Нформаційні аспекти науки

3) збирання початкової інформації;

4) аналіз і первинна обробка початкової інформації, визначення зведених статистичних характеристик, перевірка достовірності, що передбачає по­будову рядів розподілів, знаходження різного роду середніх величин;

5) побудова і вирішення статистичної моделі;

6) аналіз отриманих результатів з позиції природи об'єкта;

7) розроблення висновків, пропозицій, рекомендації!.

Математичне моделювання - виключно складний і творчий процес, який знаходиться на межі науки і мистецтва, вимагає від дослідника глибоких знань, досвіду, а також смаку і відчуття відповідальності [6, с 671.

НАУКОВІ ДИСКУСІЇ

Дискусія - сбювоосчия ико о небуль сі іірної о наукового поточною або ншою питані-я по ііоаанл / чрсп в бесіді

озвиток науки в усі часи залежав від спілкування, комунікації між учени­ми. Термін «комунікація» з'являється у науковій літературі на початку XX століття, коли наука починає особливо інтенсивно розвиватися і потребу­вати принципово нових форм спілкування учених. Розглядаючи природу ко­мунікації, В. П. Конецька пише: «Комунікація постає наче посередником між індивідуальною і суспільно усвідомленою інформацією. Ключовою пробле­мою комунікації є механізм, який переводить індивідуальний процес передачі і сприйняття інформації у соціально значущий процес персональної і масової дії» [154, с. 7). Звідси випливає, що комунікація у науці досить складний і різ­номанітний процес, що включає суб'єктів комунікації, які виступають з пев­ною метою і ставлять у спілкуванні певні завдання, використовуючи засоби і канали комунікації.

Зауважимо відразу, що терміни «спілкування» і «комунікація» дуже близь­кі один до одного, хоча перший відрізняється більшою психологічністю, а дру­гий - технологічністю. Наукова комунікація має різноманітні зрізи: техноло­гічний, соціально-психологічний, етико-правовий, прагматичний, гносеоло­гічний тощо. Дійсно, для того щоб відбувався обмін науковою інформацією, потрібні: певна технологія цього обміну, яка б відповідала соціально-психоло-гічпій атмосфері, дотримання правових норм і етичних цінностей, а також от­римання від спілкування певного пізнавального і прагматичного ефекту. Функції наукової комунікації тісно пов'язані з розвитком науки, вони забезпе­чують обмін інформацією між ученими, отримання іакої інформації, яка ві­дрізняється високою достовірністю, може допомогти в проведенні досліджень. Поза сумнівом і те, що наукове спілкування являє собою соціально значущий процес додавання певній інформації соціальної значущості з метою її викори­стання на практиці.

Спілкування учених не вичерпується простим обміном інформацією. Ілю­струючи важливі переваги обміну ідеями порівняно з обміном товарами, Бер­нард Шоу писав: «Якщо у вас яблуко і у мене яблуко, і ми обмінюємося ними, то залишаємося при своїх - у кожного по яблуку. Але якщо у кожного з нас по одній ідеї і ми передаємо їх один одному, то ситуація змінюється. Кожен з нас стає багатшим, а саме - володарем двох ідей».

Ця наочна картина переваг інтелектуального спілкування не враховує го­ловну цінність спілкування як творчого процесу в науці, у якому виникає «третє яблуко», коли із зіткненням ідей відбувається «спалах генія». Процес пізнання передбачає трансформацію значень.

Якщо спілкування постає неодмінним чинником пізнання, то інформація не може інтерпретуватися тільки як продукт зусиль індивідуального розуму -вона породжується перетином думок, що йдуть із багатьох джерел.

Реальний рух наукового пізнання має подекуди форми дуже напружених діалогів, протягнутих у часі та просторі. Адже дослідник стави гь запитання не

Інформаційні аспекти науки

Глава 6

тільки природі» ^але також і інтим її дослідникам, шукаючи в їхніх відповідях інформацію (прийнятну або неприйнятну), без якої не може з'явитися його власне рішення"- Д^е змушує звернути увагу на важливий момент. Не варто, як це зазвичай робиться, обмежуватися вказівкою на те, що значення терміна (або висловлю^вання) саме по собі «німе» і повідомляє щось суттєве тільки в цілісному кор^тєкст' всієї теорії. Такий висновок лише частково правильний, бо неявно передбачає, що теорія є чимось відносно замкнутим. Звичайно, будь-який термін позбавлений історичної достовірності поза контекстом кон­кретної теорії, зміна постулатів якої змінює і його значення.

Спілкування сприяє нагромадженню і підвищенню достовірності науково­го знання. Дум^ка древіїіх про те, ідо істина народиться у суперечці - відобра­ження евристи^чн°ї природи дискусії. Головне призначення дискусії полягає в тому, щоб роз^кР^ити суть проблеми, а не в тому, щоб обговорювати другоряд­ні питання. У ііьому разі в суперечці істина може померти.

Важливу рє^,ль У процесі становлення наукового знання, його поширення у науковій спільноті ^та суспільстві відіграють наукові дискусії, значущість яких досить вгї^с°ка на всіх етапах історичного розвитку науки. Під дискусією зазвичай мают^{ь иа} увазі обговорення якогось спірного питання на зібранні, у пресі, в бесіді- Для виникнення дискусії потрібні кілька умов:

• наявність недостатньо дослідженого об'єкта, незавершеної концеп­ції, різноманіття гіпотез;

• неоднаковість розуміння предмета або способів його дослідження члена^ми наукової спільноти;

• наявність мотивації, що підштовхує учасників до з'ясування істини;

• наявність центру координації або управління дискусією, який вста­новлю⁶ певні правила суперечок і підсумовує їхні результати.

Дискусії, полеміки, суперечки у науці мають різні причини. Одні з них зумовлені розв^итком внутрішнього змісту певної науки, інші викликані взає­модією наук, її взаємовпливом одна на одну, а треті - наслідок впливу інших форм суспільн⁰¹ свідомості на зміст науки ідей. Поширені і такі дискусії, які є результатом упливу на науку поглядів буденної свідомості [311, с 91].

Дискусія є процедурою обговорення різного ступеня регламешації. Вона охоплює зазви^цаи 20-30 осіб і проводиться в три етапи. На першому є і ані да­ється визначення і формулюється предмет дискусії, формує і ься порядок її проведения і в^ед-^е_гься підготовка участгиків дискусії. Тут потрібно забезпечи­ти матеріальні умови для проведення дискусії, засоби фіксації і обробки ін­формації, запрошення для учасників, визначення мети і завдань, формування вимог до учасп^ик'^в> визначення спірних питань тощо.

Другий етаґ^{1 є} власне дискусією, тобто виступи учасників, обмін думками тощо. Починається він зі вступного слова ведучого, який подає предмет, зав­дання, мету дискусії, проблему та основні спірні питання, а також порядок проведення дискусії, режим і регламент виступів, порядок ухвалення рішення за підсумками обміну думками. Далі йдуть виступи учасників. Ведучий керує ходом дискусії- формує атмосферу взаємоповаги і пошуку істини. Кожні 50-90 хвилин оголошуються перерви на 10-20 хвилин.

На третьому етапі підсумовуються, фіксуються і обробляються результати дискусії. При цьому виявляються ті питання, з яких удалося досягти єдності, і ті питання, з >іких її домогтися не вдалось. У формалізованих дискусіях, які є формою проведения експертизи, проводиться кількісна обробка результатів і узгодження з експертами положень, що викликають сумніви (таблиця 6.7).

Якій би тел'і не була присвячена дискусія, вона включає формулювання, постановку, обґрунтування, висунення певирішеного питання, завдання, про­блеми; висунення рішень! обґрунтувань пропонованих р'ппсньЛ накше диску­сія не може розгорнутися або буде спрямована неконструктивне русло, пере-

Глава 6

Інформаційні аспекти науки

ТАБЛИЦЯ 6 7 Класифікація дискусій

слідуваїиме не властиві науковій дискусії ці її І основна причина цьою ш формаційна незабезпеченість

На думку О М Соколова, обюворюючи обґрунтування вирішення проб іеми, потрібно дотримуватися таких заіальпих прави і Перед початком обюворення

1) перекопаїися, що сторони не розходяїься в ідмках ні що ю постановки, формулювання пробтеми, ш щодо пропонованого рішення

2) усіановити, що предмет розбіжносп сіаповіяіь саме рнні погляди на обґрунтування пропонованого рішення проб іеми, і сформ\ иоваїи спірне питання,

3) якщо спірних питань кілька ю с п і сформулювати їх а відтак обюворю ваш послідовно і лише шс ія рішення о цюі о з них переходити до обго ворення наступною,

4) виділити, у чому, власне, поляїаюіь поми іки і с табкості в обґрунтуванні варіант вирішення проблеми в ході обюворення (паприк іа і, порушення законів і правил логіки (формальної або діалекіичної) помилковість або слабкість аріумешів іощо),

5) стежити за тим, щоб обюворюванс спірне питання не підміня юся пішим (в цьому виді обюворення спірних питань можна непомпно перси і и від доказу помилковоеи і слабкості обґрунтування пропонованою вирішен­ня питання до заперечення самою вирішення) [311, с 106]

Найважливіші питання наукової дискусії

1) чнке визначення предмета обговорення і предмеїа розбіжностей, а також поняпиною апарату Нерідко с\перечки виникаюіь пльки тому що їхні учасники, юворячи про одне и те саме, називаюіь це рі іними термінами,

2) управління дискусією, яке мас забезпечувані свободу вик іаду і очок юру всіх п учасників, недопущення зайвих емоцій і образ а іакож відхилень від предмета обговорення

Поиск по сайту: