніх сил.

За складом конфліктуючих сторін конфлікти бува­ють:

1. Внутріособистісні. Вони є суто психологічними, обмежуються рівнем індивідуальної свідомості. Зде­більшого — це гостре негативне переживання, викли кане боротьбою структур внутрішнього світу особисто­сті, яке відображає ЇЇ суперечливі зв'язки із соціаль­ним середовищем. Супроводжується такий конфлікт психоемоційною напругою, психологічним стресом, послабленням ділової, творчої активності, негативним емоційним фоном спілкування, заниженням самооцін­ки. У цьому контексті визначають мотиваційний (між «хочу» та «хочу»), моральний (між «хочу» та «треба»), нереалізованого бажання (між «хочу» та «можу»), ро­льовий (між «треба» та «треба»), адаптаційний (між «треба» та «можу»), неадекватної самооцінки (між «можу» та «можу») види конфліктів. Як правило, внутріособистісні конфлікти є сферою наукового інтересу психології.

2. Міжособистісні та групові. У будь-якому міжособистісному конфлікті задіяні щонайменше дві сторо­ни. За своїм змістовим наповненням такі конфлікти бувають ресурсними або ціннісними. Ресурсні конф­лікти пов'язані з розподілом матеріальних благ, тери­торії, часу тощо (щодо розподілу премій); ціннісні роз­гортаються в площині взаємовиключних культурних традицій, стереотипів, вірувань (між батьками та діть­ми). Причини їх різноманітні, всю їх сукупність соціо­логи звели до кількох груп:

— обмеженість ресурсів;

— різні аспекти взаємозалежності;

— відмінність цілей;

— відмінність уявлень та цінностей;

— відмінність у життєвому досвіді та поведінці;

— незадоволення комунікацією;

— особистісні риси конфліктантів.

Міжособистісні конфлікти класифікують за сфера­ми їх розгортання (ділові, сімейні, побутові, майнові тощо), за наслідками (конструктивні та деструктивні). За критерієм реальності їх поділяють на справжні (кон­флікт існує об'єктивно та сприймається адекватно), умовні (конфлікт залежить від зовнішніх обставин, які легко змінюються), зміщені (за явним приховується ін­ший конфлікт), латентні (існує конфліктна ситуація, але конфлікт не відбувається), хибні (не існує об'єктив­них підстав для конфлікту, відбувається лише у зв'яз­ку з помилками сприйняття та розуміння).

3. Конфлікти в організаціях. За складом учасників поділяють на такі категорії: особистість—особистість (міжособистісні), група—група (міжгрупові), особис­тість—група.

За джерелом конфліктної енергії (причинами) поділяються на структурні (їх спричиняють супе­речності щодо завдань, які вирішують сторони (на­приклад, між бухгалтерією та іншими підрозділами); інноваційні (будь-яка інновація порушує усталений ритм, традиції, звички, певною мірою торкається інтересів багатьох співробітників, що може спричи­нити конфлікт); позиційні (стосуються визначення першості, значущості, лідерства, аутсайдерства, локалізовані у сфері символічного визнання (хто є важливішим?); справедливості (виникають на під­ставі розходжень щодо оцінок трудового внеску, роз­поділу матеріальних, моральних винагород тощо); су­перництво з приводу ресурсів (традиційним для орга­нізацій; у конфлікт переростає тоді, коли виконавці, між якими розподіляється певний ресурс, ставлять у залежність від його отримання виконання власних службових обов'язків); динамічні (мають соціально-психологічну природу, часто виникають у нових ко­лективах, де не існує чіткої неформальної структури, не визначився лідер).

Організаційні конфлікти, як правило, спричиню­ють недоліки в організації трудової діяльності, управ­лінські помилки, несприятливий соціально-психоло­гічний клімат у колективі.

4. Міжгрупові конфлікти. Можуть відбуватися між різними за розмірами, складом групами. Найчастіше їх породжують незадоволена потреба, соціальна нері­вність, різний ступінь участі у владі, невідповідність інтересів та цілей. Соціологію передусім цікавлять со­ціальні конфлікти, до яких вона відносить конфлікти між суспільством та природою, економічні, трудові, соціального планування, внутріполітичні, військові, міжкультурні, міжнаціональні, етнічні, міждержавні тощо. До міжгрупових конфліктів здебільшого призводять:

— міжгрупова ворожість. 3. Фрейд стверджував, що вона існує за будь-якої взаємодії груп. Головною функцією її є згуртування групи;

— об'єктивний конфлікт інтересів, неминучість якого зумовлена природними інтересами його суб'єктів;

— груповий фаворитизм, сутність якого полягає намаганні сприяти учасникам власної групи наперекір інтересам тих, хто належить до інших груп.

Одним з найпоширеніших видів міжгрупового кон­флікту є трудовий, в основі якого є умови праці, „система розподілу ресурсів, прийняті домовленості. Його спричинюють переважно бездієвість та забюрократизованість адміністрації, ігнорування чи незнання робото­давцем норм трудового законодавства та дії. З цим по­в'язані низькі соціальні гарантії працівникам, низька зарплата, її несвоєчасне сплачування та ін.

Найскладнішими та важкорегульованими є міжет­нічні конфлікти, які, як правило, мають багатолітню передісторію, породжуються комплексом соціально-економічних, політичних, культурних, етнопсихоло­гічних проблем.

Політичні конфлікти поділяють на міждержавні та внутріполітичні, їх особливістю є боротьба за полі­тичний вплив у суспільстві, на міжнародній арені. Се­ред внутріполітичних конфліктів визначають класо­ві, між політичними партіями та рухами, між гілками влади, боротьбу за лідерство у державі, партії, русі.

Міждержавні конфлікти породжує комплекс при­чин, їх основу становить зіткнення національне-дер­жавних інтересів, суб'єктами виступають держави чи коаліції. Такі конфлікти є продовженням зовнішньої, а інколи й внутрішньої політики держав-учасниць, вони несуть загрозу масової загибелі, локально та гло­бально впливають на міжнародні відносини, їх поділя­ють на конфлікти ідеологій; конфлікти, метою яких є політичне панування, захист економічних інтересів; територіальної цілісності тощо. Головна особливість таких конфліктів полягає в тому, що часто вони реа­лізуються у формі війни.

Беручи до уваги особливості перебігу, реалізації конфліктів, соціологія визначає прості та складні їх

форми.

До простих конфліктів відносять:

— бойкот — повна або часткова відмова від дій, що можуть бути корисними для іншої сторони; зде­більшого він стосується економічних, політичних, організаційних аспектів взаємовідносин;

— саботаж — одна з форм боротьби, найчастіше прихованої, в якій використовують дезінформацію, підрив авторитету суперника, знищення його матері­альних засобів;

— переслідування — має на меті послаблення, ком­прометацію противника;

вербальна та фізична агресія — проявляються через звинувачення, дискредитацію, поширення чу­ток, фізичне насильство, теракти, вбивства.

До складних форм соціальних конфліктів нале­жать:

- суспільний протест — постає як публічна дія з метою вираження незадоволення кимось або чимось;

- бунт — його формами е заколот, повстання, за­ворушення; як правило, вони короткочасні, вкрай аг­ресивні, стихійні;

- соціальна революція — постає як процес різких радикальних якісних змін, суттєвих суспільно-полі­тичних перетворень;

- війна — тотальна боротьба між великими суспі­льними групами, яка здійснюється шляхом збройного асильства.

Поиск по сайту: