Закони і категорії соціології

Закони соціології. У процесі функціонування спільнот формується безліч різних соціальних зв'яз­ків. Нерідко вони сприймаються як щось тимчасове, випадкове. Та насправді всі вони зумовлені суспіль­ними зв'язками, відносинами, що характеризуються загальністю, необхідністю та повторюваністю. Ці зв'яз­ки називають законами.

Соціальний закон — об'єктивний і повторюваний причинний зв'язок між соціальними явищами та процесами, які виника­ють внаслідок масової діяльності людей або їх дій.

Соціальні закони визначають відносини між різ­ними індивідами та спільнотами, виявляючись в їх діяльності. Це — відносини між народами, націями, класами, соціально-демографічними і соціально-про­фесійними групами, містом і селом, суспільством і со­ціальною організацією, суспільством і трудовим ко­лективом, суспільством і родиною, суспільством та особистістю.

Як і закони природи, соціальні закони перебувають у природному плині подій, є результатом цілеспрямо­ваних послідовних дій більшості індивідів у соціаль­них ситуаціях та об'єктивних зв'язках (причинних, функціональних та ін.). Об'єктивність соціального закону полягає в тому, що нові покоління успадкову­ють готові відносини, зв'язки, тенденції, сформовані без їх участі.

За масштабом реалізації соціальні закони поділя­ються на загальні й специфічні. Загальні закони діють в усіх суспільних системах (наприклад, закон товарно-грошових відносин). Дія специфічних законів обмеже­на однією чи кількома суспільними системами (на­приклад, закони, пов'язані з переходом від одного ти­пу суспільства до іншого; закон первинного нагрома­дження капіталу).

За ступенем спільності соціальні закони або харак­теризують розвиток соціальної сфери в цілому, або визначають розвиток окремих її елементів — класів, груп, націй тощо.

За способом вияву соціальні закони поділяють на динамічні й статичні (стохастичні). Динамічні визна­чають напрям, чинники і форми соціальних змін, фіксують жорсткий, однозначний зв'язок між послі­довністю подій у конкретних умовах. Статичні закони не детермінують соціальні явища, а відобра­жають головні напрями змін, їх тенденцію до збере­ження стабільності соціального цілого. Вони зумов­люють зв'язок явищ і процесів соціальної дійсності не жорстко, а з певним ступенем вірогідності.

Динамічні закони поділяють на причинні та функ­ціональні. Причинні динамічні закони фіксують суво­ро детерміновані (причинно-наслідкові) зв'язки роз­витку соціальних явищ (наприклад, роль способу виробництва при переході від однієї суспільно-еконо­мічної формації до іншої). Функціональні динамічні закони відображають емпірично спостережувані й су­воро повторювані взаємні залежності між соціальни­ми явищами.

Різновидами статичних законів можуть бути як за­кони соціального розвитку (наприклад, задоволення зростаючих матеріальних і культурних потреб насе­лення, розвиток самоврядування), так і закони функ­ціонування (єдність формальної і неформальної струк­тур трудового колективу, розподіл рольових функцій у сім'ї).

Взявши за основу форми зв'язку, можна виокреми­ти такі типи соціальних законів:

1. Закони, які відображають інваріантне (незмінне) співіснування соціальних явищ. Наприклад, якщо існує явище «А», обов'язково повинно існувати і явище «Б».

2. Закони, які відображають тенденції розвитку. Такими тенденціями можуть бути зміна структури со­ціального об'єкта, перехід від одного порядку взаємо­
відносин до іншого.

3.Закони, які встановлюють функціональну за­лежність між соціальними явищами. За такої залеж­ності зміни елементів системи не зумовлюють суттє­вих змін її структури.

4.Закони, які фіксують причинний зв'язок між со­ціальними явищами, лише з функціональної (необо­в'язкової) точки зору.

5. Закони, які встановлюють імовірність зв'язку між соціальними явищами.

Закони соціального розвитку виявляються як умо­ви, що спричинюють зміни процесів, ситуацій, а за­кони функціонування— як наслідок явищ, що спри­яють збереженню соціальної системи, в якій ці явища відбуваються. Наприклад, підготовка кадрів вищої кваліфікації є наслідком функціонування системи освіти.

Соціологічні дослідження відносин між класами, соціальними верствами, групами, особами дають змо­гу не тільки з'ясувати форми вияву соціальних зако­нів у різних сферах, а й суттєво впливати на життєді­яльність суспільства.

Схема 3. Класифікація соціальних законів

Категорії соціології. Поняття «категорія» виражає універсальні особливості дійсності, загальні законо­мірності розвитку матеріальних, природних і духов­них явищ. Як родове поняття, воно означає розряд, групу предметів, явищ тощо.

Категорії та поняття в соціології відображають пере­дусім особливості об'єктивної реальності, виокремлено практикою людей, яка стала об'єктом даної науки. У категоріях соціології втілюються якісна конкретність і цілісність, суттєві риси і характеристики, вузлові мо­менти, стан зрілості, а також можливості розвитку та вдосконалення досліджуваного об'єкта.

Розрізняють дві основні групи категорій соціології:

1. Категорії, що пояснюють статику суспільства, йо­го структуру з виокремленням її основних підсистем та елементів. Серед них такі категорії, як «соціальна спіль­ність», «соціалізація», «особистість», «соціальна група»,
«соціальна верства», «соціальна стратифікація», «соці­альний контроль», «соціальна поведінка» та ін.

2. Категорії, що характеризують динаміку суспіль­ства, його основні зміни — причини, характер, етапи тощо. Ці категорії вказують, як змінюється соціаль­ний об'єкт, якими є особливості його розвитку. Серед них такі категорії, як «соціальний розвиток», «со­ціальний протест», «соціальна трансформація», «соціальний рух», «соціальна мобільність» та ін.

Більш поширеним є підхід, за яким виділяють три групи категорій:

1. Загальнонаукові категорії у соціологічному за­ломленні («суспільство», «соціальна система», «со­ціальний розвиток» тощо).

2. Безпосередні соціологічні категорії («соціальний статус», «стратифікація», «соціальний інститут», «со­ціальна мобільність» тощо).

3.Категорії дисциплін, суміжних із соціологією («особистість», «сім'я», «соціологія політики», «еко­номічна соціологія» тощо).

Однією з особливих і найуживаніших у соціології є категорія «соціальне».

Соціальне (лат. зосіаііз — товариський, громадський) — су­купність певних рис та особливостей суспільних відносин, інтегрована індивідами чи спільнотами у процесі спільної ді­яльності в конкретних умовах, яка виявляється в їх стосунках, ставленні до свого місця в суспільстві, явищ і процесів суспіль­ного життя.

Будь-яка система суспільних відносин (економічна, політична тощо) характеризується стосунками між людьми, а також відносинами особи та суспільства. Тому кожна з цих систем завжди має свій чітко визна­чений аспект.

Специфіку соціального характеризують такі основ­ні риси:

— загальна якість, притаманна різним групам інди­відів, яка є результатом інтеграції груп індивідів, соці­альних верств, спільнот із суспільними відносинами;

— вираження спричиненого суспільними відноси­нами (економічними, політичними та ін.) певного ста­ну індивідів;

— з'ясування стосунків різних індивідів і груп між собою, ставлення до свого становища в суспільстві, до явищ і процесів суспільного життя;

— соціальне є наслідком спільної діяльності різних індивідів, який виявляється в їх спілкуванні та взає­модії.

Соціальне явище чи процес виникають тоді, коли поведінка індивіда зумовлюється поведінкою іншого індивіда або групи (спільноти), незалежно від їх фі­зичної присутності. Саме в процесі взаємодії індивіди, спільноти впливають один на одного, сприяють інтег­руванню певних рис суспільних відносин.

Категорія «соціальне» тісно взаємодіє з категорією «соціальні відносини».

Соціальні відносини — самостійний, специфічний вид суспіль­них відносин, які виражають діяльність соціальних суб'єктів, зу­мовлену їх неоднаковим становищем у суспільстві та роллю в суспільному житті.

Поняття «соціальні відносини» і «суспільні відноси­ни» часто ототожнюють. Але це правомірно лише тоді, коли соціальні відносини розглядають у широкому зна­ченні, протиставляючи їх природним. Труднощі у вив­ченні соціальних відносин зумовлені тим, що вони не є статичними, закоренілими формами соціальної взає­модії,;завжди взаємозв'язані з іншими видами відно­син, які взаємоінтегруються, виявляються через них.

Соціальні підносний органічно пов'язані з усіма ін­шими видами суспільних відносин, формами і способами соціальної діяльності людей, спільнот, соціаль­ними інтересами, соціальними потребами, соціальною справедливістю або несправедливістю, соціальною рів­ністю чи нерівністю, соціальною однорідністю або не­однорідністю, соціальною активністю чи пасивністю тощо.

Багатоманітність соціальних відносин є своєрідним відображенням суспільного життя, наслідком впливу на них конкретної суспільної діяльності, що надає їм специфічних відтінків. Розвиток соціальних відносин у кожній конкретній сфері породжує відповідні суперечності, вирішення яких і становить сутність проце­су соціального розвитку.

Вивчення соціальних відносин повинно здійснюва­тись у контексті всього способу життя. Це дає змогу побачити, з одного боку, взаємозв'язок суспільних змін, породжених змінами змісту, форм і умов життє­діяльності соціальних спільнот, а з іншого — визначи­ти, як вони впливають на спільноти, соціальний склад людей, їх поведінку та діяльність.

Як і будь-яка інша наука, соціологія розробляє і такі поняття, які відображають сутність науки, її функціонування та розвиток. Це категорії теоретичної соціології, метасоціології, поняття методологічного значення.

Поиск по сайту: