Фемінізм: сутність, етапи, напрями

На хвилі протесту проти дискримінації жінок, тен­дерних стереотипів виник фемінізм.

Фемінізм — науковий напрям і суспільний рух, метою якого є повна рівноправність чоловіків і жінок у всіх сферах життя.

Першими зробили спроби обґрунтувати рівнопран ність чоловіків і жінок французькі філософи Волі, тер, Д. Дідро, Ш.-Л. Монтеск'є, які обстоювали право жінок брати участь у суспільному житті, стверджува ли, що їх природа не менш складна, ніж чоловіча. Са мі жінки заявили про себе активною участю у Вели кій Французькій революції, започаткували жіночі клуби, журнали. Француженки, не протиставляючи себе чоловікам, звертали увагу на свою безправність. Але революційна влада, оцінивши громадську актив­ність жінок, не змогла протистояти патріархальній традиції, впливу католицької церкви, щоб визнати жінок самостійним суб'єктом історії, віднести їх до категорії «вільних» і «рівних». І це спричинило виникнення нового суспільного явища — фемінізму як руху на захист політичних і громадянських прав жінок.

Першим документом фемінізму вважають «Декла­рацію прав жінки та громадянки», написану францу­женкою Олімпією де Гуж у 1791 р., в якій було заяв­лено, що жінка має такі самі права на свободу, воло­діння власністю, як і чоловік. Але на заваді цьому є «тиранія сильної статі». Декларація викликала в су­спільстві потужний спротив, особливо фраза: «Якщо жінка має право зійти на ешафот, то вона повинна ма­ти право зійти і на трибуну». До речі, О. де Гуж за до­носом була гільйотинована. Пізніше, в 1793 р., Кон­вент ухвалив рішення про заборону жіночих клубів, а через два роки заборонив жінкам збиратися у громад­ських місцях. Громадянський кодекс проголосив, що жінка не має ніяких громадських прав та повинна під­корятися своєму чоловікові. Тобто ідеал «свободи, бра­терства та рівності» був призначений регулювати від­носини тільки між чоловіками.

Наприкінці XVIII ст. ідеї фемінізму заявили про себе у Великобританії передусім старанням журналіс­тки Мері Волстонкрафт. У 1827 р. у м. Сенека-Фолл-зе (СІЛА) відбувся перший з'їзд американських фемі-ністок-суфражисток, на якому було висловлено про­тест проти дискримінації жінок, прийнято Деклара­цію прав жінок. У середині XIX ст. боротьба за надання жінкам виборчого права стала провідною ідеєю фемінізму.

У тогочасному фемінізмі чітко окреслилося три напрями: суфражизм — виборче право — рух за надання жінкам права обирати; гумані-Щтичний, який звільнення жінки вбачав у розвитку Інтелекту, підвищенні грамотності; марксистський Вважав, що становище жінки-робітниці зумовлене Класовими причинами, тому боротьба за її звільнення іібігається із загальним завданням звільнення проле-ІІНріату. У зв'язку з цим окремого жіночого питання ІДО існує, воно вирішуватиметься разом з вирішенням І вроблем пролетаріату. Цей напрям найпоширенішим у Росії. Головний ідеолог його — Олександра Кол-Лонтай (1872—1952).

Отже, за одне століття фемінізм поширився в цьо­му світі, вперше порушивши питання про права жін­ки, рівність статей, сприяв формуванню атмосфери морального осуду патріархату. Успіх суфражизму (у багатьох країнах напередодні Другої світової війни)кшки здобули виборче право), а також об'єктивні Чинники — війна, повоєнне відродження — призвели до того, що фемінізм фактично не виявляв себе майже до 60-х років XX ст. Поштовхом до його відродження стала книга француженки Симони де Бовуар «Друга стать» (1949 р.), яка є повним історико-філософським дослідженням становища жінки від створення світу. Авторка обстоювала тезу, що в жінках закладені такі ж потенції, як і в чоловіках. Головна вимога жіночо­го руху — визнати рівноправність жінки, яка не є дру­гою статтю.

Саме ця праця засвідчила появу неофемінізму, ос­новними ідеями якого є:

— боротьба не за отримання рівних прав (фактич­но в усьому світі вони є однаковими), а за рівні мож­ливості;

— виклик патріархальній культурі з метою нетільки змінити становище жінок, а ревізувати всі можливості соціальної реальності, всі сфери буття;

— прагнення до того, щоб у збалансованій культу­рі жіночі соціальні ролі, духовні потенції набули цін­ності та значущості для суспільства.

Неофемінізм констатує, що сучасна західна культу­ра є патріархальною, маскулінною, організованою не тільки за чоловічим зразком, а й пронизаною забобона­ми стосовно жінок, що виявляється в усіх сферах: на­уці, сім'ї, владі» релігії, мистецтві, рекламі тощо.

У 60-ті роки XX ст. оформилося три напрями нео­фемінізму:

1. Ліберальний. Основні вимоги його — ліквідація дискримінації жінок, законів, що обмежують їх права. Нерівність жінок є наслідком упередженості та не
освіченості, що можна подолати розвитком освіти та спеціально зорієнтованими урядовими реформами. Одна з теоретиків цього напряму Бетті Фріден у роботі «Містичне жіноче» акцентувала увагу на жінці передусім як на особистості, а вже потім як на дружині та матері.

2. Радикальний. Виходить з того, що головним злом, яке породжує нерівність жінок, є чоловічий шо­вінізм. Тому необхідно зруйнувати все створене чоло­
віками, передусім державу. Теоретик цього напряму Мері Дейлі закликала до «священної боротьби проти чоловіків». Серед головних вимог: безкоштовні ясла,
доступність протизаплідніх засобів, право на аборти, ліквідація дискримінації лесбіянок, рівні можливостіщодо освіти жінок, подолання загрози насилля. На ду­
мку його представників, пригнічення жінок породив патріархат. Адже жінок пригнічують саме чоловіки, які століттями використовують свій контроль над економічними відносинами, ідеями, культурою, правови­ми нормами, узаконюючи інститути, які захищають лише їх інтереси. Влада чоловіків над жінками прони­зує як суспільну, так і сімейну, інтимну сфери, її під­тримують соціалізація, освіта, засоби масової інформа­ції, релігія. Чоловіки контролюють жінок засобами
сексуальності та насилля. Вихід з цього становища во­ни вбачають у сепаратизмі, який зможе примусити де­яких чоловіків змінити свою поведінку та перегляну­
ти відданість патріархату.

3. Марксистський (соціалістичний). Жіночу при­гніченість розглядає як продукт капіталістичних і патріархальних суспільних відносин, вважаючи мож­
ливим їх звільнення із завершенням капіталістичної фази та подоланням чоловічого контролю. Його при­хильники стверджують, що дискримінація жінок ви­гідна капіталізму. Недооцінка жінок на роботі, значно нижча оплата праці, ніж у чоловіків, перетворює їх на резервну «армію дешевої праці».

Спільним для всіх напрямів є зосередження на проблемі пригнічення жінок, а відмінним — підхід до з'ясування причин такого становища та бачення шля­хів його подолання.

В Україні феміністські погляди стали поширювати-4л в XIX ст. У них домінували ліберальна та марксистська концепції. Спектр тлумачень суспільних проб­лем жінок був максимально широким — від ортодок-бально-клерикальних до радикально-соціалістичних. Організаційно український жіночий рух оформився у 1884 р. заснуванням першого жіночого товариства у Станіславі (нині — Івано-Франківськ) і жіночого това­риства О. Доброграєвої (Київ). Згодом було створено «Клуб русинок», «Гурток українських дівчат», «Жі­ноча громада», «Союз українок» та ін. Ідеологами українського жіночого руху вважають Наталю Коб-ринську, Софію Русову, Христю Алчевську, Ольгу Кобил янську.

Помітно активізувався український жіночий рух на початку XX ст.: великими тиражами виходили жі­ночі газети та журнали, активно розвивалися жіночі організації. Водночас точилася гостра дискусія між прихильниками ліберальних та марксистських погля­дів. Тези лібералів про емансипацію, моральне переви­ховання суспільства марксисти кваліфікували як про­яв «буржуазного фемінізму», пропонуючи замінити поняття «емансипація» на «жіноче питання», «жіноча особистість», «жіночі маси».

Радянська влада формально надала жінці всю по­вноту юридичних прав, заборонивши водночас діяль­ність незалежних жіночих організацій. Натомість при органах влади було створено жінвідділи, завдан­ня яких полягало в тому, щоб викувати з жіночих трудових ресурсів армію робітниць і селянок, а це мало своїм наслідком зникнення особистості, нівелю­вання соціокультурних відмінностей між чоловіком

та жінкою.

Крім того, попри велику кількість жіночих органі­зацій, розвинутої феміністської традиції в українській культурі не існувало. У суспільстві домінували ін­тереси нації. Проблема жіночих прав була вторинною порівняно з питанням про незалежну Українську дер­жаву. Символізм жіночого руху багато в чому був де­термінованим традицією українського націоналізму, який трактував образ української жінки із застосуван­ням страждальних мотивів. Згодом жіночий образ трансформувався у материнський і національний: жін­ка — мати — Батьківщина — нація.

Сучасний український жіночий рух є відчутно консервативним, організаційно розрізненим. Ці проблеми не вичерпує діяльність впливових громадсь ких організацій («Тендерне бюро ПРООН», Центри «Жінка для жінки», «Жіночий консорціум ННД-СПІА» та ін.), бізнес-центрів для жінок, організацій а надання допомоги жінкам, які перебувають у складно­му моральному та матеріальному становищі, центрів перекваліфікації жінок, розвиток феміністських жур­налів («Бюлетень Тендерного бюро», «Діалог різнома-нітностей», «Очима жінки», «Новий образ»). Якщо перша хвиля жіночого руху в Україні (1989 — середи­на 90-х років XX ст.) була пов'язана з політикою укра­їнського націоналізму, то друга хвиля (з середини 90-х років) дедалі більше починає поєднувати цілі жі­ночого руху з феміністськими завданнями розвитку жіночого самовизначення, індивідуальності, жіночої реалізації в сучасному світі. Вона більше зорієнтована на ідеали незалежного руху, який розвивається у фор­мі неурядових, недержавних жіночих громадських об'єднань. Водночас необізнаність у феміністській про­блематиці, відсутність розвинутих традицій демокра­тичних соціальних рухів в Україні ускладнюють розви­ток українського жіночого руху. До того, українки не зовсім готові до сприйняття ідей фемінізму. У суспіль­стві багато патріархальних стереотипів як серед чолові­ків, так і серед жінок.

Становище жінки в Україні віддзеркалює процеси в усіх постсоціалістичних країнах. Інтегруючись у сві­тове співтовариство, Україна ратифікувала міжнарод­ні акти, спрямовані на ліквідацію всіх форм дискри­мінації жінок (Конвенцію ООН «Про ліквідацію усіх форм дискримінації жінок»). Але реально на станови­ще жінок це не вплинуло. Наприклад, у сучасному українському парламенті вони становлять менше 10%; бізнес і підприємництво залишаються чоловічи­ми сферами; традиційно низькі шанси жінок на рин­ку праці; вони часто страждають від насилля та сек­суального переслідування тощо. Ці проблеми були си­стемно проаналізовані на Всеукраїнській конференції «Стратегія четвертої Всесвітньої конференції з питань становища жінок і програма дій в Україні», що відбу­лася у 1996 р. в Києві й підкреслила необхідність лі­квідації нерівності між чоловіками та жінками у сфері влади, виступила за прийняття відповідних держав-їих рішень. Сучасна тендерна політика розвивається ІА такими напрямами:

—рівноправність у зайнятості та навчанні;

—сервісний контроль за дітьми;

—контроль за народжуваністю, методами контра­цепції та штучного переривання вагітності;

—юридична та фінансова незалежність жінок;

—протидія сексуальному гнобленню та чоловічому насильству.

Ключові її положення відображають основні вимоги міжнародного жіночого руху і поступово набувають ознак державного нормативного регулювання в розви­нутих країнах. Жіночий чинник є значним у сучасній картині світу, вимагає переосмислення засад цивілізації. На передній план виступають принципово нові проблеми визначення місця жінки в сучасному світі, без розв'язан­ня яких неможливий подальший прогрес людства.

Запитання. Завдання

1.Охарактеризуйте особливості тендерного підходу та його еври­
стичні можливості.

2.Дайте визначення головних категорій тендерної соціології: тен­дер, фемінність—маскулінність, патріархат, біархат.

3. Проаналізуйте головні соціологічні парадигми щодо проблеми

тендерних відмінностей.

4.Окресліть шлях розвитку вітчизняної тендерної соціології, ви­
значте її основні проблеми.

5.Що таке тендерна соціалізація? Які чинники впливають на цей
процес? Розгляньте відмінності у соціалізації чоловіків і жінок.

6.Обгрунтуйте своє розуміння сутності етапів та напрямів фемінізму.

7. Проаналізуйте сутність та роль тендерних стереотипів, тенден­цію до їх змінювання в сучасному суспільстві.

Теми рефератів

1.Соціальна дискримінація жінок: сутність та форми прояву.

2.Патріархальний характер сучасної політичної сфери.

3.Специфіка тендерної соціалізації в сучасному українському су­спільстві.

4.Історія феміністської думки в Україні.

5.Проблема насильства над жінками та шляхи її подолання.

Поиск по сайту: