Енциклопедичний довідник майбутнього адвоката. 52. Крім того, владні органи припускали, що твердження заявниці були прав­дивими

52. Крім того, владні органи припускали, що твердження заявниці були прав­дивими. Зокрема, Генеральна прокуратура визнала, що вона постійно доводила свої твердження стосовно неналежного поводження і зауважила, що ушкодження заявниці, записані в медичному звіті, узгоджувалися з її викладенням подій (див. § 42 вище).

53. Суд зазначає, що міліція очікувала від заявниці надання інформації щодо вбивства, нібито вчиненого Л., припускаючи, що Л. є її хлопцем. Суд вказує на суперечливі твердження державних органів щодо того, чому заявницю забрали до відділка, і робить висновок, що її сюди доставили для допиту як свідка злочину, а не у зв'язку з незначним адміністративним порушенням, яке використовувалося як привід. Цей допит не узгоджувався зі звичайними процедурними гарантіями російського законодавства, такими як запис розмови, присутність адвоката та ін.. отже, Суд не може виключити застосування сили міліцією для отримання інфор­мації від заявниці.

54. Беручи до уваги послідовні та детальні твердження, підтверджені медичним звітом, та з огляду на відсутність будь-якого іншого переконливого пояснення по­ходження ушкоджень, встановлених на тілі заявниці після її звільнення з-під варти, Суд погоджується, що у відділку міліції з нею поводилися неналежно.

55. Суд наголошує, що для визначення того, чи варто це неналежне повод­ження кваліфікувати як тортури, треба розглянути різницю між визначенням тортур та нелюдським поводженням, викладеним у ст. З Конвенції. Є очевид­ним те, що Конвенція наголошує на особливому негативному ставленні до умисного нелюдського поводження, яке стає причиною значних і жорстоких страждань. Суд раніше розглядав справи, в яких було встановлено, що нелюдсь­ке поводження може бути охарактеризоване як тортури (див. рішення у справі «Aksoy v. Turkey» від 18.12.96, збірник судових рішень і постанов, 1996-VI, стор. 2279, § 64; «Aydin v. Turkey», від 25.09.97, збірник 1997-VI, стор. 1891-92, §§ 83-84 та 86; рішення Selmouni, цитоване вище, § 105; «Dikmev. Turkey», заява № 20869/92, §§ 94-96, ECHR 2000-VIII та «Bati and Others v. Turkey». №№ 33097/96 та 57834/00, § 116).

56. Оскаржувані дії були такими, що спричинили в заявниці почуття страху, болю та меншовартості, що є ознаками неналежного та такого, що принижує її гідність, поводження і, можливо, зламали її фізичний та моральний опір. Суд наголошує, що до осіб, котрих позбавили волі, застосування фізичної сили, яка не є необхідною з огляду на "їхню поведінку, принижує людську гідність та є в принципі порушенням прав, викладених у ст. З Конвенції (див. рішення Selmouni, цитоване вище, § 99).

57. Суд робить висновок, що в поточній справі існування фізичного болю чи страждання є підтвердженим медичним експертом та твердженнями заявниці щодо неналежного поводження з нею у відділку міліції. Послідовність подій та­кож демонструє, що біль та страждання були спричинені їй умисне, зокрема, з намірами отримання інформації щодо Л. (див. §§ 53—54 вище).

58. Для оцінки «болю та страждання», завданих заявниці, Суд посилається на обставини справи, такі як тривалість поводження, його фізичні та психологічні впливи та, як у деяких справах, стать, вік і стан здоров'я потерпілого (див. спра­ву Bati, цитовану вище, § 120). Суд зауважує, що на той час заявниці було лише 19 років і, оскільки вона була жінкою, яка протистояла кільком чоловікам-право-охоронцям, вона була особливо вразливою. Крім того, неналежне поводження тривало кілька годин, упродовж яких її двічі жорстоко били й піддавали іншим формам жорстокого фізичного й морального впливу.

Поиск по сайту: