Особистість ученого і технології наукової творчості. Абстрагуванняуявне відсмре вчення пек Ю'них власіивосюи

Абстрагування уявне відсмре вчення пек Ю'них власіивосюи

)В ЯЗКЯ ВІДНОСИН Об ЄКЧВ 1С ОДНО

часье виділенні однієї або к,ль кох стопін цих об скпв включає два етапи виокремлений істог-чо о ви неістотного виділення наиважлив'ших порн і заміцєч ья доолижуваног о об скта иоі о моделлю яка має менше вла стивос ^ли

Сгиелють і гочшс ть - вісь влас тивості сі іравжнього гонія

(А Франс)

Конкретність ьдас іивісіь їсини

заснована не знопн. ооальних зв язків взаємодії вс їх сторч-об екга головних, к -оіних в/іа стивос^и є щеніри його ос івиїку

Поняття фоома гоиоючня що

зідображае фо лш властивості 3S язки і відносини рредмеїв іо явищ у їх оугеоечноеі! і а розви' ку думка або система думок що уза олніює вичіляо продме ги певної о к/Юі у за і іевними за -алмими і в сукупносг специ фічним/і для них оіі гаками Роз різчяогь поняпя в широкому зі ю ченці і наукові поняпя І іорш формально виділяюіь t н >ьн (схожі) ознаки іредметю і явна, та юкріплююіь їх у ловах Нау кові пов'яня відображаю і,с одні і необхщі її ознаки а олова зі на ки (формули) що їх виражають є і іауковимх" герм» іами

Розуміння с іаі • сі ідомосі як/и фіксупь'-я і уб -,ктом як уи"в іе нісгь в адеква'ноеп в'ді ворсит

уЯВГеНЬ Of- OKA,'

Абстрагування - це процес уявного відволікання від певних ознак і сторін конкретного з метою кращого його пізнання. Людина в думках виділяє яку-пе-будь ознаку предмета і розглядає її ізольовано від усіх інших ознак, тимчасо­во відволікаючись від них. Ізольоване вивчення окремих ознак об'єкта за од­ночасного відволікання від усіх інших допомагає людині глибше зрозуміти суть речей і явищ. Завдяки абстракції людина змогла відірватися від одинич­ного, конкретного і піднятися на найвищий ступінь пізнання - наукового тео­ретичного мислення.

Конкретизація - процес, зворотний до абстрагування і нерозривно пов'язаний з ним. Конкретизація є поверненням думки від загального і аб­страктного до конкретного з метою розкриття змісту.

Розумова діяльність завжди спрямована на отримання якого-нсбудь ре­зультату. Людина аналізує предмети, порівнює їх, абстрагує окремі властиво­сті з тим, щоб виявити загальне в них, розкрити закономірності, керувати їх­нім розвитком і оволодіти ними. Таким чином, узагальнення - цс виділення в предметах і явищах загального, вираженого у вигляді поняття, закону, пра­вила, формули тощо.

Результати пізнавальної діяльності людей фіксують у формі понять. Пізна­ти предмет - отже, розкрити його суть. Поняття - це віддзеркалення істотних ознак предмета. Щоб ці ознаки виявити і показати, потрібно всебіч?го вивчити предмет, установити його зв'язки з іншими предметами. Поняття про предмет виникає на основі багатьох думок і висновків про нього.

Поняття як результат узагальнення досвіду людей є вищим продуктом мозку, вищим ступенем пізнання світу. Кожне нове покоління засвоює науко­ві, технічні, моральні, естетичні та інші поняття, вироблені суспільством у процесі історичного розвитку.

Засвоїти поняття - означає усвідомити його зміст, уміти виділяти істотні ознаки, точно знати його межі (обсяг), місце серед інших попят ь для іого, щоб не плутати зі схожими поняттями; уміти користуватися цим поняттям у пізна­вальній та практичній діяльності.

Розумова діяльність людини виявляється у розумінні об'єктів мислення та вирішенні на цій основі різноманітних розумових завдань.

Розуміння - процес проникнення думки в суть чого-небудь. Об'єктом ро­зуміння може бути будь-який предмет, явище, факту си гуація, дія, мова людей, твір літератури і мистецтва, наукова теорія тощо. Розуміння може бути вклю­чено в процес сприйняття об'єкта і виражатися в пізнаванні, усвідомленні йо­го, воно може здійснюватися і поза сприйняттям. Розуміння - обов'язкова умова вирішення розумових завдань.

Діючи, людина вирішує різноманітні завдання. Завдання є ситуацією, яка визначає дію людини, що задовольняє потребу, змінюючи цю ситуацію. Сугь завдання полягає у досягненні мети. Складні завдання людина вирішує у де­кілька етапів. Усвідомивши мету, питання, потребу, вона аналізує умови зав­дання, складає план дій і діє. Одні завдання людина вирішує безпосередньо, виконуючи звичні ііракт ичні та розумові дії, інші вирішує опосередковано, че­рез здобуття знань, потрібних для аналізу умов завдання. Завдання останньо­го типу називають розумовими.

Вирішення розумових завдань проходить кілька етапів.

1. Усвідомлення питання і прагнення знайти на нього відповідь. Без питання немає завдання, немає взагалі діяльності мислення.

2. Аналіз умов завдання. Не знаючи умов, не можна вирішити жодного зав­дання - ні практичного, ні розумового.

3. Саме вирішення. Процес вирішення здійснюється за допомогою різних ро­зумових дій з використанням логічних операцій. Розумові дії утворюють певну систему, послідовно змінюючи одна одну.

4. Перевірка правильності рішення. Перевірка правильності рішення дисци­плінує розумову діяльність, дає змогу осмислити кожний крок, знайти не­помічені помилки і виправити їх.

Особистість ученого і технології наукової творчості

Глава 2

Мислення - здійснюваний у ході наочної Діяльності активний про цес узагальненого і опосеред кованої о відображені ія діиснос ті який забезпечу? відкриття чуттєвих даних» закономірних зв язків і їх виражання у систем абстракцій

Думка - головна здатність по дини виражати ч - одна з го ловних її потреб поширювати її найдорожча свобода

(П ВуасО

Уміння вирішувати розумові завдання характеризує розум людини, осо­бливо, якщо людина може вирішувати їх самостійно і найбільш економними способами.

Залежно від того, яке місце у розумовому процесі посідають слово, образ і дія, як вони співвідносяться між собою, виділяють три види мислення: кон­кретно-дієве, конкретно-образне та абстрактне. Ці види мислення виділя­ються ще й на підставі особливостей завдань - практичних і теоретичних.

Конкретно дієве мислення спрямоване на вирішення конкретних завдань в умовах виробничої, конструктивної, організаторської та іншої практичної, Діяльності людей. Практичне мислення - це насамперед технічне, конструь-' тцвне мислення. Воно полягає у розумінні техніки та в умінні людини само­стійно вирішувати технічні завдання. Процес технічної діяльності - це процес взаємодії розумових і практичних компонентів роботи. Складні операції аб- <-'Тракткаго масленая переплітаються з пракшчитж діями^-людишт, нерозрив­но пов'язані з ними. Характерні особливості конкретно-дієвого мислення - це яскраво виражена спостережливість, увага до деталей, частковостей та умінь використовувати їх у конкретній ситуації, операція просторовими образами і схемами, уміння швидко переходити від роздуму до дії і назад. Саме у цьому вигляді мислення найбільшою мірою виявляється єдність думки і волі.

Конкретно-образне, або художнє мислення характеризується тим, що аб­страговані думки, узагальнення людина втілює в конкретні образи.

Абстрактне, або словесно-логічне мислення спрямоване здебільшого на знаходження загальних закономірностей у природі і людському суспільстві. Абстрактне теоретичне мислення відображає загальні зв'язки і відносини. Во­но оперує головним чином поняттями, широкими категоріями, а образи в ньо­му відіграють допоміжну роль.

Усі три види мислення тісно пов'язані між собою. У багатьох людей одна­ково розвинуті конкретно-дієве, конкретно-образне й абстрактне мислення, аде залежно від характеру завдань, які людина вирішує, на перший план ви­ступає то один, то другий, то третій вид мислення.

Вагомий внесок у специфіку наукового мислення зробив англійський фі--іософ-схоласт Уїльям Оккам, відомий сьогодні головним чином завдяки за­пропонованому ним принципу економії мислення («бритва Оккама»): «Сут­ності не слід множити без потреби». Цей принцип він використовував для то-^го, щоб видалити з філософської системи безліч метафізичних понять і прин­ципів, уведених до неї попередниками. Подібна ж ситуація нерідко складаєть­ся у науковому знанні і нині, коли кількість принципів так сильно розрос­тається, що вони починають суперечити один одному. В. І. Вернадський спра­ведливо відзначав, що «апарат людського мислення грубий і недосконалий; він поліпшується головним чином шляхом філософської роботи людської сві­домості» [51, с.67].

Серед основних проблем наукового мислення слід видокремити такі.

1, Проблема культури наукового мислення, яка припускає володіння не тіль­ки нагромадженим багатством методів і прийомів наукового мислення, але і здатність сформувати власний стиль наукового мислення.

2, Проблема ефективності і результативності наукового мислення, подолан­ня маніловської мрійливості, орієнтації на створення нікому непотрібних дисертаційних робіт, порожніх статей і монографій, які в кращому разі с оглядом чужих ідей.

3, Розвиток дисципліни мислення, яка забезпечує послідовність, несупереч-ність і обґрунтованість мислення. Дисципліна ця може мати вигляд і ло­гічної строгості мислення, і застосування волі до себе, примусу до діяль- ності. Якщо немає першої, це призводить до помилок і нсокаїшосгі ми- слення, а якщо другої - то до незавершеності та непослідовності в дося­гненні наукової мети.

Глава 2

Особистість ученого і технології наукової творчості

5.

Наявність етично-гуманістичного фундаменту наукового мислення, по­требу в якому зумовлено тим, що будь-яке наукове знання, як показав досвід двох світових воєн, може бути спрямоване як для блага, так і на зло. Етика сучасного вченого повинна бути такою, щоб зберегти рівновагу між науковим і етичним прогресом, не ставити заборони на наукові дослі­дження і готувати людей до відповідальності за використання продуктів науки.

Проблема творчості в науковому мисленні, його соціальних умов, напря­мів і технологій, творчих можливостей для самореалізації ученого.

Поиск по сайту: