Світове господарство та його структура

Національна економіка будь-якої країни все більше залежить від

функціонування світового господарства, яке має свої закономірності та

проблеми розвитку.

Світове господарство – це сукупність національних господарств та

економічних зв’язків між ними, що виникають на основі міжнародного

поділу праці.

Сучасне світове господарство є цілісною системою, яка складалася

поступово. Ця цілісність зумовлена рядом факторів:

1) прагнення народів світу вижити за умов нарощування ядерної зброї

та загрози світового тероризму;

2) розвиток науково-технічного прогресу, що вимагає об’єднання зу-

силь для використання сучасних досягнень науки і техніки;

3) інтернаціоналізація господарського життя, тобто переростання про-

цесу виробництва національних кордонів;

4) необхідність об’єднання зусиль країн для розв’язання глобальних

проблем та для допомоги в екстремальних ситуаціях.

Ці фактори сприяють формуванню цілісного організму світового гос-

подарства.

Для того щоб визначити характерні риси національних господарств,

вказати їхнє місце у світовій економіці, а також передбачити перспекти-

ви розвитку, проводять систематизацію або класифікацію країн світу.

Єдиного підходу до класифікації країн, які входять до світового госпо-

дарства, не існує. Структурувати світову економіку можна за різними

критеріями.

Регіональний критерій передбачає виділення країн за географічним

місцезнаходженням країн: європейські, азіатські і т.д.

Регіонально-економічний критерій означає розподіл не лише за гео-

графічною, а й за економічною ознакою країн у межах регіону, що мають

спільні економічні інтереси: країни Західної Європи, країни Близького

Сходу, країни Південно-Східної Азії.

Економічний критерій включає такі групи країн: а) залежно від струк-

тури господарства – аграрні, аграрно-промислові, промислово-аграрні,

промислові країни; б) залежно від рівня економічного розвитку. – промис-

121

лово розвинуті, або індустріальні, країни і країни, що розвиваються. Най-

потужнішу групу серед розвинутих країн становлять країни Великої сім-

ки (США, Японія, Німеччина, Франція, Великобританія, Італія, Канада).

Ці та ще 22 країни входять в Організацію економічного співробітництва

та розвитку. Серед країн, що розвиваються, виділяють три рівні еконо-

мічного розвитку. Насамперед „нові індустріальні країни”, розвиток яких

відбувався вже п’ятьма хвилями. До них відносять Аргентину, Бразилію,

Туреччину, Китай, Індію. Критерії зарахування країн до НІК: частка про-

мислової продукції у ВВП повинна становити 30% і більше, готові вироби

в експорті – не менше 50%, дохід на душу населення – понад 8800 дол. До

другої, проміжної групи, відносяться країни, які мають нижчі порівняно з

НІК показники, та характеризуються значною диференціацією галузевих

структур, соціальних верств населення та їх становища в суспільстві. До

третьої групи належать найменш розвинуті країни. Вони мають вузьку,

часто монокультурну структуру господарства, високий ступінь залеж-

ності від зовнішніх джерел фінансування. Критеріями зарахування країн

до найменш розвинутих є: частка ВВП на душу населення не перевищує

400 дол. США; частка дорослого письменного населення – не більше за

20%; частка обробної промисловості у ВВП – не більше ніж 10 %.

Організаційний принцип передбачає групування країн за належністю

їх до міжнародних економічних організацій та інститутів, наприклад, та-

ких як Європейський Союз, Міжнародний валютний фонд, Світова орга-

нізація торгівлі та ін.

Соціально-економічний принцип включає декілька показників: а) ВВП

на душу населення; б) галузеву структуру національної економіки; в) ди-

наміку економічного зростання; г) рівень інтеграції країни у світове гос-

подарство; д) показники економічної ефективності; е) рівень та якість

життя населення (індекс людського розвитку).

Класифікацію країн, згідно з індексом людського розвитку, було за-

пропоновано Програмою Розвитку ООН (ПРООН). Він включає рівень

доходу на душу населення, тривалість життя, рівень освіти тощо. Остан-

німи роками найвищий індекс людського розвитку мали Швеція, Норве-

гія, Канада.

Світове господарство у своєму розвитку пройшло декілька етапів.

Етап світової торгівлі – він починається в період великих географіч-

них відкриттів ХV–ХVІ ст., коли спостерігається зародження світового

господарства, формування господарських зв’язків між країнами. Харак-

терні ознаки першого етапу: а) абсолютна перевага зовнішньої торгівлі

у міжнародних економічних зв’язках; б) нерівноправність відносин і не-

еквівалентність обміну; в) відсутність стійких зв’язків і правової основи

регулювання міжнародних економічних відносин; г) часте використання

насилля у міжнародних відносинах.

122

Етап іноземних інвестицій – починається з другої половини ХІХ ст.

Особливості даного етапу: а) активний розвиток такої форми міжнарод-

них зв’язків, як вивезення капіталу; б) вдосконалення форм зовнішньої

торгівлі; в) виникнення нових форм зовнішньоекономічних зв’язків –

міжнародна міграція робочої сили, науково-технічне співробітництво.

Етап економічної інтеграції – він починається з середини ХХ ст.

Основні ознаки етапу: а) активний розвиток виробничої діяльності за

кордоном на основі вертикальної і горизонтальної інтеграції; б) створен-

ня міжнародних економічних організацій, що координують діяльність

суб’єктів різних країн для досягнення спільної мети.

Поиск по сайту: