Теорії соціального конфлікту

Представляють різноманітні концепції, які визна­ють конфлікт одним з найважливіших чинників со­ціального розвитку. Оформилися вони у зв'язку з кри­тикою структурно-функціонального аналізу. Авторитет­ними щодо вивчення проблем соціального конфлікту вважаються праці К. Маркса і Г. Зіммеля.

Прихильники теорій соціального конфлікту не зго­дні з твердженнями, що нерівність — природний спо­сіб забезпечення виживання суспільства. Вони не тіль­ки вказують на недоліки теорій функціоналізму (хіба справедливо, наприклад, що торговець жуйкою зароб­ляє більше, ніж люди, які навчають його дітей?), але й стверджують, що функціоналізм — не більше, ніж спроба виправдати статус. На їх думку, нерівність є результатом становища, за якого люди, які контролю­ють суспільні цінності (багатство і владу), мають змо­гу здобувати для себе вигоди.

Американський соціолог Л. Козер (нар. у 1913 р.) вважає, що в кожному суспільстві існують певні еле­менти напруження і потенційного соціального конф­лікту, який є найважливішим компонентом соціальної взаємодії і сприяє руйнуванню чи зміцненню соціаль­них зв'язків. Якщо у ригідних (закритих) суспільст­вах соціальні конфлікти поділяють суспільство на дві «ворожі» групи або два «ворожі» класи, підривають основи колективної «злагоди», загрожують руйнуван­ням соціальних зв'язків і суспільної системи через ре­волюційне насильство, то у «плюралістичних» (від­критих) суспільствах вони знаходять своє вирішення, а соціальні інститути оберігають суспільну злагоду. Цінність конфліктів полягає в тому, що вони запобігають окостенінню соціальної системи, відкривають шлях інноваціям, тобто впровадженню нових форм ор­ганізації праці та управління, що охоплюють не тіль­ки окремі підприємства, а й їх сукупність, галузі.

Німецький соціолог Ральф Дарендорф (нар. у 1929 р.), називаючи свою соціологічну концепцію «теорією конф-лік-17», протиставляє її як марксистській теорії класів, так і концепціям соціальної злагоди. Соціальний кон­флікт він вважає наслідком опору відносинам пану­вання і підкорення. Придушення соціального конфлі­кту, за Дарендорфом, призводить до його загострення, а «раціональна регуляція» — до «контрольованої ево­люції». Хоча причини для конфліктів завжди існують, ліберальне суспільство може владнати їх на рівні кон­куренції між індивідами, групами, класами.

Теорії соціального конфлікту, визнаючи конфлікт одним з головних рушіїв соціального прогресу, одно­часно розглядають явища, які характеризуються по­няттями «злагода», «стабільність», «порядок», «спо­кій». При цьому злагода вважається нормальним ста­ном суспільства, конфлікт — тимчасовим.

Поиск по сайту: