Енциклопедичний довідник майбутнього адвоката. Відповідно до ч. 1 ст. 44 Кримінально-процесуального кодексу України, як захисники підозрюваних, обвинувачених і підсудних допускаються особи

Відповідно до ч. 1 ст. 44 Кримінально-процесуального кодексу України, як захисники підозрюваних, обвинувачених і підсудних допускаються особи, які мають свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю. За згодою підсудного допускаються близькі родичі, опікуни або піклувальники. Ця проце­суальна норма визначає, що у досудовому провадженні кримінальної справи як захисники допускаються лише адвокати, а при судовому розгляді такої справи як захисники допускаються адвокати і за згодою підсудного — близькі родичі, опіку­ни або піклувальники.

Інше чинне процесуальне законодавство України не містить терміна «захис­ник», а вживає поняття «представництво в суді». Представниками сторін і третіх осіб, крім представників за законом, можуть бути також адвокати. Ці положення закріплено у статтях 110, 111, 112 Цивільного процесуального кодексу України, у ст. 28 Арбітражного процесуального кодексу України. Процесуальні положення Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачають право фізичної особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, при роз­гляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката (ст. 268).

Науково-теоретична та довідково-енциклопедична література не містить однозначного визначення терміна «захисник». За одним тлумаченням цей термін ототожнюється з терміном «адвокат», за іншим — терміну «захисник» надається більш широке значення.

Закріпивши право будь-якої фізичної особи на правову допомогу, консти­туційний припис «кожен є вільним у виборі захисника своїх прав» (ч. 1 ст. 59 Кон­ституції України) за своїм змістом є загальним і стосується не лише підозрювано­го, обвинуваченого чи підсудного, а й інших фізичних осіб, яким гарантується право вільного вибору захисника з метою захисту своїх прав та законних інте­ресів, що виникають з цивільних, трудових, сімейних, адміністративних та інших правовідносин, а не тільки з кримінальних. Право на захист, зокрема, може бути реалізоване фізичною особою у цивільному, арбітражному, адміністративному і кримінальному судочинстві.

Про загальність положень ч. 1 ст. 59 Конституції України свідчить положення ч. 2 ст. 63 Конституції України, яке окремо закріплює право підозрюваного, обви­нуваченого чи підсудного на захист. Що ж стосується права підозрюваного, обви­нуваченого і підсудного на захист від обвинувачення в аспекті конституційного звернення громадянина Солдатова Г. І., то Конституційний Суд України вихо­дить з такого.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікована Верховною Радою України 17 липня 1997 року, передбачає право кожного обви­нуваченого захищати себе особисто або використовувати правову допомогу за­хисника, вибраного ним на власний розсуд (ст. 6). У Міжнародному пакті про громадянські і політичні права від 16 грудня 1966 року, ратифікованому Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 19 жовтня 1973 p. № 2148-VH1. зазначено, що держава повинна гарантувати кожному, чиї права і свободи пору­шено, ефективний засіб правового захисту, і таке право повинно встановлюва­тись судовим або будь-яким іншим компетентним органом, передбаченим право­вою системою держави (ст. 2), та можливість вільного вибору обвинуваченим за­хисника (п. З ст. 14). «Основні принципи, що стосуються ролі юристів», прийнят: восьмим Конгресом ООН з питань попередження злочинності і поводження з правопорушниками 27 серпня — 7 вересня 1990 p., передбачають, що кожна лю­дина має право звернутися до будь-якого юриста за допомогою для захисту і відстоювання своїх прав та захисту їх на всіх стадіях кримінального судочинства

Поиск по сайту: