Енциклопедичний довідник майбутнього адвоката. України щодо права вільного вибору захисника під час розгляду кримінальних справ

України щодо права вільного вибору захисника під час розгляду кримінальних справ.

Заслухавши суддю-доповідача Вознюка В. Д. та вивчивши матеріали справи. Конституційний Суд України установив:

1. Громадянин Солдатов Г. І. звернувся до Конституційного Суду України з
клопотанням дати офіційне тлумачення положень статей 55, 59 Конституції
України, ст. 44 та глави 22 Кримінально-процесуального кодексу України, ста­
тей 268, 271 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Не­
обхідність в офіційному тлумаченні наведених правових норм він обґрунтовує
тим, що під час попереднього розслідування кримінальної справи слідчий,
прокурор та суд загальної юрисдикції відмовили йому в задоволенні клопо­
тання про допуск як захисника працівника приватної юридичної фірми, з
якою він уклав угоду-доручення на представництво його інтересів у
кримінальній справі. Зазначені посадові особи та суд посилались на
відсутність у працівника цієї юридичної фірми свідоцтва про право на занят­
тя адвокатською діяльністю.

Така відмова, як стверджує громадянин Солдатов Г. І., призвела до порушен­ня його конституційного права на вільний вибір захисника своїх прав.

2. Додані до конституційного звернення документи свідчать, що стосовно
Солдатова Г. І. було порушено кримінальну справу, в якій його визнано підозрю­
ваним у вчиненні злочину. У зв'язку з цим він заявив клопотання про допуск
захисником його прав працівника приватної юридичної фірми, яка має право на
здійснення представництва громадян за їхнім дорученням у кримінальних
справах. Слідчим податкової міліції було відмовлено у задоволенні клопотання з
тих мотивів, що працівник цієї фірми не має свідоцтва про право на заняття адво­
катською діяльністю.

Дії слідчого Солдатов Г. І. оскаржив прокурору м. Маріуполя Донецької області. Скаргу було відхилено з посиланням на те, що слідчим прийнято рішен­ня відповідно до вимог ст. 44 Кримінально-процесуального кодексу України. Солдатов Г. І. звернувся до Жовтневого районного суду м. Маріуполя із скаргою на дії слідчого та прокурора щодо відхилення його клопотання. Суд визнав дії зазначених посадових осіб неправомірними і зобов'язав слідчого допустити пра­цівника приватної юридичної фірми захисником Солдатова Г. І. у кримінальній справі.

Судова колегія Донецького обласного суду за касаційним поданням прокурора м. Маріуполя скасувала рішення районного суду і припинила провадження у справі, мотивуючи тим, що відповідно до ч. 2 ст. 59 Конституції України для забез­печення права на захист від обвинувачення в Україні діє адвокатура, а за положен­ням ч. 1 ст. 44 Кримінально-процесуального кодексу України захисником підо­зрюваного, обвинуваченого і підсудного допускаються особи, які мають свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

Відповідно до роз'яснень, що містяться в пункті 4 постанови Пленуму Верхов­ного Суду України «Про застосування законодавства, яке забезпечує підозрюва­ному, обвинуваченому, підсудному право на захист» від 7 липня 1995 року № 10 (з наступними змінами), як захисники підозрюваних, обвинувачених і підсудних допускаються лише особи, які мають свідоцтво про право на заняття адвокатсь­кою діяльністю, що видається їм згідно з вимогами ст. 2 Закону України «Про адвокатуру». Не можуть допускатися до участі у справі як захисники особи, які мають інші документи (ліцензії) на здійснення юридичної практики чя підприємницької діяльності тощо.

Додатки

Таким чином, матеріали справи свідчать про наявність неоднозначного засто­сування положень ст. 59 Конституції України щодо гарантії підозрюваному, обви­нуваченому і підсудному права на вільний вибір захисника.

3. Стосовно клопотання громадянина Солдатова Г. І. дати офіційне тлумачен­ня положень ст. 55 Конституції України та глави 22 Кримінально-процесуально­го кодексу України Конституційний Суд України своєю ухвалою відмовив у відкритті конституційного провадження, оскільки офіційне тлумачення поло­жень ст. 55 Конституції України дано рішеннями Суду від 25 листопада 1997 року N° 6-зп та від 25 грудня 1997 року № 9-зп. Що ж до офіційного тлумачення глави 22 Кримінально-процесуального кодексу України, то у конституційному зверненні не дотримано вимог статті 42 Закону України «Про Конституційний Суд України», тобто не вказано, які саме положення цієї глави потребують офіційного тлумачення.

4. Відповідно до положень частини другої статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держа­ви. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. Конституція України гарантує права і свободи людини і громадянина іч. 2 ст. 22), які не можуть бути обмежені за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального по­ходження, майнового стану, місця проживання, за мовними та іншими ознаками <ч. 2 ст. 24). Права і свободи є основним елементом правового статусу людини і громадянина. Діставши закріплення в Конституції України, права і свободи виз­начають міру можливої поведінки людини і громадянина, відображають певні межі цих прав і свобод, можливість користуватися благами для задоволення своїх інтересів.

З метою забезпечення реалізації закріплених прав і свобод людини і громадя­нина Конституція України встановлює відповідні правові гарантії. Зокрема, в ч. 1 ст. 59 Конституції України закріплено право кожного на правову допомогу. Пра­во на правову допомогу — це гарантована Конституцією України можливість фізичної особи одержати юридичні (правові) послуги.

Держава в особі відповідних органів визначає певне коло суб'єктів надання правової допомоги та їх повноваження. Аналіз чинного законодавства України з цього питання дає підстави визначити, зокрема, такі види суб'єктів надання правової допомоги:

— державні органи України, до компетенції яких входить надання правової
допомоги (Міністерство юстиції України, Міністерство праці та соціальної
політики України, нотаріат тощо);

— адвокатура України як спеціально уповноважений недержавний про­фесійний правозахисний інститут, однією з функцій якого є захист особи від об­винувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах (ч. 2 ст. 59 Конституції України);

— суб'єкти підприємницької діяльності, які надають правову допомогу клієнтам у порядку, визначеному законодавством України;

— об'єднання громадян для здійснення і захисту своїх прав і свобод (ч. 1 ст. 36
Конституції України).

5. Положення ч. 1 ст. 59 Конституції України гарантує кожному право на
вільний вибір захисника своїх прав. Визначення поняття «захисник» у чинному
законодавстві України відсутнє. У Конституції України це поняття вживається та­
кож у ч. 4 ст. 29, положення якої гарантують кожному заарештованому чи затри­
маному можливість користуватися правовою допомогою захисника.

Поиск по сайту: