Додатки. ордера на арешт має бути забезпечено «рівність можливостей» між сторонами, прокурором та особою, яка утримується

ордера на арешт має бути забезпечено «рівність можливостей» між сторонами, прокурором та особою, яка утримується. В. Оцінка Суду

1. Загальні висновки щодо законності утримання заявника у психіатричному
закладі

41. У цій справі Суд зазначає, що заявника було піддано примусовим заходам
медичного характеру за рішенням компетентного суду внаслідок висновків суду у
двох випадках, коли заявник вчинив замах на зґвалтування. У справі немає інфор­
мації, яка свідчить про те, що національні органи не дотримали вимог Конвенції,
призначаючи заявнику ці заходи. Більше того, навіть якщо стан здоров'я заявни­
ка вважався покращеним, який не вимагав посиленого та суворого нагляду, певна
полегшена форма нагляду за заявником досі вважалась необхідною. Суд зазначає,
що питання призначення заявнику примусових заходів медичного характеру не є
предметом розгляду у цій справі, який було визнано неприйнятним в остаточній
ухвалі Суду щодо прийнятності з огляду на п. 1 («а» та «є») ст. 5 Конвенції. Однак
проблема постає стосовно процедури скасування заходу відповідно до п. 4 ст. 5
Конвенції (див. Gorshkov v. Ukraine, заява № 67531/01, ухвала від 15 червня 2004 p.;
Rakevich v. Russia, заява № 58973/00, рішення від 28 жовтня 2003 p.).

2. Процедура скасування примусових заходів медичного характеру

42. До квітня 2000 р. українське законодавство не передбачало регулярний судовий перегляд законності триваючого примусового утримання осіб з психічними захворюваннями (п. 29 вище). З квітня 2000 р. законом передбачено регулярний перегляд цього питання, який має здійснюватись кожні шість місяців. Встановлене положення дозволяє керівному лікарю медичної установи, який діє в межах своїх дискреційних повноважень, звернутись до суду з прохан­ням подовжити, припинити або змінити захід. Відповідно до ст. 422 Криміналь­но-процесуального кодексу України, до подання лікаря додається висновок комісії лікарів-психіатрів (див. пункти 31 та 33 вище). Однак такий перегляд (який здійснюється судом, що призначив застосування примусових заходів ме­дичного характеру), як передбачено п. 43 Порядку застосування примусових заходів медичного характеру до психічно хворих осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння, затвердженого наказом МОЗ № 397 від 8 жовтня 2001 p., здійснюється, лише якщо є сумніви щодо стійкості психічної хвороби пацієнта (див. п. 33 вище).

43. У випадку, коли суд має сумніви щодо психічного стану пацієнта, він може призначити іншу медичну експертизу, проте не зв'язаний з висновками остан­ньої. У випадку необхідності або певних сумнівів суд може викликати експерта-психіатра або пацієнта, якого стосується справа, для участі у засіданні. Однак Суд підкреслює, що участь особи, яка вже проходить обов'язкове медичне лікування, очевидно не є обов'язковою. Межі можливостей пацієнта у такому провадженні обмежені, оскільки він не є стороною провадження. До того ж здається, що існує лише опосередковане право на оскарження судового рішення з цих питань (ст. 424 Кримінально-процесуального кодексу України, п. 31 вище, аргументи Уряду, п. 35 вище).

3. Висновки Суду

44. Суд повторює, що ключовою гарантією за п. 4 ст. 5 Конвенції є те, що осо­
ба, яка примусово утримується у психіатричному закладі, повинна мати право на
судовий перегляд за її власним бажанням (див. наприклад, Musial v. Poland,
рішення від 25 березня 1999 p., Reports 1999-И, § 43; та вищезазначене рішення
Rakevich v. Russia, § 45). Пункт 4 ст. 5 Конвенції вимагає в першу чергу наявність

Поиск по сайту: