ЗО Наука та її методологія

Глава 1

Постмодернізм термін що позначає філософську мето долоню яка дисганціюєтьср не лише від класичних але і вщ не класичних традицій Мислиіь себе поза сисіемою «суб екі об єкт» акцентує увагу на до вільному дискурсі критиці ра цюналізму аналізі значення текстів понять знання

Плюралізм - методологічнії/ підхід згідно з яким вважається, що система може бути опи­саною безліччю рівнозначних су^тносгей які не зводяться до одного

8. Системна методологія Грунтується на системних уявленнях пізнавано­го і використанні системних методів дослідження.

9. Кібернетична методологія орієнтована на розгляд пізнаваного з фор­мальних позицій шляхом застосування кількісних моделей на основі кі­бернетичних уявлень.

10. Постмодерністська методологія формується на основних постулатах філософії постмодернізму, яка заперечує традиції модернізму, закладені в європейській методологічній традиції Декартом, Спінозою, Кантом, Ге­гелем і Марксом. В основі методології лежать ідеї дискурсу та декон-струкції, бінарної опозиції, вживаної в мовному і літературному аналізі, що означає бінарне протиставлення.

Ідеться про радикальне переосмислення і зміну науки, звільнення її від європейської логістики й антигумаиності. Постмодернізм спирається на такі чинники в житті суспільства як «національна ідея», «колективний страх» і ін­ші, віддає перевагу процесам самоорганізації, спонтанного становлення необо­ротних катастрофічних змін [191, с 53], акцентує увагу на синергетичних про­цесах, заперечує системність. Особливості постмодернізму - звернення до тек­стів, використання герменевтики, яка в широкому разумінні являє собою на­прям у філософії та соціальних науках, а у вузькому - сукупність правил і тех­нік тлумачення тексту. В постмодернізмі її розглядають як мистецтво тексту­ального дискурсу. Постмодернізм віддає перевагу роботі з наявним знанням пе­ред виробництвом принципово нового знання. У цьому зв'язку використову­ють термін «епистема», - що в перекладі з грецької означає «абсолютно систе­матичне знання». Він був уведений в науковий обіг 1966 року французьким фі­лософом, теоретиком культури Мішелем Фуко для позначення сукупності від­носин і законів трансформації, які об'єднують усі дискурсивні практики. Тер­мін характеризує регулярність розвитку різних форм знання в певний момент. Дискурс епистем формує напрям, що отримав назву «епістемологія», - філо­софсько-методологічну дисципліну, в якій досліджується знання як таке, його будова, структура, функціонування і розвиток. Відрізняється від гносеології тим, що коли для гносеології базовою є опозиція «суб'єкт-об'єкт», то для епі­стемології - «об'ект-знання».

Серед різновидів наукової методології в історичному сенсі можна виділити класичний і посткласичний її різновиди. Класична методологія базується на принципах раціональності, можливості експериментальної перевірки гіпотез, твердого наукового доказу. її основний недолік полягає у метафізичності, спрощенні знання та пізнання, у монічному баченні істини. Але найголовніше те, що ця методологія ґрунтується на принципах підкорення людиною приро­ди і панування над нею.

Улюблені поняття постмодернізму такі:

• дискурс - вербально артикульована форма об'єктивізації змісту сві­домості, регульована домінуючими в тій або іншій етнокультурній традиції типом раціональності;

• ідентичність, тобто співвіднесення чого-небудь із самим собою у зв'язності і неперервності власної мінливості і мислима в цій якості;

• подія, під якою розуміють форму прояву буття, часу, смислу, значен­ня, суті тощо;

• трансгресія, тобто перехід необхідної межі, і, перш за все, межі між можливим та неможливим; віртуальна реальність як сукупність об'єктів наступного відносно реальності рівня, який породжує об'єк­ти реальності;

• симуляція - позначає феномен тотальної семіотизації буття аж до отри­мання знаковою сферою статусу єдиної і самодостатньої реальності.

Постмодерністське мислення виникає як реакція, як протест проти нічим не стримуваної активності суб'єкта, підкорення і тотального панування влади.

Глава 1

Наука та її методологія 31

Бінарна опозиція - термін пост модернізму вживании у мові ю му і Лііораіурному аналізі озна ^иає бінарне зіставлення сторін (суб єк¹ - об скт захід - cm зовнішнє внуїріиінс чолові ю жмоче ющо) ю відносин нов яі-ноі ісрархі Мгж ними

Звідси постмодерністська методологія є критичною рефлексією, визнає різно­маніття істини, а дослідницький процес замінює споглядальним відображен­ням і дискурсом об'єкта. Сама наука мислиться тут не як соціальний інститут виробництва знань, а як технонаука, під якою розуміють індустрію баз даних і нескладних інтелектуальних систем їх формування, зберігання та викори­стання.

Методологія як така у XXI столітті неминуче має зазнати кардинальні змі­ни. На майбутні кардинальні методологічні зміни звертають увагу В. В. Ільін, В. П. Кохановський, М. І. Моїсєєв, Е. І. Прохоров та ін. Основні зміни методо­логії зазвичай пов'язують з:

• п гуманізацією,

• зближенням природознавства і соціально-гуманітарних наук,

• зближенням протилежних концептуально-методологічпих підходів,

• розширенням застосування системного підходу і синергетики, стати­стично-ймовірнісних і квантово-релятивістських методів пізнання,

• поглибленням методологічної рефлексії в самих науках і галузях знання,

• удосконаленням методів пізнання,

• підвищенням концептуального статусу гуманітарних наук,

• посиленням орієнтації методології на практику,

• процесами універсалізації методології,

• становленням універсології як загальної методологічної дисципліни [159, с 477-500].

У методології чітко визначилася тенденція відмови від розгляду статично­го об'єкта, що складається з елементарних цеглинок, зв'язаних між собою еле­ментарними зв'язками, на користь розгляду об'єкта в динаміці як сукупності нелінійних процесів 1159, с 492]. Значного методологічного впливу набуває ідея багатоваріантності розвитку, переоцінюється роль суб'єкта й об'єкта що­до розвитку у бік більшої значущості суб'єкта, який перестає слідувати за при­родністю об'єкта, а сам формує для нього простір змін.

Важливо й те, що відбуватиметься зміна співвідношення між організацією і самоорганізацією. «Особливістю структур самоорганізації, - відзначає Л. Д. Бевзенко, - є спонтанність, незапланованість їхньої появи; про такі струк­тури можна сказати, що вони виникають самі собою. Самоскладання такої струк­тури відбувається одночасно по всьому полю її можливих складових» [20, с 172].

Поиск по сайту: