ДІАЛЕКТИЧНА І ФОРМАЛЬНА ЛОГІКА

Т"¹ ермш «діалектика» зазвичай використовують у ірьох значеннях

1 Під діалектикою маєіься на увазі сукупність об'єктивних закономірно стей розвитку, процесів, що діють у природі, єуспільс тві та людському ми сленні незалежно від свідомості людини

Теорія методу

Глава 4

Діалектика вченнг про най

бльы загальні закони розвитку трироди сус ильства і зкз * я а також 3acHOBOf ии на цьому нав гаті універсальний метод мислення і дії

Логіка діалектична сис ема

мислення заснована на основ них законах приї иипах дгалск

тики

2 Друїе значення діалектики бачиться в суб'єктивній сіоропі дійсності, ви ступас як діалектика мислення

3 Третє значення терміна «діалектика» вживається для позначення філо софського вчення про діалектику, теорія діалектики

Діалектика, поза сумнівом, найважливіше завоювання людською іешя Фрідріх Енгельс вважав що «саме діалектика є для сучасного природознав ства найважливішою формою мислення, бо тільки вона є аналогом і тим єа мим меіод пояснення для процесів розвитку, що відбуваю і ься в природі, для загальних зв'язків природи, для переходів від однієї сфери дослідження до ш шоі» [388, с 395-396J Проте діатектику не можна вважаї и єдиним шструмен том наукового пізнання, як і не можна заперечувати п евристичні можливості

Діалектична логіка с в певному розумінні універсальною наукою, яка формує загальний спосіб теореі ичної о мислення Вона докорінно відрізняєть­ся від ірадиційної формальної логіки її вищий методолої ічний принцип - ви моїй об'єкіивносн розгляду Цей принцип випливає з маїеріалісгичного вирі шення основного питання філософи, і об і о зі евпоглядного принципу первип-носп матеріального і вторинності ідеальною Він потребує під чає дос чіджен ня будь-якого об'єкта виходити з нього самого, а не з нашої думки про нього Найважливіший наслідок принципу об'єктивпосп розі ляду - цс вимога не йти від вюринних явищ до їхніх причин, а навпаки, виходячи з первинних явищ, їхніх причин, виявляти всі можливі наслідки

Іншим виявленням принципу об'єктивності є принцип конкретності, що потребує під час вивчення об'єкта виходити з його особливостей, зі специфіч­них умов иою існування, а принципи і методи дослідження об'єкіа використо­вувати тише як орієнтири, що спрямовують пізнання на виявлення внутрпп ньої природи об'єкта

Значну роль у науці відіграє принцип історизму, який розілядає об'єкт у його розвитку, змінах, тобі о вивчає иою виникнення, переходи від одних стадій до інших аж до нинішнього часу, з тим, щоб передбачати його майбутні сіани Принцип історизму є наслідком принципу заіальпої о розвит ку Дійсно якщо все на світі знаходиться в русі, змінах, то для пізнання юю або іншого явища потрібно вивчи і и процес його змін, розвитку Важливий принцип діа­лектичного методу це принцип роздвоєння об'єкта пі шання на дві проти тежні частини

Методологічні принципи спільно з меюдами і прийомами пізнання та практичної діяльності, з формами пізнання становлять активний асиекі діа лекіичного методу

Найбільш загальні закони діалектичної логіки - закон переходу кількісних змін у яки ні, шкон єдності і боротьби протилежностей, а також закон шпере чення заперечення

Закон переходу кількісних змін у якісні ґрунгуєіься па двох катсюріях якосп і а кількості

1 Якість - іака визначеність предмета (явища, процесу), яка харакіеризує ного як предмеї, що мас сукупність притаманних ному влас іивос іеи і на­лежить до класу однотипних з ним предметів

2 Кількість - це сукупшсіь властивостей, що характеризують величину ре­чі, п розміри, цс характеристика за ступенем розвиїку або шіенсивносп притаманних їй властивостей, що виражається у величинах і числах

Кожна окрема річ має безліч власіивосіеи, єдність яких визначає п якість Міра є діалектичною єдністю якості та кількості або іакии пиерва і кітькісних змін, у межах якою збери аєі ься якісна визначеність предмета

Діалектичними протилежностями називають сторони, що одночасно взає мовиключають і взаємопередбачають одна одну, тенденції тою або іншою ці лісною предмета (явища, процесу), що змінюється Формула «єдності і бо роїьби протилежностей» виражає напружену взаємодію «полярних втастиво степ», викладів руху, розвиїку

Глава 4

Теорія методу

Висловлювання рсяповідно do чен'-я шо розпядас іьс>і пізом ^

МОГО JMICIOM 3HCI4PfігВ'М) Ж 1С

тиннс або г,о>ми;,коіЗО іристод

ВИС'ЮВ/ЮВС1ННЯ Ки'в С'(),І,!(|Я

Заперечення означає перетворення одного предмета в інший за одночасно­го переходу першого у становище підлеглого і перетвореного елемента у скла­ді другого, що називають зняттям. Діалектичне заперечення включає триєди­ний процес:

• деструкції (руйнування, подолання, зживання), колишнього;

• кумуляції (нагромадження, підсумовування) - часткового збережен­ня, трансляції;

• конструкції (формування, створення нового).

Заперечення заперечення передбачає циклічність, відносну повторюва­ність, поступальність. Протилежності характеризуються як взасмообумовлені і взаємодіючі сторони діалектичної суперечності. Протилежності, за словами Г. Гегеля, «мають проти себе» не просто інше, а «своє інше». Діалектика супе­речності відображає подвійне відношення усередині цілого: по-перше, єдність протилежностей, по-друге, їхню боротьбу.

Центральну позицію в діалектичній логіці посідає вчення про діалектичну суперечність, яке можна визначити як єдність протилежних характеристик об'єкта. Вони одночасно виключають і передбачають один одного, знаходя­чись у взаємодії, що розгортається у часі і просторі, їхня боротьба призводить до його загибелі і виникнення нового об'єкта. Діалектична суперечність висту­пає як джерело саморозвитку об'єкта.

Діалектика оперує різноманіттям суперечностей. Найбільш відомі такі ти­пи суперечностей:

1. Внутрішні та зовнішні. Внутрішні суперечності - цс суперечності між елементами структури; а зовнішні - це суперечності різних систем, явищ: суспільство і природа, організм і середовище.

2. Основні та неосновні, головні та неголовні. Приклад: взаємні перетворення нейтрона, протона, електрона, мезона в ядрі а і ома є процесом неперервно­го виникнення і вирішення суперечностей, але цс не призведе до зміни атома - полярність ядра, електронні оболонки залишаються.

До специфічних законів діалектики пізнання належать такі закони, які ді­ють тільки у сфері пізнання. До них відносять закономірності співвідношення абсолютної і відносної істини, сходження від абстрактного знання до конкрет­ного, співвідношення аналізу і синтезу, індукції і дедукції, принцип конкрет­ності істини, оборотності методу тощо.

Формальна логіка, або просто логіка, є наукою, яка займається аналізом структури висловлювань і доведень, звертаючи особливу увагу на їхню форму. Батьком логіки вважається Аристотель Стагиріт, що жив у IV столітті н. є. Термін «логіка», як виявив Е. В. Ільєнков, стосовно науки про мислення був уперше введений стоїками, що виділили під цією назвою лише ту частину справжнього вчення Аристотеля, яка узгоджувалася з їхніми власними уяв­леннями про природу мислення [ 113, с 16]. Визначення ж «формальна логіка» було введено Еммануїлом Кантом у зв'язку з особливістю підходу цієї логіки до об'єктів.

Головна відмінність між формальною і діалектичною логіками полягає в тому, що діалектична логіка шукає суперечності як спосіб пояснити розви­ток, а формальна логіка виключає суперечності, які додають неістинпості, су­перечності думці.

Формальна логіка - це наука про закони і форми правильного мислення. Міркуванням людини надається логічна форма і вони будуються відповідно до логічних законів. Під поняттям «логічна форма» мають на увазі думку, яка є побудовою цієї думки.

Логічна форма - це структура думки, або процесу мислення, одержувана в результаті абстрагування від значення (від його більшої частини) нелогічних термінів. Вона виражає частину змісту думки, вона інформативна. Так, зміст,

Теорія методу

Глава 4

Логжа, або формальна логіка

наука про чжономрнос р и оі >сраш правигчно і V/V«и

що виражається логічною формою першого міркування, такий: «Якщо всі предмети класу М включаються до класу Р. І всі предмети класу М включа­ються до класу S, то деякі предмети класу S включаються до класу Р». Інакше кажучи, кожна думка має звукову, або мовну форму вираження і зміст. Увесь зміст ділиться на логічне і нелогічне. Логічний зміст виражається логічними термінами і частково нелогічними, а нелогічний - нелогічними.

Логічні форми можна класифікувати за типами. Основні типи логічних форм - поняття, судження і умовивід.

• Поняття - це думка, в якій узагальнені і виділені в клас предмети па підставі системи ознак, спільної тільки для предметів цього класу. Приклад поняття: дія або бездіяльність, кваліфіковані законом як карні(поняття злочину).

• До суджень належать думки, у яких ідеться про наявність або відсут­ність властивостей у предметів, відносин між предметами, зв'язків між предметами.

• Умовиводи - форма мислення, за допомогою якої одержують нові знання з однієї або кількох думок, які називають посиланням.

Між думками існують зв'язки, залежні тільки від їхніх логічних форм. Такі зв'язки існують і між поняттями, судженнями й умовиводами. Так, між думка­ми логічних форм «деякі S суть Р» і «деякі Р суть S» існує такий зв'язок: якщо істинна одна з цих думок, то істинна і друга, незалежно від того, який нелогіч­ний зміст цих думок. Зв'язки між думками за формою, за яких істинність од­них з цих думок зумовлює істинність інших, називаються формально-логічним законами, або просто законами логіки.

Щоб правильно мислити, правильно будувати доведення, спростовувати помилкові твердження, знаходити свої помилки у процесі побудови умовиво­дів, ми повинні підкорятися логічним законам мислення.

Закон тотожності. Цей закон читається так: «У процесі певного мірку­вання будь-які поняття і судження мають бути тотожними самі собі». У логіці висловлювань він виражається таким чином: а = а. Дотримання його обіцяє ясність мислення. Якщо підкорятися закону тотожності, то не можна у проце­сі міркування замінювати яке-небудь поняття іншим поняттям, підміна по­нять недопустима. Закон тотожності формулюється таким чином: будь-яка думка тотожна сама собі - а є а (або а = а), де а означає будь-яку думку.

Вимога закону тотожності очевидна: не можна ототожнювати різні думки, неможна тотожні думки сприймати за нетотожні. Проте нерідкісні випадки, коли ця вимога порушується. Ототожнення різних думок або розрізнення то­тожних думок виникає, наприклад, у зв'язку з особливостями їхнього мовного вираження. Одну й ту саму думку можна висловити різною мовною формою, що нерідко призводить до зміни первинного значення поняття, до підміни од­нієї думки іншою. Особливо небезпечні щодо цього синоніми й омоніми, не­правильне вживання яких веде до порушення логічної побудови думки. Так, під словом «коса» ми можемо мати на увазі: у певний спосіб заплетене волос­ся, вузьку піщану смугу суходолу, що виходить у море, інструмент для зрізан­ня (косіння) трави.

Ототожнення різних думок може відбутися внаслідок того, що різні люди, залежно від професії, життєвого досвіду тощо, вкладають в одне і те саме по­няття різне значення. Ототожнення різних понять є логічною помилкою - під­міною поняття, суть якої полягає в тому, що замість цього поняття і під вигля­дом цього поняття вживають інше поняття. Причому ця підміна може бути як неусвідомленою, так і свідомою, навмисною. Підміна поняття означає підміну предмета міркування. Міркування в цьому разі стосується різних предметів, хоча вони і помилково сприйматимуться за один предмет.

Помилкою, схожою на підміну поняття, є підміна тези. Ця помилка вини­кає в доведенні або спростуванні, коли доводять або спростовують не висуну­те положення (тезу), а інше положення, яке сприймають за висунуте.

Глава 4

Теорія методу

Судження 1) те само їло і висловлювання, ?) розумовий акт що виражає ставлення тог о хто висловлюється до змісту вис ловленої о міркування Суджсі \н? у цьому значенні завжди має оци «овальний характер

Умовид розумова дія (фоома мислення) що зв язуе в низку посилання і наслідки думки різною змісту умовид реалізує в плані внутрішньої мови властиві 'ндивідуальний (або суспільний) свідомосч норми і тії їй такого зв'язку який і є в кожному окремому випадку і їсихо/юі ч ною основою умовиду

Закон несуперечності. Аристотель Стагиріт сформулював цей закон так: «Неможливо що-небудь водночас твердити і заперечувати». Цей закон по­яснює людині те, що коли у своєму мисленні і мові вона допускатиме фор­мально-суперечливі вислови, то її мислення буде неправильними і вважати­меться помилковим.

Для того щоб правильно пізнавати дійсність, наші думки мають бути не су­перечливими. Суперечності роблять мислення непослідовним, незв'язним, во­ни руйнують думку, ускладнюють процес пізнання. Вимога несуперечності мислення і виражає закон несуперечності: два протилежні судження не мо­жуть бути одночасно істинними; принаймні одне з них - помилкове. Цей закон можна виразити формулою: не- (а або не-а) - неправильно, що а і не-а одночасно істинні. У цій формулі під а мається на увазі будь-яке судження, під не-а - судження, що заперечує судження а, загальне заперечення - заперечен­ня обох суджень, сполучених знаком кон'юнкції.

Стверджуючи що-небудь про який-небудь предмет, ми не можемо не супе­речити собі, заперечуючи те саме про той самий предмета, узятий в той самий час і в тому самому відношенні. Якщо ми стверджуємо властивість предмета певної ознаки і в той самий час заперечуємо властивість цьому ж предмета ін­шої ознаки, жодної суперечності не буде. Не буде суперечності між судження­ми, якщо йдеться про різні предмети. Суперечності не буде і в тому разі, якщо ми що-цебудь стверджували і те саме заперечували щодо однієї особи, але в різний час. Нарешті, один і той самий предмет нашої думки може розгляда­тись у різному відношенні.

В основі закону несуперечності лежить якісна визначеність речей і явищ, відносна стійкість їхніх властивостей. Відображаючи цей бік дійсності, закон несуперечності вимагає, щоб мислення не допускало суперечливих тверджень. Якщо, наприклад, предмет А має певну властивість, то в судженнях про цей предмету ми зобов'язані стверджувати цю властивість, а не заперечувати її і не приписувати цьому предмета того, чого він не має.

Чи не виходить з цього, що закон несуперечності заперечує будь-які супе­речності? Насамперед потрібно строго відрізняти формально-логічні супереч­ності від суперечностей об'єктивної дійсності. Суперечності, існуючі об'єктив­но, - внутрішнє джерело розвитку речей і явищ матеріального світу. Це реаль­ні, дійсні суперечності, які відображає і повинне відображати мислення за до­помогою діючих у ньому діалектичних законів. Формальпо-логічні суперечно­сті - це суперечності плутаного, неправильного міркування, що не с віддзер­каленням життєвих, діалектичних суперечностей і докладнює пізнання дій­сності.

Закоц несуперечності має важливе значення в теоретичній і практичній діяльності людини. Свідоме використання цього закону допомагає успішніше знаходити й усувати суперечності в своїх і чужих міркуваннях, виробити кри­тичне ставлення до будь-якого роду неточності, непослідовність в думках.

Третій закон - закон виключеного третього. У логіці цей закон формулю­ється так: «З двох суджень, що суперечать одне одному, одне істинне, друге -хибне, а третього не дано», або «два судження, що суперечать одне одному, не можуть бути одночасно помилковими: одне з них обов'язково істинне; інше -обов'язково помилкове; третє судження виключено». Цей закон пропонує лю­дині вибір між істиною і обманом, оскільки одне судження не може бути в один і той самий час і брехнею, й істиною, інакше мислення буде помилковим.

Закоц виключеного третього можна записати за допомогою диз'юнкції у вигляді формули а і не-а (істинне або а, або заперечення а), де а - будь-яке судження, не-а - заперечення судження а. Судження а і його заперечення не-а сполучені за допомогою диз'юнкції. Оскільки закон виключеного третього діє тільки щодо суджень, з яких одне обов'язково істинне, а інше обов'язково помилкове, то міркування ведеться за формулою: «або-або». Третього не дано. Таким чином, подібно до закону несуперечності закон виключеного третього

Теорія методу

Глава 4

виражає послідовність, несуперечливість мислення не допускає суперечно стен в думках Але поряд з тим він с подальшим розвитком закону несупсрсч-ності встановлюючи, що два суперечливі судження не можуть буї и не тільки одночасно істинними (на що вказує закон несуперечності), але вони не мо­жуть бути також одночасно помилковими

Закон виключеною третього формулює дуже важливі вимоги до наших ду­мок не можна ухилятися від визнання істинним одного з двох висловлювань, які суперечать одне одному, і шукати щось третє між ними Звичайно закон виключеного третьою не може вказати, яке саме з думок істинне Це питання розв'язується за допомогою практики, що встановлює відповідність або невід повідшсть судження об'єктивній дійсності Проте значення цього закону в шз нанні, в дослідженні істини полягає в тому, що він указує напрям пошуку їсти ни можливі тільки два вирішення питання, причому одне і них обов'язково іс­тинне, будь яке третє, середнє вирішення виключає і ься

Закон достатньої підстави. Цей закон пояснює людині те, що всі думки, які можна пояснити, вважаються істинними, а ті, які пояснити не можливо, помилковими Якщо людина користується цим законом, то вона повинна умі ти відстоювати свої переконання в суперечках Наші думки про будь який факт, явище, події можу і ь бути істинними і помилковими Висловлюючи іс­тинну думку, ми повинні обґрунтувати п істинність, юбто довести п відповід­ність дійсності Вимога доказовості мислення, обгрунтованості суджень вира­жає закон достатньої підстави, який форму іюєіься іаким чином будь яка іс­тинна думка мав достатню підставу

У лопщ цей закон не має формули, оскільки він має змісювии характер Достатньою тобто дійсною, невигаданою підставою наших думок може бути особистий досвід, індивідуальна практика Істинність деяких суджень індтвер джується безпосереднім зіставленням їх із фактами дійсності Але особистий досвід обмежений Тому людині у своїй діяльності доводиться спиратися на досвід інших іюдей Завдяки розвитку наукових знань людина деда ті ширше використовує для підтвердження своїх думок попередній досвід усього люд сіва, закріплений в законах і аксіомах науки в принципах і положеннях які іс нують у будь якій сфері людської діяльності Істиншсіь законів, аксіом тощо підтверджена практикою людсіва і тому не потребує новою підтвердження О і же, для підтвердження якою-небудь окремою випадку немає потреби звер татися до иою практичної перевірки, обґрунтовувати иою за допомоюю осо бистою досвіду Якщо наприклад, нам відомий закон Архімеда (тіло зануре не в рідину, випсняє стільки цієї рідини, скільки це тіло важиіь) то немає жодної поіреби занурювати щоразу в рідину який небудь предмет, щоб пере конатися у справедливості закону Сам закон Архімеда буде досіаінього під ставою для під і вердження окремого випадку

Обґрунтованість - найважливіша властивість логічною мислення У всіх випадках, коли ми стверджуємо що небудь, переконуємо в чому небудь ін­ших ми повинні доводиш наші думки, подавати досіаші докази що підтвер­джують істиншсіь наших думок

Діалектична лопка забезпечує рух пізнавального процесу Щоб дійсно зна­ти предмет, треба охопиш вивчити його всебічно, дослідити всі зв'яжи Ми ніколи не досяі пемо цього повністю, але вимога всебічності застереже нас від помилок Формальна топка вказує правила, за допомоюю яких можуть бути розкриті поми іки

Глава 4

Теорія методу

Поиск по сайту: