Сучасний стан аграрного виробництва в Україні

У сільському господарстві постійно розвиваються про дуктивні сили

та відносини економічної власності. Най швидшими темпами ці зміни

відбувалися в останні два сто ліття. Так, у середині XVIII ст. у сільському

господарстві було зайнято майже 80% сукупної робочої сили на планеті;

наприкінці XIX — на початку XX ст. у розвинутих країнах у цій галузі

працювало до 40% населення, а в промисловос ті — майже 35%. На почат-

ку XXI ст. у сільському гос подарстві в передових країнах було зайнято

менше 5% пра цездатного населення, а в США — лише 2,5%. В Україні цей

показник становить приблизно 20% населення.

Жодна галузь народного господарства не залежить та к від природно-

кліматичних умов, як сільське господарство. Це зумовлено насамперед

використанням землі як специфічного, значною мірою не відтворювано-

го засобу виробництва, її родючістю, місце розташуванням.

Специфічний характер землі як знаряддя праці також полягає в тому,

що вона водночас є й предметом праці. До специфічних основних вироб-

ничих фондів сільського гос подарства належать: продуктивна худоба, де-

ревинні, пло доягідні та інші культури; своєрідними оборотними фонда-

ми є насіння, молодняк на відгодівлі, корми тощо. Вироб ничим фондам

також властива їх повільніша оборотність (внаслідок нетривалого вико-

ристання), висока фондоміст кість сільськогосподарського виробництва.

Велика залежність сільського господарст ва від природних умов ви-

магає створення страхових фондів від посухи, надмірних опадів тощо.

Значний розрив між робочим періодом і кінцевим ре зультатом від-

чутно впливає на формування доходів пра цівників села, оскільки оста-

точний розмір таких доходів відомий після реалізації сільськогосподар-

ської продукції.

Отже, головними особливостями розвитку сільського господарства є:

1) тісне переплетіння і взаємодія економічних, природ них та біологіч-

них законів;

2) безпосередня взаємодія людини з природою, від спо собу та культури

якої залежать здоров'я людини, її психіч ний, нервовий, емоційний

стан тощо;

115

3) менш інтенсивний характер дії економічних законів порівняно з ін-

шими сферами, що зумовлено специфікою землі, сільськогосподар-

ського виробництва;

4) надзвичайна різноманітність природнокліматичних умов та місце

розташування ділянок землі не тільки в мас штабі планети, а й усе-

редині багатьох окремих країн;

5) наявність, крім суспільних факторів підвищення продуктивності

праці, природних (наприклад, хімічний, механічний склад ґрунту) та

біологічних;

6) значний розрив між робочим періодом і кінцевим ре зультатом;

7) найбільша відповідність біологічній (природній) сто роні сутності

людини трудової приватної власності на час тину землі, певний жит-

тєвий простір.

Причини кризи в сільському господарстві поділяються на об’єктивні,

суб’єктивні та об’єктивно-суб’єктивні.

Об’єктивні причини – це наслідки, спричинені розвалом Радянського

Союзу до яких відносять, об”єктивно-суб”єктивні та суб”єктивні причи-

ни.

Об’єктивно-суб’єктивні причини – це ті причини, які виникли внаслі-

док теоретично неправильного наукового підходу до застосування прин-

ципів ринкової економіки. Це призвело до:

1) відсторонення держави від процесів регулювання найважливішої га-

лузі народного господарства України;

2) відсутність теоретичних розробок як технологічного, так і економіч-

ного характеру щодо розвитку сільського господарства за регіонами

України.

Суб’єктивні причини – це причини, які виникли внаслідок прорахун-

ків та помилок осіб, які були при владі. До них відносять:

1) відсутність чітко визначеної аграрної політики держави, що призвело

до невизначеності під час вибору шляхів розвитку;

2) відсутність політичного лобіювання в законодавчому органі;

3) відсутність чітко визначеної суспільної ідеології бачення майбутньо-

го сільського господарства;

4) відсутність чітко сформованої громадської думки щодо аграрного ре-

формування.

Поиск по сайту: