Теоретичні та практичні аспекти громадської думки в зарубіжній та вітчизняній соціології

Вивчення громадської думки було започатковано у СІДА в XIX ст. Воно було зумовлене попитом на ін­формацію, пов'язану з конкуренцією партій, прогнозу­ванням перемоги на виборах певного кандидата тощо. Ініціатива у проведенні таких опитувань належала власникам журналів і газет, які завдяки цьому розши­рювали коло своїх читачів, збільшували тиражі ви­дань. Вони увійшли в історію під назвою «солом'яні опитування», оскільки ще не були науковими, не ма­ли чіткої методики, вибірки, а тому нерідко видавали неточні прогнози. А невдача часопису «Літерарі дай­джест», який, опитавши по телефону 2 млн. американ­ців, неточно передбачив результати президентських ви­борів, покінчила із «солом'яними опитуваннями» і за­початкувала науковий підхід до вивчення громадської думки.

На початку XX ст. інтерес до неї значно зріс, запо­чаткувавши новий етап у практиці ЇЇ дослідження, роз­виток якого відбувався двома напрямами. Передусім він стосувався вироблення теоретичних засад форму­вання, функціонування та вивчення громадської дум­ки. У різних країнах світу стали з'являтися наукові спроби з'ясувати цей феномен, виокремити його суб'єкт та об'єкт, дослідити механізми та чинник його формування тощо. Найпомітнішими серед них були праці Г. Тарда «Громадська думка і натовп» (Франція), А.Л. Лоуелла «Громадська думка і народний уряд» (СІЛА), В. Хвостова «Громадська думка і політичні партії» (Росія), Фр. Гольцендорфа «Роль громадської думки в державному житті» (Німеччина), Ф. Тьонніса «Критика громадської думки» (Німеччина). Тоді поча­лося масове вивчення громадської думки у США та ін­ших країнах, яке характеризували такі особливості:

— вироблення та опрацювання інструментарію, який, з одного боку, вимірював саме громадську дум­ку, а з іншого — мінімально впливав на відповіді ре­спондентів;

—вироблення та використання науково обґрунто­ваного вибіркового методу, внаслідок чого значно ско­рочено кількість респондентів, терміни опитувань, за­
трати на їх проведення;

—використання методів математичної статистики, теорії ймовірності, що значно підвищило надійність і точність опитувань громадської думки;

—створення спеціалізованих інститутів вивчення громадської думки, центрів акумулювання інформації з проблем ринку, реклами, споживання товарів, по­
слуг тощо.

Нині найсоліднішу репутацію в міжнародних профе­сійних колах має Американський інститут громадської думки, заснований у 1935 році Дж. Геллапом, який здійснює опитування щодо політичних, економічних, соціальних проблем, міжнародних, екологічних та расо­вих питань, здійснює маркетингові дослідження та дослідження комунікативної поведінки населення краї­ни. Результати їх оприлюднюють щонеділі більше 100 американських видань, провідні телекомпанії США. Фі­ліали інституту діють у багатьох країнах світу.

Авторитетними центрами є «Бен Геффін і компа­нія», «Льюс Харріс і компанія», Інформаційне агенство США, Роуперівський центр вивчення громадської думки, Центр вивчення громадської думки Даніела Янкеловіча (США), Центр вивчення громадської дум­ки при Чиказькому університеті (США), Дослідниць­кий центр при Мічіганському університеті (США), Ін­ститут громадської думки Великобританії, Служба вивчення громадської думки БІ-БІ-СІ (Великобрита­нія), Інститут Демоскопії в Алленсбаху (Німеччина),

Центр вивчення громадської думки у Білефельді (Ні­меччина), Інститут прикладних соціальних до­сліджень у Бад-Годесбергу (Німеччина), Французький інститут громадської думки та ін.

На вітчизняних теренах дослідження громадської думки були започатковані у другій половині XIX ст. за ініціативою місцевих органів врядування та губерн­ських газет. Стосувалися вони читацьких уподобань. На початку XX ст. за допомогою опитувань населення були здійснені спроби досліджень умов праці, життя, побуту робітників, селян, службовців. У цей час ок­реслилися різноманітні методи одержання соціологіч­ної інформації, статистичні прийоми її обробки та ана­лізу, теорія вибіркового методу тощо.

Наприкінці 50-х років заявила про себе соціологія громадської думки. У 1958 р. у колишньому СРСР бу­ла створена Радянська соціологічна асоціація, після чого почали формуватися різноманітні дослідницькі структури. Органи політичного і соціального управ­ління стали виявляти інтерес до інформації, здобутої внаслідок опитувань населення. З 1960 р. при газеті «Комсомольська правда» було засновано Інститут гро­мадської думки, який за два перші роки свого існуван­ня провів 8 загальносоюзних опитувань, використову­ючи при цьому різноманітні моделі вибірок і методи збирання інформації. Через чотири роки при колиш­ньому ЦК ВЛКСМ було створено групу соціологічних досліджень, після чого аналогічні групи з'явилися більш як у 40 областях. Вони проводили дослідження громадської думки молоді з різноманітних проблем. У 60-ті роки в наукових працях Б. Грушина, А. Уледова та інших уперше в радянській соціологічній думці бу­ло окреслено предметну сферу соціології громадської думки. Це відповідно позначилось на реаліях укра­їнської соціології, розвиток якої тоді відбувався у ме­жах радянської науки. Наприкінці 60-х років стали домінувати два проблемні напрями:

1) дослідження механізмів формування громадсь­кої думки у локальних опитуваннях;

2) розробка методології, створення проектів загаль­нонаціональних територіальних вірогідних вибірок і способів їх практичної реалізації.

У цей період у великих містах, навчальних закла­дах, на підприємствах були відкриті центри вивчення громадської думки. Окремі з них проводили щорічно 10—12 масових опитувань. Ці дослідження відбувалися під пильним партійним контролем, дані опитувані, публікувалися рідко. Тільки наприкінці 80-х років бу­ло створено Всесоюзний центр дослідження громадсь­кої думки під керівництвом Т. Заславської, який у ба­гатьох містах мав регіональні відділення (в Україні -у Києві, Дніпропетровську, Львові).

За останнє десятиліття інтерес до громадської дум­ки в Україні помітно пожвавішав, що зумовлено демо­кратизацією політичного, соціально-економічного, духовного життя. Сформувалося кілька напрямів її до­слідження. Один із них пов'язаний зі спробами укра­їнських вчених переосмислити сутність громадської думки, інтерпретувати її з позицій сучасного соціоло­гічного знання, показати її значення як соціальної ін­ституції, визначити механізми її формування та функ­ціонування (праці В. Осовського, І. Попової, О. Якуби, В. Матусевича, В. Полторака, Ю. Сурміна). Інший напрям націлений на дослідження громадської думки у різних сферах людської життєдіяльності — політи­ці, економіці, освіті, соціальному управлінні, вивчен­ні електоральної, споживчої поведінки людей тощо (праці В. Бебіка, Є. Головахи, М. Міщенка, Н. Пані-ної, М. Чурилова).

В останні роки почали діяти опитувальні центри на базі Інституту соціології НАН України, Національ­ного університету «Києво-Могилянська академія». Не­абиякий авторитет мають дослідження вітчизняних реалій, здійснені Центром «Соціальний моніторинг», Українським інститутом соціальних досліджень, «СОЦІС — Геллап» (Соціологічна служба в Україні «Геллап — Міжнародний»), Фонду «Демократичні іні­ціативи», соціологічних лабораторій Київського, Дні­пропетровського, Харківського, Одеського, Львівсько­го національних університетів. Дослідженням проблем ринку та маркетинговими дослідженнями займаються П8М (Українські опитування та дослідження ринку), УМГ (Українська маркетингова група), приватні опи­тувальні центри.

Наприкінці XX — на початку XXI ст. в Україні від­бувається інституціалізація громадської думки (станов­лення її як соціальної інституції). Це — складний, три­валий процес, оскільки безпосередньо пов'язаний з де­мократичними, політичними, соціально-економічними перетвореннями, нормалізацією соціоструктурних та соціокультурних процесів у суспільстві.

На цьому тлі виокремилося кілька проблем, пов'я­заних з особливостями функціонування громадської думки, вирішення яких є необхідним для її успішної інституціалізації в українському суспільстві. Одна з них пов'язана з необхідністю поліпшення характерис­тик громадськості — освітнього рівня, компетентнос­ті, вміння аналізувати події тощо. Водночас назріла необхідність у розширенні кола дослідження проблем, які виражає громадська думка.

Не менш важливою є зміна ставлення управлінсь­ких структур до громадської думки, зосередженість на вивчення і врахування її у своїй діяльності. Усе це зумовлює необхідність розробки і впровадження меха­нізмів, які б створювали умови для творчої, продук­тивної взаємодії громадської думки з владними управ­лінськими структурами та іншими соціальними інсти­туціями.

Запитання. Завдання

1.Проаналізуйте специфіку функціонування громадської думки в різних суспільствах.

2.Які умови необхідні для становлення громадської думки як со­ціальної інституції українського суспільства?

3.Які чинники визначають природу і структуру громадської думки?

4.Які проблеми фігурують при визначенні об'єкта громадської думки?

5.Охарактеризуйте особливості реалізації громадської думки в
сучасному українському суспільстві.

6.Які канали висловлювання громадської думки нині є найефек­тивнішими?

7.У чому полягають причини низької ролі громадської думки в по­літичному та соціальному житті українського суспільства?

8.Порівняйте особливості становлення закордонних та вітчизня­них центрів вивчення громадської думки.

Теми рефератів

1.Значення громадської думки в соціальному житті суспільства.

2.Громадська думка на різних етапах розвитку людства.

3.Особливості вияву функцій громадської думки в сучасній Україні.

4.Громадська думка в діяльності політичних партій і громадських рухів.

5.Громадська думка в державному управлінні.

6.Громадська думка як об'єкт «паблік рілейшнз».

7.Маркетингові дослідження і громадська думка: напрями вза­ємодії.

Поиск по сайту: