Енциклопедичний довідник майбутнього адвоката. відповідачі притягаються автор та відповідний орган масової інформації (редакція, агентство, інший орган

відповідачі притягаються автор та відповідний орган масової інформації (редакція, агентство, інший орган, що здійснив випуск інформації). При публікації або іншому поширенні відомостей без позначення автора орган масо­вої інформації за вимогою суду зобов'язаний назвати особу, яка надала відомості, про спростування котрих пред'явлено позов.

Встановивши, що автор використав у публікації відомості, одержані з офіційного джерела, суд має обговорити питання про притягнення до участі в справі як відповідача організацію або службову особу, які надали оспорювані по­зивачем відомості.

При опублікуванні вказаних відомостей без зазначення автора (наприклад, в редакційній статті) відповідачем у справі має бути орган, що здійснив випуск ма­сової інформації.

У позовах про спростування відомостей, викладених у характеристиках, довідках та інших документах, відповідачами визнаються особи, які їх підписали, та підприємства, установи, організації, від імені котрих видано документ.

7. Судам необхідно враховувати, що згідно з ч. 2 ст. 124 Конституції України вимоги громадян або організацій про спростування опублікованих засобами ма­сової інформації відомостей, що не відповідають дійсності й порочать честь і гідність особи, розглядаються судами й у тому разі, коли ця особа попередньо не зверталася до органів масової інформації про спростування зазначених відомо­стей.

8. Роз'яснити, що при задоволенні позову суд повинен в резолютивній частині рішення зазначити, які саме відомості визнано такими, що не відповідають дійсності та порочать честь і гідність позивача, вказати на спосіб спростування І визначити строк, протягом якого воно має бути здійснене. В необхідних випад­ках суд може викласти текст спростування відомостей. За загальним правилом відомості, що порочать особу, повинні спростовуватись у спосіб найбільш близь­кий до способу їх поширення (шляхом публікації у пресі, повідомлення по радіо. телебаченню, оголошення на сході громадян, зборах трудового колективу, заміни документа та ін.).

9. Визначаючи спосіб спростування відомостей, суд відповідно до ст. 37 Зако­ну України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» та іншо­го законодавства може зобов'язати редакцію (видавництво) опублікувати спрос­тування в спеціальній рубриці або на тій самій полосі і тим самим шрифтом, що й спростовуване повідомлення: в газеті — не пізніше місяця з дня набрання рішенням законної сили, в інших періодичних виданнях — у черговому підготов-люваному випуску.

При спростуванні відомостей по радіо чи телебаченню суд може зажадати від органу масової інформації, щоб резолютивна частина рішення була зачитана дик­тором в тій самій програмі або циклі передач і в той самий час — не пізніше міся­ця з дня набрання рішенням законної сили. Вільне редагування органом масово: інформації тексту рішення або коментар до нього, які за змістом є оспорюванням рішення, недопустимі.

10. Суди повинні мати на увазі, що виправдання підсудного в кримінальній
справі про наклеп за відсутністю в його діях складу злочину не є перешкодою для
потерпілого пред'явити позов у порядку, передбаченому ст. 7 Цивільного кодекс)
України, оскільки вимоги про спростування відомостей, що ганьблять його честь
і гідність, підлягають задоволенню і в разі їх помилковості.

Разом з тим виправдання підсудного за відсутністю події злочину або поши­рення відомостей, що відповідають дійсності, не надає потерпілому права вима-

Додатки

гати спростування відомостей у порядку цивільного судочинства в зв'язку з тим, що у вироку дано оцінку зазначеним обставинам.

11. Під наклепом, передбаченим ст. 125 Кримінального кодексу України, слід
розуміти повідомлення винним невизначеній кількості осіб або хоча б одній лю­
дині завідомо неправдивих вигадок про начебто вчинений потерпілим проти­
правний чи аморальний вчинок або інших відомостей, що ганьблять потерпіло­
го. Завідомо неправдивістю визнається очевидний для винного факт невідповід­
ності відомостей дійсності.

Не є наклепом поширення дійсних відомостей, хоча вони і ганьблять по­терпілого, а так само поширення відомостей внаслідок сумлінної помилки особи в їх достовірності (наприклад, при одержанні з офіційних джерел). Не визнається наклепом і повідомлення неправдивих відомостей тільки потерпілому. В такому разі винний може нести відповідальність за образу при наявності ознак цього злочину.

На відміну від наклепу при образі винний принижує честь і гідність потерпіло­го шляхом висловлювання нецензурних чи брутальних слів,- вчиненням непри­стойних або насильницьких дій (жесту та ін.) чи дає непристойну оцінку особис­тим якостям чи поведінці потерпілого в формі, яка різко суперечить прийнятому спілкуванню між людьми.

Одночасне поширення завідомо неправдивих вигадок, що ганблять потер­пшого, та приниження його людської гідності, непристойними висловлювання­ми чи діями утворює сукупність злочинів і має кваліфікуватися за статтями 125 і 126 Кримінального кодексу України.

12. Судам слід відмежовувати наклеп від завідомо неправдивого доносу (ст. 177 Кримінального кодексу України), при якому дії винного полягають у повідо­мленні суду, прокурору, слідчому або органу дізнання завідомо неправдивих відо­мостей про начебто вчинений або підготовлюваний злочин з метою незаконного притягнення громадянина до кримінальної відповідальності.

13. Суди не повинні допускати безпідставної відмови в порушенні криміналь­них справ за наявності достатніх даних, що вказують на ознаки наклепу або обра­зи в діях особи, на яку подано скаргу, а так само порушення справ при відсутності законних підстав.

За ознаками ч. 2 чи ч. З ст. 125 Кримінального кодексу України суддя або суд мають право порушити кримінальну справу і без скарги потерпілого. Порушену справу за ч. 2 чи ч. З, а відносно неповнолітнього і за ч. 1 цієї статті, а також що­до неповнолітнього за ст. 126 цього Кодексу, слід надіслати прокурору для прове­дення попереднього слідства.

При вирішенні питання про порушення чи відмову в порушенні справи за ст. 125 Кримінального кодексу України суддя або суд не можуть наперед оціню­вати докази і відмовляти в порушенні справи за мотивами того, що поширені відомості відповідають дійсності або не ганьблять потерпілого, або є наслідком помилки особи в їх достовірності, оскільки таку оцінку може зробити суд тільки після дослідження доказів у судовому засіданні.

До порушення кримінальної справи суддя або суд згідно з ч. 2 ст. 95 КПК України зобов'язані попередити скаржника про відповідальність за неправдивий донос та взяти у нього відповідну підписку.

14. Виходячи з положення ст. 124 Конституції України про те, що правосуддя
в Україні здійснюється виключно судами, матеріали кримінальної справи про
злочин, передбачений ст. 125 або 126 КК, не можуть бути передані судом на роз­
гляд товариського суду в порядку, передбаченому ст. 51 КК та ст. 8 КПК.

Поиск по сайту: