Еволюційно-історичний підхід

Пов'язує етнос, етнічність не з біологічними аспек­тами існування, а з певним соціально-історичним кон­текстом. Етноси відмінні один від одного не стільки біологічно, скільки культурою, мовою, системами ідентичностей тощо.

У вітчизняній літературі довго чи не єдиною побу­тувала історично-стадіальна типологія етнічних спіль­нот. Згідно з нею кожній стадії розвитку суспільства відповідала окрема стадія розвитку етнічності. Зага­лом етнічна стадіальність розглядалася в такій послі­довності: плем'я • народність нація. Розвиток етнічних груп трактувався як поступова еволюція, ускладнення культурних і соціальних рис великих людських спільностей. Відповідно існування етносів у формі племені вважалось особливістю архаїчних сус­пільств. Етнічна самосвідомість виростала з уявлення про спільність походження одноплемінників від єдино­го першопредка. Народність тлумачилася як розвину­тіша форма етнічного об'єднання, бо, крім спільного походження, вона характеризувалася територіальною, культурною та мовною спільністю її представників. Формування та існування народності пов'язують із су­спільствами докапіталістичної стадії розвитку. Стано­влення капіталістичної формації зумовило формуван­ня нового типу етнічності — нації.

Загальноприйнятим для такого погляду є тлума­чення етносу, сформульоване відомим російським до­слідником Ю. Бромлеєм.:

Етнос — усталена сукупність людей, яка історично склалася на певній території і має спільні, відносно стабільні особливості мови, культури й психіки, а також усвідомлення своєї єдності та відмінності від інших подібних утворень (самосвідомість), за­фіксоване у самоназві (етнонімі).

Отже, згідно з еволюційно-історичним підходом, етноси характеризуються певними стійкими ознаками (мова, культура, етнічна самосвідомість, самоназва тощо), які формуються у взаємозв'язку з певними пе­редумовами — територіальними, природними, соці­ально-економічними, державно-правовими та ін.

В останні десятиліття XX ст. дедалі частіше стали вести мову про національний розвиток «бездержав­них» народів. До цієї групи відносять етнічні спільно­ти на території Центральної та Східної Європи (біль­шість слов'янських народів, серед них і український),

інтегруючим чинником яких є не спільність економіч­ного розвитку, а культура та мова. У зв'язку з полі­тичною підневільністю процес націотворення (Чехія у складі Габсбурзької імперії, Україна як складова кіль­кох держав, народи Югославії під владою Туреччини) реалізовувався в межах «лінгвоцентризму», «боротьби за мову» тощо.

Поиск по сайту: