Історія становлення та сучасні дослідницькі перспективи соціології політики

Історію становлення соціології політики поділяють на три періоди: передісторія соціології політики (до середини XIX ст.), класичний етап розвитку соціології політики (друга половина XIX ст. — 20-ті роки XX ст.), сучасний етап.

Поява соціології політики як самостійної галузі знання пов'язана з діяльністю німецького соціолога М. Вебера, який одним з перших здійснив соціальний аналіз влади, владних відносин, дав класифікацію ти­пів держави в суспільстві. На відміну від К. Маркса, він визнавав пріоритетною не економіку, а владу, вва­жаючи її основним чинником, що створює групу.

З того часу проблеми політики загалом і соціології політики досліджували на різних рівнях теоретичного знання і під різними кутами зору багато вчених: проблему еліт — італійські соціологи і політекономи В. Парето, Г. Моска, політичних партій — німецький соціолог і політолог Р. Міхельс, груп тиску і лобізму — А. Бентлі, Д. Трумен, пропаганди і масових комуніка­цій — американський політолог Г. Лассвелл. Предме­том соціології політики стали проблеми конфліктів і змін бюрократії, громадських організацій і рухів, вхо­дження громадян у політичне життя, а також політич­на культура і політичне лідерство.

У становлення політичних наук значний внесок зробили американські вчені А. Гоулман, С. Ліпсет, Т. Парсонс. Так, С. Ліпсет зосередив увагу на аналізі соціальних умов розвитку демократії. Багато дослі­джень (Р. Мертон, Р. Блан та ін.) стосуються проблем бюрократії. Чимало праць (П. Лазерсфельд, Р. Россі) присвячено виборчим кампаніям, проблемам виборів.

Значний інтерес становлять праці Р. Міллса, В. Ростоу, Д. Лернера та ін.

Сучасні українські соціологи (Є. Головаха, С. Макєєв, В. Танчер, О. Якуба та ін.) зосередили свій по­гляд на владних відносинах, особливостях суб'єктів влади, проблемах співучасті людей у політичному і правовому житті. Багато уваги приділяють вони вивченню природи, ролі держави, напрямів діяльності формальних і неформальних інститутів, що претенду­ють на участь у прийнятті політичних рішень.

Усі ці дослідження завжди виходять на проблеми влади, владних відносин, їх розвитку, функціонуван­ня в суспільстві, завдяки чому було сформовано проб­лемне поле соціології політики, основними елемента­ми якого є:

1. Аналіз політичного процесу та його матеріаль­ної основи. Йдеться про взаємодію політичних і неполітичних інститутів, їх відносини між собою, а також про норми, погляди, світогляд. Основним компонентом системи політичної взаємодії є держава, її інститути, що забезпечують політичний порядок у суспільстві та його цілісність. Соціальна диференціація системи до­пускає наявність у ній політичних партій, різноманіт­них громадських організацій, рухів, груп тиску, їх су­купність становить політичну систему суспільства, функціонування якої забезпечує реалізацію владних повноважень, гарантує керованість усіма суспільними справами. Головним чинником при цьому є держава, у правових компетенціях якої сконцентровані всі ва­желі політичної влади.

2. Соціологічний аналіз механізму влади, її типо­логія, функціонування; участь індивідів у здійсненні владних функцій. Соціологічна інтерпретація цієї про­блеми полягає не тільки в з'ясуванні, відображенні й представленні інтересів окремих соціальних груп (ін­телігенції, молоді, пенсіонерів, робітників, підприєм­ців) у владних структурах, а й у їх здатності констру­ювати соціальні відносини між людьми, які сприяли б соціальній злагоді.

Інтерес соціологів зумовлений не стільки концеп­цією влади, скільки базовими параметрами, на яких ґрунтується розподіл владних повноважень та умови соціальної підтримки влади (поєднання особистої сво­боди та соціальної захищеності громадян, засади со­ціальної мобільності, ступінь інформаційної прозорості суспільства). Відповідно постає і нове обґрунтування концепції влади на противагу «вольовій» та класовій концепціям, які розглядають владу у веберівському ро­зумінні — як намагання нав'язати волю одного со­ціального суб'єкта всупереч опору іншого. Подолання такого одномірного підходу до влади (у значенні насил­ля, володарювання) передбачає тлумачення її як регу­лятора соціальних відносин, засобу впорядкування соціальної взаємодії. Концепція влади є не тільки за­собом організації діяльності політиків, а й засобом ра­ціоналізації дійсності.

3. Політична стратифікація (у контексті відносин держави і суспільства). Пояснити політичний поря­док, описати політичні реалії суспільства можливо ли­ше на підставі вивчення взаємодії соціальних груп і державних інститутів, механізмів соціальної мобіль­ності й динаміки соціальних статусів, розподілу ресур­сів та зон впливу. Наприклад, згідно з концепцією соціальної стратифікації П. Сорокіна, сукупність со­ціальних статусів індивідів та соціальних груп, що складають суспільство, створює певний тривимірний соціальний простір, який має економічний, професій­ний та політичний вияви.

З точки зору політичної стратифікації важливими є параметри, які впливають на ставлення до влади. Для різних типів суспільств ці параметри (за якими одні соціальні групи наділяються більшим обсягом впливу і контролю, ніж інші) можуть бути різноманіт­ними, залежно від рівня розвитку демократичних ін­ститутів у суспільстві, ступеня релігійності населення, його національно-етнічної структури, домінуючих тен­денцій у політичному житті. До універсального набору таких політичних параметрів належать:

1.Ранги державної ієрархії. Визначаються вони ступенем впливу на прийняття політичних рішень, кількістю людей, на яких поширюється обов'язковість прийнятих рішень. Наприклад, статус рядового вибор­ця передбачає опосередкований вплив на політичні процеси, на відміну від статусу глави держави. Стратификаційна позиція осіб, які перебувають на держа­вній службі, визначається посадою.

2.Партійна належність. Цей параметр в основному залежить від ідеологічної атмосфери в суспільстві. На­приклад, за багатопартійності політичний статус індивіда, соціальної групи залежить від здатності партії реально впливати на політичне життя країни. У політично нестабільному суспільстві ранжування політичних партій та організацій доводиться постійно коригу­вати (на підставі рейтингів, експертних досліджень) відповідно до розвитку політичної кон'юнктури.

3. Ранг партійної ієрархії. Вказує на рівень прести­жу індивіда у межах політичної партії, до якої він на­лежить. Відповідно виділяють партійну еліту, функ­ціонерів середньої ланки, рядових членів.

Параметром політичної стратифікації суспільства можуть бути переконання та орієнтації населення щодо того, який з типів соціального устрою справедливіший за критерієм розподілу цінностей та благ. Не­рідко це виявляється в емпіричних показниках — рей­тингах довіри до різних політичних партій та інститу­цій, до певних політичних орієнтацій. На підставі названих параметрів та їх комбінацій виникають різ­номанітні політичні ієрархії.

Аналіз політичної стратифікації тісно пов’язаний з дослідженням бюрократії, політичних еліт і лідерів. Соціологія аналізує механізми рекрутування (цирку­ляцію, відтворення) політичної еліти, її склад, субкультуру, канали мобільності та роль у підготовці, прийнятті та реалізації політичних рішень.

4. Політична поведінка. Соціологія політики вив­чає всі види політичної поведінки людей, спрямовую­чи свій пошук декількома напрямами:

а)дослідження рівня активності людей у конкрет­ному соціальному середовищі під час певних політич­них акцій та подій, наприклад, виборчої кампанії. Рі­вень політичної активності буває різноманітним — від
повної пасивності, байдужості до високо заінтересова­ної участі в політичній діяльності. Його динаміку (зро­стання, зниження) вивчають, використовуючи репрезентативні опитування, спостереження. Це сприяє ра­ціональнішому прогнозуванню подальшого розвитку політичних процесів;

б)дослідження спрямованості політичної активно­сті та політичних орієнтацій населення, симпатій рес­пондентів до політичних сил, програм, ідей. Результа­
ти цих досліджень є досить авторитетною підставою для об'єктивних висновків щодо прихильників і про­тивників політичних курсів, акцій у суспільстві та в
межах різних соціальних груп;

в)з'ясування причин і чинників, що формують певний тип політичної поведінки.

5. Соціологія політичної свідомості й політичної культури. Це найпоширеніший тип соціологічних досліджень, який висвітлює ставлення різних соціальних верств до об'єктів політики. Відомо, що політична сві­домість виявляється в очікуваннях, уявленнях, орієн­таціях, установках, оцінках, самооцінках, зумовлених політичною реальністю. Тому головне завдання під час її дослідження — з'ясувати константи політичної сві­домості (стійкі політичні орієнтації та цінності). На­приклад, у політичній свідомості населення України в останнє десятиліття домінує розрив між офіційними цінностями і цінностями рядових громадян.

Політична свідомість є об'єктивним виявом полі­тичної культури населення, в основі якої — громадян­ськість, соціальна відповідальність, ангажованість людини у політичному процесі, що і визначає відпо­відний тип соціальної поведінки. Вивчення соціологіч­ними методами готовності людей до певних форм по­літичної діяльності е важливим засобом передбачення політичних процесів і подій.

Отже, соціологія політики охоплює розгляд як тео­ретичних проблем, що вимагають глибокого наукового аналізу, так і практичних, для вирішення яких необ­хідні емпіричні дослідження. Одним з нових її напря­мів є вивчення виборів, електоральної поведінки і по­літичної участі.

Поиск по сайту: