НАУКА ЯК СОЦІАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ

Як діяльність наука виявляє себе у двох аспектах - соціологічному і когнітив-ному. Перший фіксує рольові функції, які збігаються зі стандартними зобов'язан­нями й повноваженнями, покликанням суб'єктів у рамках науки як академічної системи і соціального інституту. Другий відображає процеси породження - твор­чі процедури емпіричного і теоретичного рівня, які дають змогу розширити і по­глибити знання [115, с 7].

Як знання наука являє собою розгорнуту асоціацію одиниць емпіричних і теоретичних, фундаментальних і прикладних, дисциплінарних і доктри-нальних, формальних і змістових, суворих і не суворих, описових і поясню­вальних, якісних і кількісних пізнавальних - усі вони націлені на розкриття об'єктивних законів. Закони, в свою чергу, відіграють роль матриці дослі­джень, яка дає змогу розглядати науку як різновид не інструментальної, а субстанційної ідеології. Вони ж (закони) зумовлюють просякнутість науки єдиносущою об'єднавчою метою, надають їй своєрідної фінальності, яка за­безпечує замкнутість, внутрішню органічність науки і разом з тим виокре-мленість її в культурі: жоден відсік духовного виробництва не функціонує як зорієнтований на виявлення закону дискурс [115, с 8]. Серед ознак науки як системи наукових знань найбільш рельєфні: 1) систематизованість сукупно­сті нагромаджених знань; 2) їхня перевіреність і достовірність; 3) віддзерка­лення знанням об'єктивних закономірностей; 4) довговічність системи знан­ня [6, с 4-5].

Щодо дати і місця народження науки виділимо п'ять поглядів:

• наука була завжди, оскільки вона органічно властива практичній і пізнавальній діяльності людини;

• наука зародилась у Стародавній Греції у V столітті до н. е., саме тут уперше знання поєдналося з обґрунтуванням;

• наука виникла в Західній Європі в пізньому середньовіччі (XII-XIV століттях) разом з особливим інтересом до знання, здобутого дослід­ним шляхом, і до математики;

• наука починається з XVI-XVII століть працями І. Кеплера, X. Гюй­генса і особливо Г. Галілея та І. Ньютона, що розробили першу теоре­тичну модель фізики мовою математики;

• наука розпочинає свій розвиток у першій третині XIX ст., коли дос­лідницька діяльність було поєднано з освітою [6, с 6].

У своєму розвитку наука пройшла три стадії:

1. Наука стародавнього світу. Виникає наукове знання, але завершеного поділу на дисципліни ще не існує, створювані концепції здебільшого мали сві­тоглядний характер. Ця стадія виникнення науки, яка не виходить за межі повсякденної практики людини, являє собою процес осмислення і моделюван-

Глава 1

Наука та н методологія

V науці немає широкої стовпо во дороги і тільки той може до сягнути н сяю іих вершин хто не боячись втоми видирається по и кам янистих стежках

(К Маркс)

Наукова картина світу - цілісна система уявлень про загальні властивості та закономірності природи що виникає внаслідок узагальнення і синтезу основ них природо наукових понять принципів

Закон категорія що вщобра жає сутність загальні необхідні стійкі повторювані відносини залежності між предметами і явищами об єктивної дійсності які впливають на іжню суть

ня зміни об'єктів, передбачення їхніх можливих станів Експериментальний метод пізнання в принципі допускався, але експерименту роль вирішального критерію істинності не відводилася

2 Класичний період розвитку науки бере свій початок з експерименталь­
них робіт Галілео Галілея і триває до початку XX століття Хоча розподіл наук,
який зумовив появу фундаментальних галузей природознавства і математики,
розгорнувся повним ходом трохи раніше, починаючи з епохи Відродження
(друга половина XV с голі і тя) Так відбувся перехід до власне науки, яка являє
собою новий спосіб формування ідеальних об'єктів, що не черпаються безпосе­
редньо з практики, створюються як абстракції Це приводить до появи теоре­
тичного знання, відбувається утвердження природознавства з його експери
ментальною перевіркою гіпотез, а потім - і виникнення технічних наук як
знання-посередника між теорією і практикою

«У загальному ході історії людської культури, у звичних про неї уявленнях, - писав В І Вернадський, - немає місця історії тою перелому, який здійснив­ся в людстві входженням точного знання в його життя і привів уперше у тися­чолітньому його існуванні до нових, нечуваних раніше форм і укладів побугу в суспільного ладу Перелом цей здійснився у XVII столітті У тому столітті вперше наука про природу і математику вирушила в життя, отримала значен­ня історичних сил, котрі змінюють умови людською існування» [52, с 2]

У той період починається чіткий розподіл наук на традиційні галузі Дещо гшертрофовану роль у їхньому розвитку («зрозуміти - виміряти») набуває експеримент Він розглядається не тільки як критерій істинності, але і як ос­новний інструмент пізнання Віра в істинність експериментально здобутих ре­зультатів така велика, що їх починають поширювати й на ті сфери, де відповід на перевірка не робилася У разі виявлення розбіжностей між створюваними таким чином концепціями та явищами, які люди спостерігали в реальності, ви­никав подив, який подекуди межував з твердженням про неможливість вив чення оточуючого світу взагалі

3 Сучасна стадія розвитку науки характеризуємся лавиноподібним на
громадженням нового фактичного матеріалу і появою численних нових дисци
плш на стиках традиційних Відбувається різке дорожчання науки, особливо
експерименіальної Як наслідок - зростання ролі теоретичних досліджень, які
спрямовують роботу експериментаторів у сфери, у яких виявлення нових явищ
більш імовірне

Роль експерименту як критерію істинності знань на цьому етапі зберігаєть­ся, але визнається, що саме поняття істинності не має абсолютного характеру твердження, істинні за певних умов, виходячи за межі, у яких проводилася експериментальна перевірка, можуть виявитися приблизними і навіть непра­вдивими Сучасна наука втратила властиву класичним знанням простоту і на очність Це відбулося головним чином через те, що інтереси сучасних дослід­ників із традиційних для класичної науки сфер перемістилися туди, де пере­важно немає щоденного житейського досвіду і знань про об'єкти та явища Стали поступово утверджуватися постмодерністські підходи до розуміння, пізнання істини, методів и досягнення

Нині найчастіше під наукою розуміють по-перше, систематизоване знання про об'єктивні закони природи, суспільства і мислення, по-друге, спеціальний соціальний інститут суспільства, призначений для формування наукового знання, по-третє, систему принципів, методів і прийомів пізнання дійсності

Сучасна наука - це складна, організована система, сфера людської діяльно сті, спрямована на виявлення насамперед закономірною в існуванні і розвит­ку об'єктів, явищ, процесів Наука як специфічна сфера пізнавальної діяльно­сті базується на допущенні існування реального світу, який не залежить від суб'єкта пізнання, всі процеси якого підпорядковані закономірностям, доступ­ним пізнанню за допомогою відчуттів і мислення

10 Наука та її методологія

Глава 1

Наукознавство - галузь дослід­жень що вивчає закономірності функціонування і розвитку нау­ки, структуру і динаміку науко воі діяльності, взаємодія науки з іншими соціальними інститу­тами і сферами матеріального та духовного життя суспільства

Соціологія науки - галузь соці олопчної науки, яка вивчає нау­ку як соціальний феномен, ак­центує увагу на інститущйних ціннісних соціально групових н характеристиках

Витончені мистецтва більше звертаються до уяви науки-до розуму

(М Бокль)

Філософія науки - напрям філо софи який вивчає характери стики наукового пізнання йою структуру, засоби і методи, іде али норми, способи обгрунту вання і розвитку зачня його со-цюкультурні детермінати

Наука стає настільки складною, багатоманітною, величною, що сама пере­творюється на предмет наукових досліджень. Склався цілий комплекс наук про науку, який зазвичай називають наукознавством. До цього комплексу входить і загальна теорія науки, яка розглядає загальне визначення науки, аналізує структуру наукових теорій і логіка науки, що займається вивченням системи істинних пропозицій науки, їх співвідношенням із системою об'єктів предметної сфери.

Проблеми суті науки розглядають багато відомих філософів, природознав­ців, соціологів, психологів та інші фахівці. Найвідоміша концепція - це так звана стандартна концепція науки, сформульована американським філософом І. Шеффлером. Ця концепція потребує, передусім, щоб реальний світ природ­них явищ розглядався як реально існуючий та об'єктивний. При цьому харак­теристики світу не залежать від уподобань чи намірів спостерігачів і можуть бути описані з великою або меншою точністю. Наука за своєю суттю уявляєть­ся як інтелектуальна діяльність людей, мета якої полягає в точному і ретельно розробленому описанні та поясненні об'єктів, процесів і взаємозв'язків, які іс­нують у природі. Наукове знання через свою реальність та обґрунтованість на­громаджує істинні характеристики зовнішнього світу. При цьому головне її призначення - пояснення всього сущого.

Наука вирізняється величезною кількістю характерних ознак. Російській дос­лідник сучасного природознавства О. О. Горлов виділяє в ній такі ознаки, як уні­версальність, фрагментарність, загальну значущість, знеособлення, систематич­ність, незавершеність, спадкоємність, критичність, достовірність, позамораль-ність, раціональність і чутливість [70J.

Універсальність науки виявляється в тому, що вона дає знання, істинні для всього універсуму.

Фрагментарність виражається в тому, що наука диференційована на окре­мі дисципліни, вивчає фрагменти реальності, які описуються цими дисциплі­нами.

Загальна значущість науки полягає в тому, що її знання значуще для всіх людей.

Знеособленість науки зводиться до того, що на її кінцеві результати не впливають індивідуальні особливості учених.

Систематичність виявляється в тому, що наука надає системної природи знанню, систематизує його.

Незавершеність науки зумовлена безкінечністю сущого як у ширину, так і в глибину, коли досягнення абсолютної істини неможливе.

Спадкоємність науки передбачає вічний процес співвіднесення нового знання зі старим.

Критичність науки виражається у тому, що наука завжди готова поставити під сумнів і переглянути свої навіть основоположні результати.

Достовірність науки потребує постійної перевірки знань, яке і становить тіло науки.

Позаморальність науки не слід зводити до етики ученого, вона виражаєть­ся в тому, що саме знання не є ні моральним, ні аморальним; моральні оцінки стосуються лише до діяльності дослідників, або до застосування результатів досліджень.

Раціональність науки виражається у тому, що наука будується на раціо­нальних засадах, опирається на процедури мислення, закони логіки, законо­мірності функціонування і розвитку об'єктів.

Чутливість науки визначається тим, що результати потребують емпіричної перевірки, сприйняття дослідником.

Важливо наголосити, що наука принципово відрізняється:

від релігії, оскільки заснована на доказах, а не на вірі; від мистецтва - тому що будується не на чуттєвих образах, а на ра­ціональності;

Глава 1

Наука та її методологія

• від ідеології, бо орієнтована на об'єктивну істину, а не на вираження інтересів певних соціальних і політичних сил.

Наука виконує у суспільстві дві основні функції: пізнавальну і практичну, які тісно переплелися одна з одною. Головне призначення науки полягає в осягненні істини і відкритті об'єктивних законів. І все ж надзавдання науки не у вияві цікавості, а в забезпеченні практичних потреб людей, суспільства. Наука - це особливий, раціональний спосіб пізнання світу, оснований на ем­піричній перевірці чи математичному доказі. Призначення науки не вичерпу­ється пізнавальною функцією, хоча саме цю функцію справедливо вважають родовою. Практична функція науки набуває конкретного змісту залежно від конкретної сфери практичної діяльності людей. Функціональне поле науки можна подати у вигляді таблиці 1.1.

ТАБЛИЦЯ 1.1

Поиск по сайту: