ПАРАДИГМИ ТА ЇХ РОЛЬ V ПІЗНАННІ

Парадигма сукупність viotc даюшних (вюо'/ьыних нау ковісх уг равлін^ьхих ю іни,их нас^таиов ыо сформувалися істоои іио і прийняв у своїй гп'ьнои як зразок норма стандарт зиоіиг'ня проблем

Сайєнтизм - ^Віїоі/яднс г оз/> ція в основі гкої лежить уяьлен ня іро наукова знання як про найвищу культурну цінність і д з стат ію умову орісмгаци люди ни у..вііі Антисаешизм Сан тисциєнтиз^) с вію- лядна оо єнюцл що дорікає науці so ^те іро вона не може вщговіо-и на фундаментальні іинл v-s людського буї w

иключно важливу регулятивну роль у науці відіграють парадигми. Під парадигмою, згідно з Томасом Куна, який ввів цей термін до наукового обігу, мається на увазі дисциплінарна матриця [173, с 220], тобто те, що «об'єд­нує членів наукового товариства, і, навпаки, наукове товариство складає^-! ься з людей, що визнають парадигму» [173, с 229]. Т. Куп пояснює термін «дисци­плінарна матриця» так: «Вона «дисциплінарна», тому що враховує звичайну належність учених-дослідників до певної дисципліни; «матриця» - тому, що вона складена з упорядкованих елементів різного роду, причому кожний з них потребує подальшої специфікації. Усі або більшість положень з тієї групи по­ложень, яку я в первинному тексті називаю парадні мою, частиною парадигми або таку, що має парадигмальний характер, є компонентами дисциплінарної матриці. Такими вони утворюю і ь єдине ціле і функціонують як єдине ціле» [173, с 237-238]. До неї входять «символічні узагальнення, цінності, що мають міждисциплінарний статус, прийняті в даному науковому товаристві правила рішення проблем, зразки, моделі рішення проблем» [173, с 228-236].

До змісту парадигми включаються сукупнісіь теоретичних стандартів, цін­нісних критеріїв, світоглядних позицій, методи і принципи досліджень. Отже, парадигма, втім, як і решта складників методології, не є рівнозначною решті елементів. Вона утворює себе з них же. Парадигма, по сугі, з погляду синерге­тики виступає як реальні методологічні структури, що формуються у просто­рі та часі, тобто як атрактори, які розглядаються як мета і стани еволюції, пев­ні збудження середовища [173, с 81-82].

Для минулих етапів розвитку науки була властива періодична зміна пара­дигм. На зміну одній парадигмі поступово вироблялася і приходила інша. По­тім все повторюється спочатку. Наприклад, наука пройшла у своєму розвитку через метафізичну, діалектичну, класичну, посткласичну, постмодернісіську парадигми. Для сучасної науки характерна мультипарадигмальність. Вона має кілька відносно самостійних парадигм, які додають їй не тільки методологіч­ної різноманітності.

Об'єктивістська парадигма: наука - це об'єктивна система істинного знання, яке не залежить від волі і бажань людей.

Біхевіористська парадигма: певною мірою протилежна об'єктивістській парадигмі, описує процес наукової творчості, роль психологічних чинників та інтуїції у формуванні наукового знання.

Символічна парадигма: наука виступає як складна система понять і сим­волів, що розвивається відповідно до своїх закономірностей.

Практична, або прагматична парадигма: сучасна наука являє собою сферу діяльності, що підлягає вирішенню практичних завдань, які виникають у різних сферах життя суспільства.

Інституційна парадигма: наука являє собою сукупність інститутів, що виробляють, поширюють та реалізовують на практиці знання.

Діяльнісна парадигма: науку належить розглядати як діяльнішу систему, складну сукупність різновидів діяльності зі створення та використання знання.

Нормативно-ціннісна парадигма: наука являє собою складну систему норм і цінностей пізнавальної діяльності, які регулюють продукування знань, його застосування на практиці.

Саентистсько-наукометрична парадигма: наука розглядається як самодо-сгашя сфера людської діяльності, яка має внутрішні закономірності розвитку.

Системна парадигма: наука бачиться у вигляді складної інформаційно-діяльнісної системи, яка потребує системної регуляції.

Інструментальна парадигма: наука виступає як певний набір методів, прийомів, алгоритмів, тобто інструментів пізнавальної діяльності.

36 Наука та її методологія

Глава 1

Інноваційна парадигма: наука виступає як найважливіший механізм реа­лізації інновацій, оновлення всіх сфер суспільства.

Постмодерністська парадигма: формується на основних постулатах фі­лософії простмодернізму, яка заперечує закладені в європейській методологіч­ній традиції Рене Декартом, Бенедиктом Спінозою, Іммануїлом Кантом, Геор­гом Гегелем і Карлом Марксом традиції модернізму, базується на визнанні різ­номаніття, плюралізму істини, використання прийомів дискурсу і деконструк-ції об'єктів.

Розвиток науки, згідно з Томасом Куном, іде за допомогою формування, конкуренції і зміни парадигм. Він відзначав: «Будь-яка криза починається із сумніву в парадигмі і подальшого розхитування правил нормального дослі­дження» [173, с 119]. І далі: «Перехід від парадигми у кризовий період до но­вої парадигми, з якої може виникнути нова традиція нормальної науки, являє собою процес далеко не кумулятивний і не такий, який міг би бути здійснений за допомогою більш чіткої розробки або розширення старої парадигми. Цей процес швидше нагадує реконструкцію сфери на нових засадах, реконструк­цію, яка змінює певні найбільш елементарні теоретичні узагальнення у цій сфері, а також багато методів і додатків парадигми. Протягом перехідного пе­ріоду спостерігається великий, але жодного разу не повний, збіг проблем, які можуть бути вирішені і за допомогою старої парадигми, і за допомогою нової. Проте існує разюча відмінність в способах вирішення. На той час, коли пере­хід закінчується, учений-професіонал уже змінить свою точку зору на сферу дослідження, її методи і мету» [173, с 120].

У сучасній науці відбуваються значні парадигмальні зміни:

• Відбувається критика і переосмислення класичної парадигми, спостері­гається поступове виникнення нової парадигми, властивої науці епохи інформаційної цивілізації. Ця парадигма додає інформаційного харак­теру дослідницькій діяльності.

• Наука стає дедалі більш мультипарадигмальним утворенням, коли ши­роко застосовуються і добре уживаються нерідко найбільш протилежні парадигми. Це вимагає від сучасного вченого володіння кількома про­відними парадигмами, які застосовуються у різних співтовариствах. Зростає потреба у міжпарадигмальному діалозі дослідників.

• Активізація парадигмального інструментально-прагматичного ком­плексу, обумовленого практичними потребами суспільства, зростанням в ньому ролі науки.

• Загальне домінування системної парадигми, яка має безліч транскрип­цій, що інколи суперечать одна одній і обумовлені відмінністю методо­логічної культури учених.

• Загострюється потреба в інноваційній, практичній та інституційній па­радигмах, що означає бачення змін як реальних інноваційних процесів інституційного характеру.

• Зростає роль наукових досліджень синергетичної, постмодерністської парадигм, які дають змогу забезпечити синтез знань, здобутих різними галузями і напрямами науки.

Поиск по сайту: