Розвиток емпіричних досліджень у класичний період

На початку свого розвитку соціологічна теорія та емпіричні соціальні дослідження розвивалися пара­лельно і були слабко пов'язані між собою. Досліджен­ня стимулювалися практичними потребами, необхідні­стю збирання інформації для обґрунтування соціаль­них реформ, які поставали на тлі гострих проблем суспільства XIX ст.: швидкого зростання міст і місько­го населення у період індустріалізації, поляризації бідності й багатства, зростання злочинності, посилен­ня класової боротьби.

Перші емпіричні соціальні дослідження (роботи ан­глійських політичних арифметиків XVII ст., францу­зькі урядові обстеження XVII—XVIII ст.) не мали си­стематичного характеру. У XIX ст. їх кількість швид­ко зросла. Вони постачали нові факти, зумовлюючи водночас удосконалення їх збору та аналізу. Франко-бельгійський вчений Адольф Кетле (1796—1874) виро­бив основи соціальної статистики; француз Фредерік Ле-Пле (1806—1882) — монографічний метод вивчен­ня сімейних бюджетів. Були започатковані перші цен­три соціальних досліджень — Лондонське статистичне товариство, Товариство соціальної політики в Німеч­чині та ін. Емпіричні дослідження починають відчува­ти потребу в соціологічній теорії, вона — в емпіричній перевірці своїх положень. Однак тривалий час со­ціальні дослідження практично не були пов'язані з теоретичною соціологією, в якій переважали глобальні, історико - еволюційні схеми. Лише наприкінці XIX ст. у працях Дюркгейма, Вебера, Тьонніса становище почи­нає змінюватися. На початку XX ст. проблема поєднан­ня теоретичної та емпіричної соціології особливо актуа­лізується, починається спеціальна розробка методології і техніки емпіричних соціальних досліджень.

Становище соціології в системі суспільствознавства кінця XIX — початку XX ст. не було однозначним. З одного боку, соціологія динамічно розвивається, розши­рюється тематика емпіричних соціальних досліджень, з'являються наукові товариства і кафедри, спеціалізо­вана періодика, з іншого — представники традиційних суспільних наук продовжують ставитися до неї з недо­вірою, а в самій соціологічній теорії панує розлад.

В Англії центром соціології стало створене в 1903 р. Лондонське соціологічне товариство, яке з 1908 р. по­чало видавати журнал «Соціологічний огляд». Але чіт­кої програми товариство не мало. В 1907 р. на приват­ні кошти була створена перша в Англії кафедра соціо­логії в Лондонському університеті. Однак в Оксфорді і Кембриджі до соціології все ще ставилися з явною не­довірою, і британська соціологія довго мусила гніздити­ся на теренах антропології та етнографії.

Інституціалізація соціології як університетської дисципліни у Франції почалася наприкінці XIX ст. під впливом Дюркгейма, який у 1896 р. очолив кафедру «соціальної науки» (Бордоський університет) — першу кафедру соціології у Франції.

Складнішим виявилося становище соціології в Німеччині. Філософські факультети, де були зосе­реджені всі гуманітарні науки, ігнорували емпіричні дослідження. Професійна неприязнь «традиційних» філософів до соціології зумовлювалася й тим, що вона асоціювалася з позитивізмом, соціалістичною спрямо­ваністю та іноземним впливом.

Іншою була ситуація в СІЛА. Відсутність жорстких обмежень у системі вищої освіти, наявність коштів, конкуренція між університетами, вплив прагматизму і широкий рух на користь соціальних реформ відкри­вали соціології широкі можливості, яких не було в ін­ших країнах. Перший курс соціології було прочитано у Єльському університеті у 1876 р. У 1893 р. відкрито першу кафедру в Чикаго, де започатковано і соціоло­гічну фахову спеціалізацію. У 1901 р. 169 американ­ських університетів і коледжів пропонували своїм слу­хачам курси соціології. Через чотири роки було засно­вано Американське соціологічне товариство.

З часом починають створюватися і міжнародні со­ціологічні центри. У 1894 р. у Парижі відбувається перший конгрес Міжнародного інституту соціології. Проте міжнародний обмін соціологічними ідеями ще довго був обмеженим.

Поиск по сайту: