Енциклопедичний довідник майбутнього адвоката. За правилами ст. 46 ЗК України, ст

За правилами ст. 46 ЗК України, ст. 52 Закону України «Про власність», ста­тей 171, 172, 173 ЖК України у разі вилучення земельної ділянки, на якій розта­шований належний громадянину будинок, власник вправі обрати вид компен­сації (надання жилого приміщення, перенесення жилого будинку та будівель і відбудова їх на новому місці, спорудження на новому місці жилої, виробничих та інших будівель замість тих, що вилучаються, і відшкодування інших збитків). Спори з цього приводу вирішує суд з урахуванням законних інтересів сторін і конкретних обставин кожної справи.

Відповідно до ч. З ст. 11 ЦПК України і правил ч. 1 ст. 117 ЖК України, осо­би, які займали жилі приміщення в будинках державного чи громадського житло­вого фонду і були в порядку поліпшення житлових умов без зняття з квартирно­го обліку поселені в сімейний гуртожиток за місцем роботи, в разі припинення трудових відносин не можуть бути виселені без надання іншого жилого приміщення.

Розглядаючи позови про виселення зі службових жилих приміщень, суди ма­ють враховувати, що постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 1992 р. № 391 «Про зміну і визнання такими, що втратили чинність, деяких рішень Уря­ду УРСР з питання надання житлових приміщень у будинках радгоспів» визнано таким, що втратив чинність, підпункт 8 п. 25 постанови ЦК Компартії України і Ради Міністрів УРСР від 19 жовтня 1982 р. № 501, згідно з яким увесь житловий фонд радгоспів відносився до числа службового, і встановлено, що жилі приміщення в будинках радгоспів включаються до числа службових у загальному порядку. Тому виселення з жилих приміщень у будинках радгоспів з передбачених статтями 124, 125 ЖК України підстав може мати місце, якщо ці приміщення бу­ли включені до числа службових з додержанням чинного законодавства за рішен­ням виконкому районної, міської, районної в місті ради, районної державної адміністрації міст Києва і Севастополя.

У тих випадках, коли особа, якій у зв'язку з трудовими відносинами було на­дано службове жиле приміщення або жиле приміщення в сімейному гуртожитку, залишила сім'ю і жиле приміщення, але трудових відносин не припинила, ця об­ставина не може бути підставою для задоволення позову про виселення членів сім'ї, оскільки наймач таких жилих приміщень втрачає право користування ними і підлягає виселенню з них разом із членами сім'ї при припиненні трудових відно­син у випадках, передбачених статтями 124, 125, 132 ЖК України.

При застосуванні ст. 125 ЖК України у справах про виселення зі службових жилих приміщень і гуртожитків слід мати на увазі, що до учасників Великої Вітчизняної війни, які перебували в діючій армії і не можуть бути виселені зі службового жилого приміщення й гуртожитку згідно зі статтями 124, 132 ЖК України без надання іншого приміщення, Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (статті 5, 6) відніс і осіб, які брали участь у виконанні бойових завдань у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань усіх видів і родів Збройних Сил діючої армії (флоту), партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і в мирний час. Тому виселення громадян, віднесених у встановленому порядку до учасників бойових дій, у зазна­чених справах має проводитися з урахуванням положень ст. 125 ЖК України.

У справах за позовами про виселення зі службових жилих приміщень військо­вослужбовців належить виходити з того, що ст. 124 ЖК України на зазначені ви­падки не поширюється. При вирішенні цих справ слід враховувати умови, за яких згідно з чинним законодавством надавалося службове жиле приміщення, і визна­чений ним обов'язок по звільненню останнього (зокрема, згідно з постановою

11. Житлове законодавство

Кабінету Міністрів України від 3 липня 1998 р. № 1006 «Про доповнення переліку категорій працівників, яким може бути надано службові жилі приміщення» таке приміщення може надаватись військовослужбовцям до одержання постійного жилого приміщення). Якщо такий обов'язок не настав, питання про виселення може вирішуватися за правилами ч. 2 ст. 110 ЖК України.

Виходячи з положень ч. З ст. 11 ЦПК України, при вирішенні питання про ви­селення військовослужбовців зі службових жилих приміщень має враховуватись визначений ст. 125 ЖК України перелік осіб, які не можуть бути виселені з них без надання іншого жилого приміщення.

Оскільки відповідно до ст. 119 ЖК України перелік категорій осіб, яким мог­ли надаватися службові жилі приміщення, встановлювався законодавством як України, так і СРСР, до врегулювання законодавством України цього питання щодо працівників підприємств, установ, організацій галузей господарства, в яких воно регулювалося законодавством СРСР, а не постановою Ради Міністрів УРСР від 4 лютого 1988 р. № 37, при вирішенні питання про перелік працівників цих га­лузей, яким можуть надаватися службові жилі приміщення, слід відповідно до Постанови Верховної Ради України від 12 вересня 1991 р. «Про порядок тимчасо­вої дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР» керуватись відповідними нормами законодавства колишнього СРСР.

Згідно з ч. 2 ст. 123 ЖК України щодо користування службовими жилими приміщеннями застосовуються правила про договір найму жилого приміщення «крім зазначених у цій та деяких інших статтях ЖК України), у тому числі прави­ла ст. 64 ЖК України про права й обов'язки членів сім'ї наймача і ст. 109 ЖК України про те, що виселення із займаного жилого приміщення в будинку держав­ного або громадського житлового фонду допускається лише з підстав, установле­них законом.

Крім випадків, передбачених статтями ПО, 111, 112, 116, 117 ЖК України, наймач службового жилого приміщення і члени його сім'ї можуть бути виселені з цього приміщення тільки в разі припинення трудових відносин, у зв'язку з яки­ми воно надавалося (статті 124, 125 ЖК України).

Виселення з мотивів звільнення за власним бажанням: на підставі ст. 114 ЖК України — з наданням іншого жилого приміщення, а на підставі ч. 2 ст. 132 ЖК України — без його надання — може мати місце лише за відсутності поважних причин. З урахуванням конкретних обставин (сімейного стану тощо) такою при­чиною може бути визнана і низька оплата праці.

Право вимагати виселення на підставі ст. 114 ЖК України громадян, які одер­жали жилі приміщення в будинку колгоспу і були виключені з членів останнього або вийшли з нього за власним бажанням, належить колгоспу і в разі його пере­творення в колективне сільськогосподарське підприємство або господарське то­вариство до правонаступників не переходить.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 12 вересня 1991 р. «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства СРСР» до впорядкування законодавством України списків підприємств, установ, орга­ни найважливіших галузей її господарства, з житлового фонду яких допус- кається виселення на підставі ст. 114 ЖК України з наданням іншого жилого приміщення працівників, які після одержання житла припинили трудові відно­сини у зв'язку із звільненням за власним бажанням без поважних причин, або за порушення трудової дисципліни, або за вчинення злочину, при вирішенні питан­ня про виселення з цих підстав можуть застосовуватися списки, наведені в актах законодавства колишнього СРСР.

Поиск по сайту: