Енциклопедичний довідник майбутнього адвоката. 49. Стаття 22 Кодексу забороняє домагатись показань обвинуваченого та інших осіб, які беруть участь у справі

49. Стаття 22 Кодексу забороняє домагатись показань обвинуваченого та інших осіб, які беруть участь у справі, шляхом насильства, погроз та інших неза­конних заходів.

50. Особа, що зазнала матеріальної шкоди від злочину, має право заявити до обвинуваченого позов або до осіб, що несуть матеріальну відповідальність за дії обвинуваченого.

3. Цивільний процесуальний кодекс

Стаття 221 Цивільного процесуального кодексу передбачає обов'язок суду зу­пинити провадження у справі в тому випадку, якщо її розгляд не може відбутися до розгляду іншої справи у цивільному, кримінальному чи адміністративному су­дочинстві.

4. Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадяни­
нові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і
суду» від 1 грудня 1994 р.

52. Відповідний уривок із Закону передбачає:
Стаття 2

«Право на відшкодування шкоди в розмірах і порядку, передбачених цим За­коном, виникає у випадках:

—постановления виправдувального вироку суду;

—закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину, відсутністю у діянні складу злочину або недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні зло­чину;

—відмови в порушенні кримінальної справи або закриття кримінальної спра­ви з підстав, зазначених у пункті 2 частини першої цієї статті;

— закриття справи про адміністративне правопорушення».
ПРАВО

I. ПОПЕРЕДНІ ЗАУВАЖЕННЯ УРЯДУ

53. Уряд стверджував, що скарги заявника мають бути визнані неприйнятни­ми, оскільки кримінальна справа, порушена на їх підставі, ще не завершена. У зв'язку з цим Уряд зазначив, що заявник і його адвокат беруть активну участь у цьому провадженні. Тож заява є передчасною, і заявник має дочекатися остаточного рішення на національному рівні, перш ніж звертатися із заявою до Суду

54. Заявник заперечував аргументи Уряду. Він стверджував, що на Україні всі заяви про катування зобов'язують прокурора провести кримінальне розслідуван­ня обставин. Тим не менше, в даному випадку розслідування тривало занадто довго, а самому заявнику та його адвокату перешкоджали ефективно брати участь в розслідуванні. Більше того, слідчі виявили своє небажання проводити належне та безстороннє розслідування його скарг.

55. Суд зазначає, що заперечення Уряду тісно пов'язані зі скаргами заявника за статтями 3 та 13 Конвенції. За таких обставин Суд приєднує попередні заува­ження до суті скарг заявника.

II. ЗАЯВЛЕНЕ ПОРУШЕННЯ СТ З КОНВЕНЦІЇ

56. Заявник скаржився на те, що зазнав поганого поводження під час затри­
мання і органи державної влади не здійснили ретельного та ефективного роз­
слідування. Він посилався на статтю 3 Конвенції, яка передбачає:

«Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що при­нижує гідність, поводженню чи покаранню».

А. Заявлене погане поводження під час затримання у міліції 1. Доводи сторін

Додатки

57. Уряд заявляв, що не існувало жодних доказів, які б свідчили, що заявник зазнав будь-яких ушкоджень у районному відділі міліції, перебуваючи у руках працівників міліції. Уряд посилався на суперечливі свідчення заявника стосовно подробиць побиття, про яке заявляв.

58. Заявник стверджував, що окрім його свідчень щодо часу та характеру його ушкоджень було достатньо доказів, у тому числі медичні висновки, щоб підтвер­дити його скаргу про те, що ці ушкодження могли бути спричинені лише під час його затримання у районному відділі. Також декілька свідків дали свідчення щодо стану його здоров'я до затримання. Заявник заперечував доводи Уряду про те, що він давав суперечливі свідчення щодо подробиць побиття. Єдина суперечність, якої він припустився, стосувалася прізвища одного з можливих винуватців, і це сталося через непорозуміння.

2. Оцінка Суду

59. Суд нагадує, що ст. З Конвенції втілює одну з фундаментальних цінностей демократичного суспільства. Вона безумовно забороняє тортури або нелюдське чи таке, що принижує гідність, поводження або покарання. Зобов'язання Високих Договірних Сторін за ст. 1 Конвенції забезпечити кожному у межах своєї юрис­дикції права та свободи, визначені у Конвенції, якщо розглядати його у сукупності зі ст. З, вимагає, щоб держави вжили заходів, які забезпечать, аби особи у межах їх юрисдикції не зазнавали тортур або нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження (див., mutatis mutandis, рішення Е. та інші проти Великої Британії (Е. and Others v. the United Kingdom), № 33218/96, § 88, 26 листопада 2002 p.).

60. Суд також нагадує, що погане поводження має досягти мінімального рівня жорстокості, щоб потрапити у сферу дії ст. З Конвенції. Оцінка цього мінімуму є відносною: вона залежить від усіх обставин справи, таких як тривалість повод­ження, його фізичні та/або психологічні наслідки і, у певних випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого. Щодо особи, позбавленої свободи, застосування фізичної сили, яке не було вкрай необхідним через її власну поведінку, принижує людську гідність і є, за загальним правилом, порушенням права, передбаченого у ст. З (див. рішення Ассенов та інші проти Болгарії (Assenov and Others v. Bulgaria) від 28 жовтня 1998 p., звіти про рішення та постанови 1998-VIII, § 94).

61. Суд вважає, що у цій справі ступінь тяжкості ушкоджень, які встановлені судово-медичною експертизою на тілі заявника незабаром після його звільнення (див. параграф 15 вище), вказує, що ушкодження заявника були достатньо суттєвими, щоб утворити нелюдське та таке, що принижує гідність, поводження у значенні ст. З (див., наприклад, процитоване рішення Ассенов та інші проти Болгарії, § 95). Залишається лише вирішити, чи має держава бути визнана відповідальною за ст. З щодо цих ушкоджень.

62. Суд відзначає, що матеріали справи підтверджують, що заявник зазнав на­сильства під час свого затримання. Але заявник не надав жодних незалежних до­казів, здатних підтвердити його заяви, ніби ушкодження були завдані працівни­ками міліції. Не було жодного свідка події. За відсутності будь-яких незалежних свідків, які були присутні під час побиття, Суд вважає неможливим встановити, чи були ушкодження заявникові завдані працівниками міліції, як це ствер­джується.

63. Однак Суд вважає, що у сукупності медичні докази, свідчення заявника, факт його перебування у районному відділі міліції протягом трьох днів та відсутність будь-якого іншого вірогідного пояснення щодо походження ушкод­жень заявника викликають розумну підозру, що ці ушкодження могли завдати працівники міліції.

Поиск по сайту: