Сучасні економічні теорії

Термін « економія » («ойкономія») уперше вжив давньогрецький фі-

лософ Ксенофонт (бл. 430 – 355 рр. до н. е.) в працях «Домоустрій», «Кі-

ропедія» та ін.

«Ойкономія» («домоводство») – це зведення міркувань і порад щодо

управління домом, рабовласницьким господарством, система правил

його організації.

Давньогрецький філософ Аристотель (384 – 322 рр. до н. е.) в працях

„ Політика” й «Афінська політія» поділив науку про багатство на економі-

ку, під якою розумів виробництво благ для задоволення потреб людей, і

хремастику, що означає вміння наживати достаток, або діяльність, спря-

мовану на нагромадження багатства. «Хрема» – це майно, володіння. В

основі виробництва вбачалось використання робочої сили рабів.

На підставі багатосторонніх наукових досліджень визначено, що по-

літична економія як самостійна наука сформувалася в XVІІ – XVІІІ ст.

Наприкінці ХVІІІ ст. політична економія як наука відокремлюється

від політики, права, моральної філософії, в межах яких вона до цього часу

формувалася. Визначились її предмет, метод, завдання.

Економічна теорія як самостійна наука сформувалася в період заро-

дження капіталістичного ладу, формування національного ринку і ви-

ражала інтереси буржуазії, яка щойно виступила на арену суспільного

розвитку і мала за мету з’ясувати природу і джерела суспільного багат-

ства. Першою теоретичною школою економічної теорії була школа мер-

кантилізму. Представники цієї школи вважали, що багатство людей – це

гроші – за гроші можна купити все. Меркантилісти радили розширювати

зовнішню торгівлю, нагромаджувати золото.

Англійський меркантиліст Томас Мен обґрунтував таке положення:

баланс зовнішньої торгівлі є регулятором багатства країни, а інший ви-

датний представник цієї школи Монкретьєн (1575 – 1641) увів у обіг тер-

мін політичної економії (від грец. – мистецтво правити державою), що

означало “наука державного управління економікою”.

Виникнення і розвиток класичної політичної економії відбулися в

кількох варіантах, насамперед французькому і англійському. Французь-

кий дістав назву фізіократії, а англійський – промислової, або англій-

ської школи.

Основоположником фізіократії був французький економіст Франсуа

Кене (1694–1774).

Фізіократи піддали різкій критиці погляди меркантилістів, започат-

кували підхід, згідно з яким економічна політика має спрямовуватися не

на заохочення торгівлі й нагромадження грошей, а на створення переду-

мов для розвитку виробництва. Фізіократи були теоретиками та ідеоло-

гами вільного підприємництва, вважали, що конкуренція, вільне ринкове

ціноутворення, свобода торгівлі, мінімальне державне втручання в еко-

номіку забезпечують створення передумов для найефективнішого функ-

ціонування господарської системи.

Фізіократи першими в історії економічної науки дали розгорнуту

класифікацію доходів і встановили, що розподіл суспільного багатства

відбувається відповідно до певних законів і закономірностей. Ф. Кене

вперше у світовій науці здійснив аналіз проблеми відтворення суспіль-

ного продукту і вважав, що природа будь-якого прибутку лежить у сіль-

ському господарстві, а інші галузі мертві.

Питання, які постали перед економістами того часу, не могли бути

вирішені за допомогою шкіл меркантилізму та фізіократів, тому починає

розвиватися нова наукова школа – англійська класична школа.

Політична економія класичної школи досягла вершини в працях

Уільяма Петті (1623–1687), Адама Сміта (1723–1790) і Давіда Рікардо

(1772–1823). Представники цієї школи започаткували теорію трудової

вартості. Згідно з даною теорією, єдиним джерелом вартості є людська

праця. Вони зосередили свої дослідження на аналізі відносин у сфері

виробництва та на вивченні її об’єктивних закономірностей, а також до-

ходів основних класів буржуазного суспільства, механізму конкуренції,

кредиту, грошового обігу.

Класична політична економія вперше поставила проблему функціо-

нування економічних законів, досліджувала їх об’єктивний характер, ме-

ханізм дії, необхідність врахування та використання цих законів у прак-

тичній діяльності.

Адам Сміт у своїх працях вперше чітко розмежував валовий і чистий

національний дохід, основний та оборотний капітал. Він розглядав ринок

як саморегульовану систему, що найефективніше розподіляє ресурси. За

висновками Адама Сміта, ринкова економіка в умовах конкуренції за-

безпечує найкращий результат для всіх. Держава не повинна втручатись

(або мінімально втручатись) в економічну діяльність господарюючих

суб’єктів, але мусить захистити конкуренцію, не допускаючи її обмежен-

ня, а також створити загальні умови виробництва: розвивати освіту, бу-

дувати дороги, мости, забезпечувати зв’язок тощо.

Заслугою Давіда Рікардо було те, що він звернув увагу на подвійний

характер праці, чіткіше розмежувавши споживчу і мінову вартість, та на

нерівність між заробітною платою робітника та продуктом його праці.

До представників класичної школи слід віднести також Джона Міл-

ля, Мак-Кулоха.

Одним із напрямів класичної теорії стає утопічний соціалізм, засно-

вники якого Сен Сімон, Фур’є, Оуен заклали підвалини теорії соціалізму.

Вони стверджували, що розвиток держави повинен відбуватися осеред-

камими (фаланги Фур’є): 5–6 сімей об’єднуються і роблять усе на свій

розсуд, що гармонізує суспільство, проте це призводить до деградації со-

ціалізму. В результаті виникає дефіцит і розвал, тому ці ідеї утопічні.

На основі класичної школи і як критичний відгук на неї з’являється

марксистська теорія – Карл Маркс, Фрідріх Енгельс. Ця економічна течія

ґрунтується на класовій боротьбі пролетаріату і капіталістів.

Основні здобутки цієї школи:

1) Маркс довів до рівня наукової теорії ідеї класичної школи про дво-

їстий характер праці;

2) як важливий момент теорії вартості Маркс виділяє те, що обмін є

важливою умовою визначення вартості, його реалізації, перетворен-

ня продукту праці на товар;

3) він виділив поняття середньої вартості товару (остання визначається

робочим часом), навколо якої коливаються ціни, а сама ціна є вира-

зом коливання попиту та пропозиції;

4) він розвинув діалектичний метод пізнання, зокрема відокремив такі

специфічні форми суперечності, як речовий зміст і суспільну форму.

Це дало йому можливість розглянути такі категорії, як капітал (тут

він виділив речовий елемент капіталу та суспільну форму), та визна-

чив протиріччя капіталістичного виробництва;

5) більш повно обґрунтував предмет економічної теорії. На думку Марк-

са, політична економія повинна вивчати не лише закони обігу вже ви-

робленого продукту, а й закони безпосереднього виробництва, обміну

та споживання, досліджувати виробничі відносини в усіх сферах сус-

пільного відтворення у взаємодії з розвитком продуктивних сил;

6) обґрунтував важливість акціонерної власності, як в умовах капіта-

лістичного виробництва, так і під час побудови більш прогресивного

суспільного ладу;

7) економічно довів об’єктивну неминучість соціалізму, що зумовлено

насамперед прогресом продуктивних сил, усуспільненням виробни-

цтва та праці;

8) Маркс довів переваги суспільних форм власності над приватними,

індивідуальними формами;

9) обґрунтував об’єктивне зростання ролі великих підприємств та ви-

никнення монополій, а також дав оцінку економічній ролі держави в

умовах капіталізму;

10) Маркс разом з Енгельсом розкрили діалектику форм власності (ін-

дивідуальної, акціонерної, державної), відродження індивідуального

привласнення на основі колективної праці;

11) Маркс обґрунтував теорію економічних криз, зокрема схеми відтво-

рення.

Поиск по сайту: