СИСТЕМНИЙ АНАЛІЗ І СИСТЕМНИЙ ПІДХІД

Система гущн^ьоям міч що знаходяться v ленесиьт'

І Л Я ЖОХ СУ.И- iO„l/V11C! >0!C

«миша торкочи оые i^f

CHlv ^TL Є ІН"~1І

Системний підхід і ю«у ' ■ >

ЧОвОЛІ МОЇ ' і 'П ЛИИЧІ Юс ГЛ І і с< ' ' «ИИ ІГу'ЦЧу'"К.,1 НСЇ „И ., • і,

Му віц/ьерксік. нм р j ( не '

Теорія систем складі ю си_ч (■/а знання яко нои_ну^ 'іа"с

ДЖО-НИР! сОбуДОВУ <ІД і «З С іу ч 11 НЯ І рОЗ-WOK СіА.. и,Л [ НН Уі Г,

роди

лово «система» у перекладі з грецької буквально означає ціле, складене з частин. А в іншому значенні воно відображає порядок, визначений плано­мірним, правильним розміщенням частин і їх взаємозв'язками. Нині термін «система» вживають у всіх сферах і галузях науки та практики, а системність мас величезну кількість контекстів розуміння. Лексичний аналіз показує, що слово «система» не мас синонімів у російській та українськії! мовах і відріз­няється величезною різноманітністю смислових контекстів і словосполучень при вживанні [ 136, с 34]. За логіко-гносеологічного осмислення системності у ній можна виділити три основні аспекти.

1. Системний підхід, під яким мають на увазі принцип пізнавальної і прак­тичної діяльності. Вій виступає у вигляді певного узагальненого правила, вимоги до пізнавальної та практичної діяльності.

2. Теорія систем, що с теоретичним науковим знанням про системи. Вона вивчає природу, суть, будову, закономірності функціонування і розвиток систем.

3. Системний метод, під яким, звичайно, матої ь на увазі застосування сис­темності як інструменту отримання знання. Системний метод об'єднує значну сукупність методів пізнавальної діяльності із системних позицій. Застосування системних методів і є системним аналізом.

Теорія методу

Загальна теорія систем - науко ва дисципліна що досліджує закономріності власіив¹ сипо мам різної природи а юкож ви робляс мегодолоплні принципи їх вивчення Широко викорисо вує уявленн> про наявність зо і ально if ироди усіх сисгем ви кооистовує методи аналої у мо долювання логіко мшомспичн підходи до t исте-в/ Ма<- кілько ваоюнвв функціональна пара метриці га аксюмати на іа ін и. гоори сис юм

почала оформлятися і загальна теорія систем, а також окремі теорії систем. Надалі розпочалося виділення прикладної галузі системного знання - систе­мотехніки, яка є напрямом науки, що охоплює проектування, створення та експлуатацію складних систем технічного і соціально-технічного характеру. Системотехніка і різні види системних теорій стали інтегруватися в систсмо-логію - інтегральну науку про системи.

У літературі нерідко застосовують кілька термінів: «системний підхід», «принцип системності», «системний аналіз». На нашу думку, поняття «си­стемний підхід» і «системний аналіз» слід розрізняти. Так, якщо системний підхід - це принцип пізнання, то системний аналіз являє собою розгортання принципу системності в методологічний комплекс. Крім того, системний аналіз здійснюється не тільки щодо функціонування і розвитку тих або інших систем, але й щодо сукупності фактів, подій, ідей тощо.

Системний підхід у вивченні явищ полягає в тому, що будь-який більш менш складний об'єкт розглядається як відносно самостійна система зі своїми особливостями функціонування і розвитку. Ґрунтуючись на ідеях цілісності і відносної незалежності об'єктів, існуючих в цілісному світі, принцип систем­ності передбачає представлення будь-якого досліджуваного об'єкта як певної системи, яка характеризується:

Системності принцип наибіль _u зегагьно правило що роїулур пізнавальну практичну и ошьну дяльнісч в аспекті сиск миих

УЯВЛОї II

• елементним складом;

• структурою як формою взаємозв'язку елемеїп і в;

• функціями елементів і цілого;

• єдністю внутрішнього і зовнішнього середовища системи;

• законами розвитку системи та її складових.

Системне пізнання і перетворення світу передбачає:

1) розгляд об'єкта діяльності (теоретичної і практичної) як системи, тобто як обмеженої множини взаємодіючих елементів;

2) визначення складу, структури та організації елементів і частин системи, виявлення головних зв'язків між ними;

3) виявлення зовнішніх зв'язків системи, виділення головних;

4) визначення функції системи та її ролі серед інших систем;

5) аналіз діалектики структури і функції системи;

6) виявлення на цій основі закономірностей і тенденцій розвитку системи;

7) виявлення різних класів систем, дослідження їх специфіки.

Система, будучи конкретним видом реальності, знаходиться у постійному русі, в ній відбуваються різноманітні зміни. Системи за формами руху діляться на механічні, фізичні, хімічні, біологічні і соціальні. Оскільки вища форма руху включає нижчі, то системи, крім власних специфічних властивос­тей, мають загальні властивості, не залежні від їхньої природи. Ця спільність властивостей і дає змогу визначати поняттям «система» найбільш різнорідні сукупності.

Технологічний аспект системного аналізу виділяв уже Г. Спенсер - остан­ній західноєвропейський філософ-енциклопедист, який писав: «Система­тичний аналіз має починатися з найскладніших явищ аналізованого ряду. Розклавши їх на явища, які безпосередньо слідують за ним за своєю складніс­тю, ми повинні перейти до подібного ж розкладання їхніх складових частин; таким чином завдяки послідовним розкладанням ми повинні спускатися до дедалі більш простого і більш загального, поки не досягнемо, нарешті, най­простішого і найзагальпішого. Мабуть, потрібне певне терпіння, щоб про­водити ці високої складності операції свідомості» [319, с 192].

Об'єктом системного аналізу виступають реальні об'єкти природи і суспі­льства, що розглядаються як системи. Тобто системний аналіз припускає спо­чатку системне бачення об'єкта. До його предмета входять багатоманітні характеристики системності, найважливіші з яких такі.

Теорія методу

Глава 4

Системолопя наука про

сис еми яка нгегруь в ^еб' загальну то jp ю сис тем OKaev та алуз€в і^орі с^ см системотехніку

Системотехніка прикладний інжинернии напрям зі-онь іро с^Аг~те\у зиінаює їх мои лювання проекіувоння конгг руюванчя регулювавн

1 Склад системи (тинолопя і чисельність елементів, залежтеіь елемеша від його місця та функцій у системі, види підсистем, їхні власшвосп, дія на властивості цілою)

2 Структура системи (іиполопя і складність структури, різноманітність зв'язків, прямі і звороті зв'язки, ісрархічнісіь сірукіури, ви шв сірукту ри на властивості і функції системи)

3 Організація системи (часовий і просторовий аспекти організації, ти­пологія організації, композиція системи, стійкість, гомеостат, керованість, централізація і перифершність, оптимізащя оріашзаціиіюі сіруктури)

4 Функціонування системи (мета системи, вид функції, лінійна, нелінійна, внутрішні, зовнішні функції, поведінка в умовах невизначеності та критичних ситуаціях, механізм функціонування, узгодження впуіршлпх і зовнішніх функцій, проблема оптимальності функціонування і пере будови функцій)

5 Положення системи в середовищі (межі системи, характер середовища відвертість рівновага, сіабілізащя, збалансованість, механізм взаємодії системи і середовища, адаптація системи до середовища, чинники і бурх­ливі дії середовища)

6 Розвиток системи (місія системи, систсмоуіворювальш чинники, жит тсвии шлях сисісми, сіапи і джерела її розвит ку, процеси в сис іемі, штег рація і дезінтеграція, динаміка сис і еми, ентропія або хаос, стабілізація, кризовість, самовідновлепня, перехідність, випадковісіь, пшоваціишсть і перебудова в системі)

У структурі заіальпою системного аналізу виділяюіь кілька складових Найважливіші з них структурний, функціональний, факторний, генетичний і часовий анатіз сисіеми Конкретні різновиди аналпичної діятьності можуть обмежуватися окремими їхніми різновидами Сірукіуру системного аналізу наведено в таблиці 4 6, викладено детально в праці [333]

ТАБЛИЦЯ 4 6

Структура системного аналізу

Глава 4

Теорія методу

Системний аналіз суку и< іь методів прийомів і алгоримв застосування < иогемно о па ходу в анаши ми д лі юс

Функціоналізм науковий на

psrvi ще rose нюе структур/ ісрозфункі

Е А Капітонов виділяє гаю послідовні егапи системною аналізу

1 Постановка мети і основних завдань дослідження

2 Визначення меж системи - підстава для відділення об'єкта від зовнші нього середовища, розмежування його внутрішніх і зовнішніх зв'язків

3 Виявлення суті цпісносп Виявтення останньої передбачає охоп іепня усієї типологічної сукупності зв'язків стосовно об'єкта і містить праі-нення до абсолю тої повноти иою зображення

4 Визначення будови системи поелементного ектаду

5 Аналіз взаємозв'язків елементів системи

6 Побудова структури і організації сисіеми, через які виражає і ься виз начена стійкими зв'язками впорядкованість сисіеми і спрямовашсіь цієї впорядкованос 11

7 Установлення функцій системи та її підсистем

8 Аналіз функціонування, що забезпечує реальну життєдія іьшсі ь (роботу) сисіеми

9 Виявлення керованосп системи Наявшсіь механізмів взаємозв'язку в ієрархічній будові системи, прямих і зворотних зв'язків фуикцюну вання роблять об'єкт керованим

10 Конструювання системної моделі [128, с 145-147]

Близький підхід до технолош системного аналізу використовує Ю М Пло-гинський, який виділяє в системному аналізі 11 етапів [249, с 15 16| Він розглядає системний аналіз як сукупність кроків реалізації меюдо юпі системного підходу з метою отримання інформації про сис гему

1 Формулювання основної мети і завдань дослідження

2 Визначення меж системи, відді іення п від зовнішньої о середовища

3 Складання списку елементів сисіеми (підсистем, чинників, змінних тощо)

4 Виявлення суті цілісності системи

5 Аналіз взаємозв'язаних є іемеїтв с нстеми

6 Побудова структури сисіеми

7 Установлення функцій системи і п підсистем

8 Узгодження мети системи і п підсистем

9 Уточнення меж системи і кожної підсистеми

10 Аналіз явищ емерджен і пості

11 Конструювання сис і ємної моделі

Системна методолоня включає системний підхід як принцип пізнання і практики, метод діяльності, теорію Зважаючи на досить великий потенціал, системну методологію широко й ефективно засіосовують у різних сферах науковою пізнання (природні і технічні науки, суспільні науки науки про людину)

Системний підхід це специфічна реакція на бурхливий і іривалии процес диференціації в науці, який зумовив до виникнення величезної кількості несхожих одна на одну наук Це форма меюдолопчної інтеграції сучасної науки і нові відкриття в межах конкреіних наук досить швидко стають надбанням усієї науки Системний підхід єдність методо юпчної інтеграції і диференціації за домінування тенденції об'єднання збирання методологій ною комплексу При цьому він виконує багатоманітні функції в науці Пан важливіші з них світоглядна, евриешчна, пояснювальна, меюдолопчна і прої -поетична функції (іаблиця 4 7)

Нині неможливо уявити жодною ученого, який не відшачався б сисіем ним свпоілядом Системний свпоіляд забезпечує ппе ісктуальш та соціаль­но психологічні передумови для пізнання Дивно, а іе вже до пізнавальною акту учений завдяки своєму с ві гогляду спочатку забезпечує собі успіх у збагненні істинності об'єкта Бо вш підходить до ньої о як до системи

Теорія методу

Глава 4

ТАБЛИЦЯ 4.7

Функції системної методології в науці

функція при:* січення вико нувати якісь перетворення для реалізації яких система та і елементи починають рухатись взаємодія системир з огочую чим н середовищем у процесі досяшеиы мети або збере жеі іня р^ оваги вілповцнісіь між змінними величинами х та у є резульгоп якою кожному зна ченню х (незалежний змінній аргумонгу) зіс тавлж тос я одне єдине значення величини у (неза/іежної змінно)

Структурно-функціональний підхід підхід до систем цо гоунтуеться на визнанії зв язку між стэуктурою і функціями системи

Найважливіші проблеми системного світогляду сучасних фахівців такі:

• Недостатня глибина системних поглядів, яка виражається в тому, що фахівець володіє навіть не науковим, а буденним детермініст­ським розумінням природи систем.

• Низька ерудиція у сфері системних ідей, незнання досягнень си­стемності у своїй галузі і науці в цілому.

• Неметодологічність системного світогляду, коли наявні системні знання фахівець не може застосувати як метод пізнавальної і прак­тичної діяльності.

• Розрив між: філософським, загальнотеоретичним і математи­ко-кібернетичним розумінням систем. Зазвичай фахівець, що во­лодіє філософією систем, не володіє унаслідок своєї гуманітарної підготовки кібернетичною і математичною системами, а фахівці тех­нічного профілю не підіймаються на рівень загальпосистемних ідей.

Розглянемо евристичні функції системного підходу. Насамперед відзна­чимо, що він виступає міжгалузевим евристичним методом, тобто широко за­стосовується у всіх галузях науки і практичної діяльності. Для методу власти­ва висока гнучкість і здатність пристосовуватися до дослідної традиції і нагро­мадженого в тій або іншій науці знання. До того ж він є раціональним еври­стичним методом, який не тільки сприяє відкриттю, але і дає змогу побудува­ти технологію отримання нового знання, та ще і подати його в найзручнішій системній формі. Евристична роль системного підходу нерідко полягає в тому, що він дає змогу побачити пробіли у знаннях про певний об'єкт, виявляти їх неповноту, визначати завдання наукових досліджень, в окремих випадках -через інтерполяцію і екстраполяцію - передбачати властивості ще не створе­них частин опису. Так, якщо дослідник визначив системні характеристики якогось об'єкта, то далі системний підхід від нього потребує аналізу структу­ри і функцій системи. Варто лише досліднику узяти на озброєння системний підхід і застосувати яку-небудь його складову, як неминуче починає розгорла­тися його цілісна і різноманітна логіка, виникають запитання до об'єкта як до системи, які не можна залишити без відповіді.

Системне мислення потужним могутнім джерелом гіпотез - припущень про ті або інші аспекту, властивості, зв'язки об'єктів. Саме гіпотетичне знання про системи дуже багатоманітне. Дослідник може висунути відносно прості гі­потези про межі, склад, структуру, організацію, функції, особливості розвитку системи. Доречні і складніші складові гіпотези, які припускають наявність зв'язку між структурою і функціями, організацією і властивостями тощо. По­тік системних гіпотез створює сприятливі можливості для пояснення об'єктів і процесів.

Пояснювальна функція системної методології полягає в тому, що вона дає змогу знаходити стійку, сутнісну і нсвипадкову залежність, юбто закономір­ності. Нерідко все пояснення зводять до виявлення причин. Але системне по-

ава 4

Теорія методу

Системні закони сукугність

вяаеіивих д/f систем сб ектие них статних необхідних сі иких і ювторних зв *зків тих аЬо інших харак ерис ик асдини і лог з сгрук ури функ їй етико"п

складі-о^т рине манни орган защ той ю

яснення є особливим видом пояснення, яке будується не па нричинно-наслід кових зв я^_ках, а на системних закономірностях Важливо те, що воно може ре алізовуват_ися як за індуктивною, так і дедуктивною моделями При цьому ішогетико-дедуктивне пояснення будується на висуненні науково обґрунтов^_них гшоїез іа їх емпіричній перевірці А індуктивне пояснення зводиться до збирання емпіричної інформації про сисіему і а и узагальнення Кожна з ци_х моделей харакіеризується тим, що мас сукупшсі ь феноменів які підлягають, поясненню - пояснюване, і сукупність пропозицій іеорп, юбто законів і гіпотез, що служать шдсіавою пояснення У кожній моделі пояснення спирається на системні уявлення і закономірності

Прогностична функція системності відрізняється від функції пояснення тим, що ту_т немає знання резулыату, яке під час прогнозування поірібно от­римати Вона реалізується кількома шляхами По перше, завдяки теорії ево люцп систо_{М; ЯК1} проходять загальні еіапи розвитку, вдасться отримаїи інфор­мацію про феномени, які ще не існують, але виникнуть завдяки просторово часовому Розвитку системи По-друге, системні ідеї досить широко засюсову югь для прогнозу майбутніх систем, їхніх впливів на навкотишнє середовище

Для методологи науки системний підхід цінний насамперед тим, що він формулює загальносистемш закони, які обумов і юю і ь затежність між окреми ми сторон^_ми і власіивостями систем Зауважимо, що сисіемш закони мають загальноєи_СТЄмнии харак і ер, і об і о вони властиві тдя с ист ем будь якої приро­ди Із них відокремлено такі закони

* Закон співвідношення цілою і частини який ттумачагь іак систе­
ма як ціле більша за суму частин, що становлять цю систему

' 3_dK0H сукупних властивостей системи, або закон емерджентності, ^який полягає в тому, що властивості системи не зводяться до властивостей и елементів, а є результатом їх інтеграції.

' З^кон залежності власі ивостей системи не тільки від в іас і ивос і ей и елементів, але і взаємозв'язків між ними Інша транскрипція цьоіо ³<ікону така дві системи, що містять тотожні елементи, мо­жуть бути несхожими за властивостями завдяки відмінності ^в характері й архітектоніці зв'язків.

* 3_dKoii взаємозв'язку структури і функції, що по іяіас в констатації
^в<шемообумовленості структури і функцій системи.

' Закон функціональної цілісносп системи, що констатує функціо­нальну інтеграцію елементів у функції системи.

* Закон простоти і складності сисіеми зпдно і яким, чим простіша
^сЧстема, чим з меншої кількості елементів і зв'язків вона скла-
даться, тим менше виявляє вона системну якість і чим склад-
^ніша система, тим більше несхожий її системний ефект порів­
нянно з властивостями кожного елемента.

' Закон обмеження різноманітності системи У Р Ешбі, який юворигь ^про іе, що організовані системи відрізняються обмеженням різ­номанітності.

* Закон закриіих систем, який полягає в і ому що закриті системи
підкоряються другому закону термодинаміки і прагнуть до мак­
симальної нерегульованості.

' Закон відкри тих систем, який поляї ає в і ому, що відкриті системи ³Чвдяки введенню негоентропії можуть зберігати високий рівень організованості і розвиватись у напрямі збільшення порядку ¹ складності.

' Закон взаємозв'язку складності системи та п єпикосп зпдно з яким Ускладнення систем веде до отримання системою додаткової стійкості. Чим складніша система, тим вона менш стійка. Але

Теорія методу

Глава 4

для того, щоб не руйнуватися, система вимушена знаходити до-damfi⁰⁶* джерела стійкості.

• Закй^н рівноваги системи, який констатує, що тільки тоді система _знаходитъся в рівновазі, коли кожен з її елементів знаходиться в ст^ан* рівноваги, що визначається іншими елементами.

• Зако" різноманітності (плюралізму) системних уявлень, згідно з яким цілісність системи ніколи не може бути зведена тільки до однієї її моде^лі- Під час додаткових пошуків обов 'язково знайдеться така модё^ль системи, яка буде несхожою на попередню модель.

• Заксі^н адаптації систем, який твердить, що чим вища адаптивність _сиспіеми, тим більша ймовірність втратити нею своєї ідентич­ність-

• ЗакО^н розвитку системи, згідно з яким розвиток системи здійсню- cwfcc^ ^не завдяки зміщенню, елемемтія іш'язкіа.,а.зд_домпмпглні _виніікнення зон нерегульованості, хаосу, які формують точки бі­фуркації, перехід через які виводить систему на новий рівень впорядкованості.

• Зак(7^н продуктивності хаосу, який вважає, що будь-яка об'єктивна невр^егУ^льован^^сть' будь-який реальний хаос містять у собі еле­менти і навіть вогнища (осередки) самоорганізації.

Цей списо^к системних законів не можна вважати вичерпним. Очевидно, обґрунтуванні¹ системних законів є пропесом, який тільки набирає силу в су­часній науці. 0і^н розвиватиметься кількома напрямами: обґрунтовування за-гальносистем^^их законів, які пояснюють системи незалежно від їхньої приро­ди; формулю#^ання законів систем певної природи і осмислення у світлі си­стемності наяР^них законів; пошук закономірностей системного мислення, ана­лізу, пізнання-

Поиск по сайту: