Процес наукового дослідження 99

ТАБЛИЦЯ 3.7

Характеристика основних концепцій істини

Об'єктивна істина гоккч/і

змісі ys- влень якик но »о и-жліь від тод/іии і /юл< тва

Відносна істина jvicr знання яке и_обра*ас о^ < кі '.є 'Оі

НіСТЮ НЄ *ИЧОр[ 4CVI ЧИНОМ

а у в ломих іуожох умовох в,п носинах які not чино іичю ютьсг оо^івиі^іаю^тьс>і тоб-оі,о

ОбмСЖГНО ЧрПіИ/Ь <С іЧаННЯ

Істина люоить хри'ик\ ві„ н«л

ТІЛЬКИ Б/ pOl_ C| v. ХНИ ЮПЬСЧ Криті КИ ^' HVI РОС ПЛ І О

Пізнавальна діяльність орієнтована, насамперед, на отримання істинного знання. Тому досягнення істини бачиїься ключовою проблемою науки. Проте однозначного розуміння істини в науці немає. Це пов'язано, очевидно, з прин­циповою складністю і неоднозначністю пізнаваних явищ. Відомі, принаймні, кілька варіантів ЇЇ трактування, характеристику яких подано у таблиці 3.7.

Наукова істина, як вважає Е. М. Чудінов, це знання, яке відповідає двояким вимогам: по-перше, відповідає дійсності; по-друге, задовольняє низку критеріїв науковості [378, с 57].

Наукова істина мас кілька властивостей:

1) характеризується об'єктивністю, коли зміст знань відповідає об'єктив­ному світу, відтворює його;

2) пов'язана з практичними потребами, тобто відображає світ через потреби людей;

3) є неповною, відносною, і тому, немов лінія горизонту, недосяжна у всій своїй повноті, безперервно змінюється і розширюється перед дослід­ником; істина постійно уточнюється з розвитком пізнавального процесу;

4) вирізняється системністю, цілісністю, завжди сприймається і подається в аспекті певної парадигми, концепції, теорії тощо;

5) піддається принциповій перевірці, власне здатність бути перевіюваною і робить щось істиною;

6) за своєю формою завжди суб'єктивна, оскільки у процесі взаємодії об'єкта і суб'єкта завжди бере участь свідомість, визначаючи форму сприйняття: на чуттєвому рівні пізнання ця форма визначена передісторією людини і осо­бливостями біохімічних та фізіологічних процесів, на рівні абстрактного мислення суб'єктивність виявляється залежно від того, які знакові системи використовуються і за яких умов ведеться пізріання [238, с 191-192];

7) характеризується абсолютністю, тобто містить у собі таку частину знання, яка не може бути спростованою у процесі подальшого розвитку науки;

8) вирізняється конкретністю, бо є результатом конкретного аналізу в конкретній ситуації, відображає цілком визначені властивості об'єкта;

9) характеризується суперечністю між об'єктивністю і суб'єктивністю, абсолютністю і відносністю, абстрактністю і конкретністю тощо;

Процес наукового дослідження

Глава З

Істина абсолютна такий зміс^т знання, 9кии не спростовується подальшим розвитком науки а збагачується і постійно підт­верджується життям

10) має критерійно-оцінну властивість, перетворюється на ідеал, оскільки стає цінністю і виступає засобом оцінки в науці.

У пошуку істини слід дотримуватися певних рекомендацій:

1. Потрібно чітко формулювати критерій істини, яким може бути практика, логічна несуиеречність тощо, бачити можливості кожного з критеріїв.

2. Необхідно завжди перевіряти на істинність отримане знання: за допомо­гою експерименту, аналізу, практики тощо. Для цього належить критично ставитися до результатів дослідження.

3. Треба пам'ятати, що істину можна спутати з помилкою, яка спотворено відображає дійсність і виникає в науковому пізнанні як певний його по­бічний продукт. Помилку не можна беззастережно відносити до абсолют­них помилок. Нерідко вона нагадує полову, від якої доводиться очищати зерна істини. Помилка має різні причини: брак знань, ерудиції, складність об'єкта, що вивчається, запобігання перед авторитетами тощо. Нарешті, важливо і те, що існує оберненість істини і помилки, на що звертав увагу ще Ф.Енгельс в «Діалектиці природи», оскільки поза межами своєї сфери дії істина стає помилкою, а помилка, перенесена у відповідну їй як істині сферу, стає істиною [106, с.45]. Цим і пояснюється ефект парадоксальнос­ті в отриманні істини.

Досягнення істини пов'язане з вирішенням пізнавальних завдань І. Г. Ге­расимов визначає пізнавальні завдання як необхідні етапи па шляху вирішен­ня наукових проблем, як конкретні цільові настанови, завдяки яким вирішен­ня проблеми розчленовується на окремі пізнавальні дії, які чиняться в тій або іншій свідомо обраній послідовності за допомогою відповідних методів піз­нання (таблиця 3.8) [64, с 83].

ТАБЛИЦЯ 3,8

Поиск по сайту: