Предмет, проблематика; структура та функції соціології права

Соціологія права є міждисциплінарною наукою, що Сформувалася на межі соціології та права. Європейськанаука вважає її галуззю соціології, у нас раніше її вважали юридичною дисципліною. Нині віддають і перевагу першому погляду.

Соціологія права — галузь соціології, що вивчає закономір­ності функціонування права в системі соціальних інститутів: ге­незис, динаміку, структуру правових норм та їх роль у суспіль­стві, механізми їх реалізації в поведінці та діяльності особисто­сті, групи, організації, інститутів, суспільства. Вона покликана досліджувати взаємозв'язки і вза­ємовпливи соціальної дійсності з правовими система­ми і нормами права, розглядаючи право як систему встановлених або санкціонованих державою загально­обов'язкових норм, які регулюють суспільні відноси­ни, дотримання і виконання яких забезпечується як методом переконання, так і методом примусу.

Предметом соціологи права є суспільні відносини, за яких формувалися правові норми та акти, соціаль­на зумовленість права, а також вплив права на со­ціальні процеси, формування і розвиток суспільних відносин. Це означає, що предмет соціології права охоплює всі суспільні явища, які містять правовий елемент, соціальні чинники, які взаємодіють з право­вими явищами, а також механізми та закономірності такої взаємодії. Об'єктом соціологи права є соціально-правові відносини.

Актуальність соціології права полягає в науково-пізнавальному та практичному аспектах, оскільки без всебічного знання соціальних аспектів формування і дії права неможливі реалізація концепції правової

держави, прогнозування перспектив упроваджені ні конкретного правового акта.

Проблематика досліджень соціології права охоплює кілька головних напрямів. Одним з них походження правових норм, що складаються на підставі існуючих суспільних відносин, відображаючи волю законодавця, потреби суспільства, тенденції суспільного розвитку, тобто є соціальне зумовленими. Наскільки адекватно правові норми відтворюють вимоги життя, реальний стан речей, сприяють розвитку суспільних відносин, завдяки чому і як виникають конкретні правові інститути — усе це досліджує соціологія права. Соціальна зумовленість правових інститутів та права передбачає глибокий аналіз соціальних відносин, які потребують правового регулювання. Оскільки вони перебувають у постійному розвитку, важливо не тіль­ки з'ясувати їх особливості на певному етапі, а й спрогнозувати розвиток у майбутньому. Соціальні від­носини, що є об'єктом правового регулювання, поста­ють як інтереси, мотиви, які, подолавши певну систе­му процедур, втілюються у законодавчі акти. Предме­том соціально-правових досліджень у такому разі є тільки регламентовані форми діяльності з підготовки правових актів, але й різні неформальні відносини в цьому процесі. Не менш важливим є вивчення ефекти­вності правових настанов, що виявляється у їх впливі на практичні відносини. Таке розуміння конкретизує­ться у різних проблемних напрямах, які склалися в сучасній соціології права. Так, у полі зору досліджень щодо соціальної зумовленості права є соціальні неправові чинники, які впливають на розвиток права. А вивчення ефективності дії права пов'язане зі з'ясуван­ням особливостей правового чинника і ступеня його впливу на розвиток суспільних відносин.

Елементи соціологічного погляду на право просте­жуються ще у працях давніх мислителів, які розмір­ковували над проблемами облаштування суспільства, держави, влади, закону, справедливості й порядку, еволюціонуючи з розвитком цивілізації. Формування соціології права є закономірним наслідком розвитку як юридичної, так і соціальної наук. Вона зумовлена відповідною зрілістю цих наук, а також реальною по­требою осмислення, прогнозування процесів, що вини­кали і розвивалися на їх стику. У зв'язку з цим на­прикінці XIX ст. у юридичній науці сформувалися новітечії: соціологічна юриспруденція (СІЛА) і так звані школи вільного права (Європа). Але вони ще не були домінуючими на той час та й мало чим нагадували соціологію права в сучасному розумінні, яка остаточ-10 оформилась як самостійна галузь знань на початку ХХ ст. А сам термін «соціологія права» на позначенні самостійного наукового напряму запроваджений до «ситку в 1962 р. на Міжнародному соціологічному конгресі, де було заявлено, що інтелектуальний клімат, розвиток соціологічної теорії і суспільних наук взагалом зумовили необхідність інституціалізації соціології права як науки. Це стало підставою для створен­ій у межах Міжнародної соціологічної асоціації Дослідницького комітету соціології права.

На розвитку європейської школи соціології права суттєво позначилася діяльність австрійського юриста 0. Ерліха, який висунув концепцію «живого права», французького соціолога Жоржа Гурвіча (1894—1965), Який окреслив предметну галузь соціології права, та багатьох інших сучасних соціологів, які працюють у цій проблематиці Ж. Карбоньє, Б.-М. Блегвард,; А. Арно, Л. Фрідман та ін. Засновником американсь­кої школи соціології права вважають Р. Паунда, який першим порушив питання про дослідження права в його соціальному контексті (під впливом його ідей пе­ребували О. Холмс, Л. Брендейс, Б. Кардозо, Д. Френк, X. Оліфеат, В. Кук та ін.). Представники американської школи розглядають право з позиції ем­піричного досвіду, інтуїції та доцільності, вважаючи суб'єктивний розсуд судді головним критерієм право­мірності вчинку, стверджуючи, що право створюється судом і є засобом досягнення соціальних функцій.

У руслі загальноцивілізаційних поглядів на су­спільство, владу, право та особливості їх взаємодії роз­вивалася й українська суспільно-правова, філософська думка. Роздуми, ідеї, втілені у творах Г. Сковороди, І. Котляревського, Т. Шевченка, свідчили про високий рівень української соціоправової думки, але вони, як і пізніші праці М. Драгоманова, І. Франка, С. Подолинського та М. Грушевського, ще не відповідали крите­ріям соціоправових досліджень. Значний внесок у роз­виток правознавства зробили провідні теоретики укра­їнської соціологічної школи наприкінці XIX — на по­чатку XX ст. В. Вергановський, С. Дністрянський, Б. Кістяківський, О. Кістяківський, М. Ковалевський,

Л. Петражицький та ін. Було проголошено, що право на території України дослідники будуть вивчати як та­ке, що «...матиме самостійний інтерес для правника, історика, соціолога».

Після 1917 р. радянська юридична наука деякий час зважала на соціальні особливості дії права, що під­тверджують праці відомих юристів М. Гернета, М. Духовського, А. Малицького, Є. Пашуканіса, П. Стучки та ін. Але з 30-х років соціологічний напрям у право­знавстві був зведений нанівець. Соціальні проблеми права вивчалися лише в Українському вільному уні­верситеті в Празі та Українському науковому інститу­ті в Берліні.

Відновилися соціологічні дослідження у галузі юридичної науки, насамперед у межах карного права, лише в середині 60-х років XX ст. Серед юристів зно­ву було визнано необхідність і важливість соціологіч­ної орієнтації. Це дало змогу з'ясувати природу та особливості явищ правової дійсності, які раніше не бу­ли охоплені проблематикою правознавства, а низку традиційних питань юридичної науки розглянути під особливим кутом зору. Вийшло друком чимало робіт, присвячених соціології права, написаних відомими со­ціологами та правознавцями П. Зиковим, В. Кудрявцевим, В. Казимирчуком, В. Орєховим, Л. Спиридоновим, А. Яковлєвим, а також колективні монографії «Право та соціологія» (1973), «Проблеми соціології права» (1970), «Деякі проблеми соціології права» (1967), «Управління, соціологія та право» (1971). Од­нак надалі робота в цьому напрямі пішла на спад, оскільки застійні явища, які утвердилися в радянсь­кому суспільстві в середині 70-х років, негативно позначилися на розвитку і соціології, і правознавства. Поновлення процесу соціологізації теорії права від­булося наприкінці 80-х років XX ст., коли одним з го­ловних чинників демократизації суспільства стало проведення правової реформи.

Соціологія права є складноструктурним феноме­ном, структурні особливості якого виділяють залежно від застосовуваних критеріїв класифікації. Найчасті­ше застосовують п'ять варіантів класифікації:

1. За рівенем (масштабом) дослідження: макро-, мезо-, мікротеорії.

2. За особливостями дослідження: теоретична та емпірична.

3. За цілями й завданнями: фундаментальна і при­кладна.

4. За категоріями права або соціології:

а) за юридичними категоріями, що інституює кож­ну галузь права як автономну соціологічну дисциплі­ну (соціологія карного права, соціологія адміністра­тивного права, соціологія злочинності, соціологія за­конодавства);

б) за соціологічними критеріями, коли диференціа­ція за галузями соціології передбачає невіддільність правового у соціальному. Наприклад, соціологія шлю­бу і сім'ї є похідною не тільки від загальної соціоло­гії, ай від соціології права, оскільки сім'я є не тільки соціальним, а й правовим інститутом, що засвідчуєміждисциплінарне взаємопроникнення різних галузей
соціології.

5.За суб'єктами виконання правових ролей:

а)законодавча соціологія, покликана вивчати сили, які в процесі розвитку суспільства зумовлюють появу нових форм права (групи тиску, рівень правової куль­тури, що є своєрідними соціологічними законодавцями на відміну від юридичного — парламенту, уряду);

б)судова, яка вивчає безпосередньо судове рішення і процес його прийняття. Пов'язана з психологією, пере­дусім з психологією малих груп (суд присяжних) чи з
індивідуальною психологією (за одноосібної ухвали су­дових рішень). Вона тісно межує із судовою психологі­єю. Але її специфіка полягає у з'ясуванні кореляції
співвідношення між змістом вироку та соціальними чинниками, які впливають на суб'єктів судових рішень.

Соціологія права як самостійна галузь знань реалі­зує всі властиві науці функції, сукупність яких утво­рює дві групи:

1.Теоретико-пізнавальна функція. Реалізується в обґрунтуванні причинно-наслідкових зв'язків взаємо­ дії права та соціуму, у критичному оцінюванні чинних
норм права, у з'ясуванні особливостей права, які зава­жають його визнанню в осмисленні різноманітних практичних ситуацій, повсякденній реалізації права.

2.Практична функція. Стрижнем її є прогнозуван­ня правової ситуації в країні, вивчення громадської думки щодо певного правового акта, рівня правової культури громадян та засобів її підвищення. Містить елементи прогнозування, критики, оцінки, опису.

Поиск по сайту: