Соціальний статус та соціальна роль особистості

З'ясування місця і ролі особистості в соціальній си­стемі можливе через розкриття поняття «соціальний статус».

Соціальний статус особистості — це її позиція в соціальній систем/, пов'язана з належністю до певної соціальної групи чи спільноти, сукупність її соціальних ролей та якість і ступінь їх виконання.

Він охоплює узагальнюючу характеристику стано­вища індивіда в суспільстві: професію, кваліфікацію, освіту, характер виконуваної праці, посаду, матеріаль­не становище, наявність влади, партійну і профспілко­ву належність, ділові відносини, належність до демо­графічних або етнічних груп (національність, релігій­ність, вік, сімейне становище, родинні зв'язки). Усе це Р. Мертон називає «статусним набором». Соціальні статуси поділяються на привласнені, або одержані не­залежно від суб'єкта, найчастіше від народження (раса, стать, вік, національність) і досягнуті, або надбані власними зусиллями індивіда (сімейне становище, про­фесійно-кваліфікаційний рівень тощо). Серед статусів вирізняють інтегральний та допоміжні. Іноді їх взаємо­дія може спричиняти внутріособистісні конфлікти. Соціальна роль — типова поведінка людини, пов'язана з її со­ціальним статусом, яка не викликає негативної реакції со­ціального середовища.

Людина в суспільному житті, як правило, виконує кілька соціальних ролей, які утворюють, за терміно­логією Р. Мертона, «рольовий набір». Соціальні ролі можуть закріплюватися формально (через посередниц­тво закону чи іншого правового акту) або мати нефор­мальний характер (моральні норми поведінки в певно­му суспільстві).

Одна з перших спроб систематизації соціальних ролей належить Т. Парсонсу, на думку якого їх харак­теризують:

— емоційність (одна роль вимагає емоційної стри­маності, інша — цілковитої розкутості);

— спосіб одержання (одні ролі притаманні особис­тості органічно, інші виборюються нею);

— масштабність (сформульовані й суворо обмежені або нечіткі й розмиті);

— ступінь формалізації (дія за жорстко встановле­ними правилами і приписами або довільна дія);

— характер і скерованість мотивів (орієнтовані на особисте або загальне благо).

Про соціальну роль йдеться тоді, коли за тривалої соціальної взаємодії регулярно відтворюються певні стереотипи поведінки. Тобто роль є окремим аспектом цілісної поведінки. Конкретні індивіди виступають у багатьох ролях. Суперечності між окремими соціаль­ними ролями породжують рольові конфлікти, як внутрі, так і міжособистісні. Вони часто виступають як боротьба мотивів діяльності, що свідчить не тільки про існування ієрархії соціальних статусів, а й про ієрархію соціальних ролей. Вільний вибір особою пер­шочерговості реалізації певних мотивів є відносним, оскільки людина перебуває під тиском соціальних функцій, статусів і ролей, завдяки чому стає частиною суспільства, соціальної спільноти. Сукупність соціаль­них ролей особистості відображає соціальні відносини в суспільстві. Соціальний статус і соціальна роль є ос­новними поняттями рольових теорій особистості. Рольові теорії особистості, їх автори Д. Мід, Р. Мертон та інші визнають залежність соціальної ро­лі людини як істоти соціальної від очікувань інших людей, пов'язаних з їх розумінням соціального стату­су конкретної особистості. Розбіжність між уявлення­ми про соціальну роль тієї чи іншої особистості та її реальною поведінкою є основою соціальних конфлік­тів, що мають міжособистісний характер. Внаслідок виконання людиною кількох соціальних ролей, несу­місних між собою, може виникнути внутрішній конф­лікт особистості. Його наслідком, як правило, є стрес. Саме у виявленні передконфліктних і передстресових ситуацій або підстав для цього, а також у пошуках конкретних шляхів гармонізації соціальних ролей і полягає роль соціології.

Теорії соціальної установки. Вони розглядають осо­бистість як результат дії настанов, впливів, тиску. Акумуляція людиною протягом життя різноманітних установок приводить до того, що вона звикає бути осо­бистістю; у неї складається принципова установка на те, щоб бути особистістю.

Диспозиційна теорія саморегуляції соціальної по­ведінки особистості. У ній знаходять подальший роз­виток вихідні положення теорії соціальної установки. Базовим у ній є поняття «диспозиції особистості».

Диспозиція особистості — схильність особи до певного сприйняття умов діяльності та певної поведінки в цих умовах.

Диспозиції поділяються на вищі, середнього типу та нижчі. Вищі диспозиції регулюють загальну пове­дінку особистості, визначають її концепцію життя, ціннісні орієнтації, узагальнені соціальні установки на типові соціальні об'єкти і ситуації, а також ситуа­тивні соціальні установки (схильність особистості до конкретного типу поведінки у певній ситуації, у кон­кретному предметному і соціальному середовищі). Диспозиції середнього типу диференціюють сприйнят­тя та реакцію особистості на різні групи і сукупність об'єктів та явищ соціальної дійсності. Нижчі диспози­ції — це схильність до певної поведінки у конкретних сферах діяльності, скерованість дій та вчинків у типо­вих ситуаціях.

Структурно диспозиції містять три компоненти: когнітивний (усвідомлення особистістю об'єкта уста­новки на абстрактно-теоретичному рівні); афективний (емоційна оцінка об'єкта); конативний, поведінковий (воля і прагнення до дії, скерована на об'єкт переддін).

Теорії референтної групи. На думку їх прихильників, надширокі соціальні утворення нездатні забснпе чити комфортне самопочуття та існування особистості, тому референтні групи більше відповідають її прагп сі І ням, інтересам і потребам, оскільки вона сама обир.-и їх, належить до них з власної волі.

Референтна група — соціальна група, на яку індивід орієнтує свою поведінку, до якої належав у минулому, належить у конкуретний час, прагне належати в майбутньому..

Референтними групами можуть бути різні соціальні спільноти: сім'я, клас, релігійні громади, виробні: чі кооперативи, політичні партії тощо.

У регуляції життєдіяльності особистості важливу роль відіграють норми (правило, взірець) як засоби соціальної регуляції та контролю діяльності суб'єкті й Вони безпосередньо впливають на процеси мислення І характер дій особистості, визначають зміст установок, диспозицій, впливають на процес соціалізації особистості.

На різноманітних проблемах розвитку особистості зосереджуються концепції системного підходу, управління, теорії «людських стосунків» та ін. Однак фрагментарність її методології не дає змоги розкривати не її І повноту механізмів життєдіяльності особистості.

Ще один напрям пов'язаний з вивченням феномену активності особистості, тобто з аналізом особисті»¹ ті як суб'єкта власної життєдіяльності, життєдіяльності соціальних груп і суспільства в цілому. Чільне місце в ньому посідає дослідження життєвої позиції особистості. Наприклад, Ж. Шаже та Р. Мертон, аналізуючи соціальну адаптацію Особистості, дійшли висновку, що це - - двосторонній процес, результат:Іу стрічної активності суб'єкта і соціального середовища Включаючись у суспільне життя, особистість зберігає свободу вибору соціальних ролей, соціальних спілі, нот, цінностей, форм і видів діяльності. Рівень свободи соціальної активності людини залежить від типу суспільства, кожен з яких по-різному обмежує свободу вибору. Але навіть за тоталітарних, авторитарних режимів людина намагається виявляти активність реалізації мети.

Соціальна активність особистості -- системна соціальна якість, у якій виражається та реалізується глибина і повнота зв'язків особистості із соціумом, рівень перетворення Ті на суб'єкт суспільних відносин.

Основними критеріями активності особистості є спрямованість на певні інтереси, потреби, цінності; особливості їх прийняття і реалізації. Загалом життєвий позиція особистості є багатомірною. Вона інтегрує рівень особистісну структуру, забезпечує людині певний рівень включеності в життєдіяльність соціального середовища та її самовизначення як суб'єкта власного Життєвого шляху та способу життя. Об'єктом позиції особистості є соціальний стан особистості, її життєвий Шлях у суспільстві.

Показником активності особистості є життєвий Контроль. Він є характеристикою особистості як суб'єкта діяльності, її ролі у вирішенні власних справ, Проблем навколишнього світу.

Життєва позиція особистості як соціальний феномен характеризує людину як суб'єкта певного способу Життя, дає змогу зафіксувати специфічні особливості Й спрямованість діяльності окремої людини, певної спільноти у різноманітних сферах життя — у сім'ї, на роботі, в громадській діяльності, щодо використання вільного часу.

Життєвий шлях особистості є детермінованим сус­пільством і вільним вибором людини, процесом поетапного залучення її до суспільних відносин, послідовної зміни способів життєдіяльності, пов'язаних із самореалізацією та самоутвердженням.

Проблематика людини є центральною у соціогуманітарних науках. У соціології антропологічні пробле­ми тісно пов'язані з соціальною практикою людини.

Поиск по сайту: