Становлення економічної соціології як науки

Економічна соціологія почала формуватися як само­стійна наукова дисципліна приблизно в середині 50-х років XX ст. завдяки старанням американських соціо­логів (Н. Смелзера, Т. Парсонса, К. Девіса та ін.). Од­нак деякі елементи були помітними ще у XVIII ст. на хвилі перетворень у європейському суспільстві, запо­чаткованих епохою Просвітництва та буржуазними ре­волюціями, передусім соціально-філософською крити­кою феодальних суспільних відносин та формуванням ідеології капіталізму. Просвітники особливу роль від­водили матеріальній культурі, вживаючи на її позна­чення термін «цивілізація». Своїм змістом цей термін охоплював і людину як творця цивілізації, насамперед сукупні результати діяльності людей. У просвітниць­кій філософії, започаткованій французькими мислите­лями Ф. Вольтером, А. Тюрго, Ж. Кондорсе, розвину­тій у XIX ст. теоретиками позитивізму, зокрема О. Контом, сформувалася концепція прогресивного роз­витку цивілізації, який розглядався абсолютно залеж­ним від досягнень людського розуму. Але Ж.-Ж. Руссо у XVIII ст. звертав увагу на суперечності культури як духовно-особистісного феномену, що перебуває у тісних взаємозв'язках з моральністю людини, і цивілізації як зовнішніх умов життя. Інший варіант співвідношення культури та цивілізації розглядав німецький філософ І. Кант, виокремивши два різновиди культури: «культуру уміння» і «технічне мистецтво» (цивілізацію), ві­дірвану від справжньої культури — «культури вихо­вання», яка формує істинно духовну людину. Ця культура теж розвивається, але повільніше, ніж «культура уміння», що зумовлює численні проблеми людини і людства. Загалом просвітники розглядали еволюцію суспільства як перманентний прогрес, пря­молінійний розвиток цивілізації.

З інших позицій аналізували взаємодію економіки та суспільства англійські економісти А. Сміт, Д. Юм, Д. Рікардо, чиї погляди згодом були розвинуті у політекономічному вченні К. Маркса. Взявши за основу тезу про саморегульованість економічної системи, А. Сміт сформулював теорію економічного лібераліз­му. Згідно з нею людина апріорі (незалежно від досві­ду) переслідує власні утилітарні інтереси, кожен това­ровиробник дбає про свою вигоду, а суспільство об'єд­нує зусилля. Тому втручання політики в економічну діяльність неприпустиме, держава повинна захищати свободу підприємництва, не заважати конкуренції, економічній активності людини. Д. Рікардо, поділяю­чи ці ідеї, сформував засади теорії розподілу та відтво­рення, заснованої на визнанні соціальної природи еко­номічної діяльності людини, їх співвітчизник еконо­міст Томас Мальтус (1766—1834) намагався обґрунту­вати взаємозалежність між виробництвом і динамікою народонаселення.

Соціальний розвиток західного суспільства відбува­вся на тлі зростаючого ускладнення та диференційова­ності соціальних інститутів. У зв'язку з цим постало питання про місце серед них, взаємодію з ними еконо­міки. До цих проблем зверталися Е. Дюркгейм, К. Маркс, М. Вебер, але першим зайнявся досліджен­нями основ соціального порядку, соціальної ролі еко­номіки О. Конт, який окреслив характерні особливос­ті, сформулював закони функціонування і розвитку ін­дустріального суспільства.

Ідея органічної єдності та еволюційності соціальної системи була центральною в соціології Г. Спенсера, який, розглядаючи ринок та політику як регулятори суспільного життя, стверджував, що держава не по­винна втручатися в економічну діяльність суб'єктів, а тільки захищати їх майнові інтереси.

Проблему вікового плюралізму і диференціації в суспільстві порушив Е. Дюркгейм, стверджуючи, що диференціація є передумовою «органічної солідарнос­ті», коли разом живуть різні, майже незалежні люди. Спеціалізованість праці зумовлює їх взаємну потребу, поєднання їх відмінностей в ціле.

Швейцарський економіст Жан-Шарль-Леонар де Сісмонді (1773—1842), аналізуючи взаємодію капіта­лістичної системи виробництва і споживання, правові умови розвитку великого капіталу, дрібних виробників, одним з перших виявив соціальні суперечності ка­піталізму як соціально-економічної формації. Він під­креслював, що економічні переваги капіталістичної економіки знецінюються соціальними недоліками ка­піталістичної системи, яку переслідували промислові кризи, антагонізм праці та капіталу, безробіття тощо. Тогочасна німецька суспільно-політична наука ана­лізувала економіку через призму політичних ін­тересів. У ній домінувала теорія К. Маркса про змінні соціальні умови, в основі яких привласнення чужої праці, соціальна нерівність, коли свобода одних озна­чає поневолення інших. Економіку він розглядав як вирішальний фактор розвитку суспільства, оскільки економічні відносини визначають усі інші суспільні відносини, є базисом суспільства, над яким формують­ся надбудовні форми: політика, право, мораль. К. Маркс ілюстрував цю залежність, аналізуючи змі­ну соціально-економічних відносин і соціально-еконо­мічних систем. Наприклад, зміни феодальних відно­син зумовлюють модифікації надбудовних форм, зокрема появу політичної організації капіталізму, буржуазного права та ін. Він визнавав і зворотний вплив надбудовних форм на економіку, вважав її дале­ко не єдиним фактором життєдіяльності суспільства.

Багато в чому не погоджувався з Марксом М. Вебер, виходячи з того, що всі суспільні інститути, структу­ри, форми поведінки визначаються і регулюються зміс­том, вкладеним у них людьми. В економічних відноси­нах він убачав один з найважливіших чинників со­ціального розмежування суспільства. Пробудження духу підприємництва, на його думку, стимулювало розвиток економіки, перетворення феодальної Європи на суспільство, яке уособлювало досягнення тогочас­ної культури («Протестантська етика і дух капіталіз­му», 1905). Водночас технологія і бюрократія настіль­ки підпорядковують собі світ, звужуючи людський досвід, що у свідомості людини згасають найблискучі-ші пристрасті — поетична сила уяви, любов до прек­расного, релігійні почуття, переважають прагматич­ний розрахунок, турбота про комфорт, меркантильні потяги. Економічний чинник він вважав одним із сут­тєвих елементів соціальної стратифікації суспільства. Намагаючись з'ясувати вплив економіки на політику та інші сфери суспільного розвитку, М. Вебер визна­вав і роль соціальних інститутів (політики, етики, ре­лігії) у регулюванні економіки. Полемізуючи з марксизмом щодо базису і надбудо­ви суспільства, американський економіст і соціолог Торстейн Веблен (1857—1929) підкреслював роль різ­них факторів (етики, економіки, релігії, культури та ін.) у визначенні їх сутнісних рис, стверджував, що економічна наука має стати наукою про поведінку лю­дей щодо матеріальних засобів існування, вивчав спо­живчу поведінку різних соціальних груп беручи до уваги психологічні й культурні фактори, що зумовлю­ють їх дії.

Англійський соціолог польського походження Броніслав-Каспер Малиновський (1884—1942), відзна­чаючи роль неекономічних чинників у виробництві то­варів, вважав їх достатньо важливими у сфері обміну, хоч у деяких його різновидах неможливо простежити економічну основу, наприклад, щодо подарунка.

Наприкінці XIX — на початку XX ст. стрімко роз­вивалися соціально-економічні дослідження і в Украї­ні завдяки старанням К. Воблого, Й. Данга, Т. Степанова, А. Билимовича, М. Вольського, М. Грушевського, В. Винниченка, В. Садовського, М. Тугана-Барановського, І. Янжуля, Г. Цехановського, які здебіль­шого розглядали практичні проблеми економіки в єд­ності з системою певних соціальних цінностей.

Обстоюючи необхідність «соціального консенсусу для забезпечення економічного і соціального прогре­су», М. Грушевський, В. Винниченко, В. Садовський доводили відсутність економічних і соціальних пере­думов соціалістичної революції в Україні, розвивали ідеї еволюційного соціалізму та поступового накопи­чення елементів майбутнього соціального ладу шля­хом демократизації існуючого. М. Туган-Барановський створив теорію циклів та криз, яка була покладена в основу сучасної теорії економічної кон'юнктури, а та­кож широко визнану в світі соціальну теорію розподі­лу. Предметом досліджень суспільних наук він вважав матеріальний аспект соціального буття. За його ініці­ативи в 1918 р. було засновано інститут економічної кон'юнктури, а в 1919 р. — Демографічний інститут, які, щоправда, проіснували недовго. З утвердженням у колишньому СРСР тоталітаризму, ідеологічного шо­вінізму дехто з учених, які займалися соціально-еко­номічною проблематикою, змушені були зректися поглядів (Р. Оружецький, К. Воблий), інші емігрува­ли (В. Коваль, К. Мацеєвич, О. Мицюк), а більшість у 30-ті роки було репресовано.

До середини XX ст. розвиток вітчизняної соціоло­гії, відповідно й нагромадження знань про взаємозв'я­зок економічної та соціальної сфер суспільного життя, було перервано внаслідок панування централізовано-адміністративних методів управління економікою. У 60-ті роки відбулося часткове поновлення соціологічної традиції. Проведені емпіричні дослідження давали ці­кавий матеріал, який, однак, з ідеологічних причин не мав належного наукового обґрунтування.

На противагу радянській традиції західна еконо­мічна соціологія розвивалася динамічніше, зокрема індустріальна соціологія, соціологія організацій, тео­рія соціальної мобільності та соціальної стратифіка­ції. Під впливом структурно-функціональної методо­логії економічна соціологія починає розглядати еко­номіку як одну із соціальних підсистем суспільства, що взаємодіє з його іншими соціальними підсистема­ми. Першими спробували з'ясувати предмет еконо­мічної соціології Т. Парсонс («Економіка та суспільс­тво», 1956), Н. Смелзер («Соціологія економічного життя», 1963), доводячи, що економіка адаптує лю­дину до зовнішнього середовища. Найважливішими економічними процесами, які впливають на розвиток суспільства, є розподіл, обмін, споживання, економі­чне зростання, а елементами економічної системи — виробництво, капіталовкладення, природні та людсь­кі ресурси, підприємництво. Тоді ж відбулася інституціалізація економічної соціології як самостійної на­укової дисципліни.

Економісти, яких не задовольняв поділ соціально-економічних систем на капіталізм, соціалізм і кому­нізм, зайнялися створенням альтернативних моделей. Так, Хоузлітц (1960) виділив два типи взаємодії між економічною та політичною системами — автономний ^: і залежний. Узявши їх за основу, американський вче­ний Ліндлом запропонував таку класифікацію ринко­вих систем:

—традиційні системи приватного підприємництва (склалися у Західній Європі та Північній Америці), що керуються інтересами споживачів;

—системи приватного підприємництва, якими управляє держава (оборонна промисловість СІЛА);

—державне підприємництво, в якому ціна регулю­ється попитом (тогочасна Югославія);

—державне підприємництво, підпорядковане централізованому плануванню (Радянський Союз, Східна Європа).

Важливість цієї класифікації полягає у визнанні ринкових механізмів у всіх економічних системах.

Наступне десятиріччя (70-ті роки) було кризовим для розвитку економічної соціології внаслідок занепа­ду структурного функціоналізму. Це стимулювало по­шук інших методів дослідження економічної системи суспільства. А помітне зниження ролі американської економічної системи у світовій системі господарюван­ня привернуло увагу багатьох учених до проблем ін­тернаціоналізації економіки.

Нове тлумачення економіки почало формуватися у 80-ті роки внаслідок впровадження нових інтеграль­них понять «спосіб мислення» і «спосіб діяльності». Відповідно сформувалося усвідомлення важливості не тільки оволодіння і втілення у виробництво, суспільне життя досвіду минулих поколінь, а й з'ясування найраціональніших засобів цієї роботи. Тогочасна еконо­мічна соціологія здебільшого вдавалася до порівняль­ного аналізу економічних систем різних типів, різних країн і регіонів, застосовувала при вивченні економіч­них процесів макросоціологічний аналіз.

Сучасна західна соціологія економіки аналізує різ­ні соціально-економічні моделі, соціальні механізми економічного розвитку тощо.

У 80-ті роки XX ст. оживилася економічна соціо­логія і на теренах колишнього СРСР. Значний резо­нанс справили праці російських фахівців Т. Заславської та Р. Ривкіної. Серед українських дослідників ви­ділялися своїми працями А. Ручка, Є. Суїменко, С. Макеєв, О. Якуба та ін.

Сучасний розвиток економічної соціології в Україні зумовлений складними соціально-економічними пере­твореннями, пошуком шляхів подолання суспільно-економічної кризи, інтегрування у світове господарст­во. Увагу її привертає комплекс проблем, пов'язаних із процесами глобалізації. Як самостійний напрям, вітчи­зняна економічна соціологія робить перші кроки, зосе­реджуючись на аналізі економічних процесів у суспіль­стві, їх специфіки у загальноцивілізаційному контекс­ті, нових різновидів і форм економічної діяльності, функціонування економічних інститутів тощо.

Поиск по сайту: