Енциклопедичний довідник майбутнього адвоката. б) після закінчення вищезазначених трьох місяців і до остаточного розрахун­ку на вказану суму нараховуватиметься відсоток у розмірі граничної позичкової

б) після закінчення вищезазначених трьох місяців і до остаточного розрахун­ку на вказану суму нараховуватиметься відсоток у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме протягом періоду неспла­ти, плюс три відсотки;

5. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.

Рада Європи

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

РІШЕННЯ

Справа «Афанасьев проти України»

Страсбург, 5 квітня 2005 р. Європейський суд з прав людини прийняв таке рішення:

ПРОЦЕДУРА

1. Справа була порушена за заявою (№ 38722/02) проти України, поданою до Суду згідно зі ст. 34 Конвенції про захист прав людини та основоположних сво­бод (Конвенція) громадянином України паном Олексієм Володимировичем Афа-насьєвим («заявник) 14 вересня 2002 р.

2. Заявника, якому була надана правова допомога, представляв пан А. П. Бу-щенко, — адвокат, практикуючий у Харкові. Український Уряд («Уряд») пред­ставляли його уповноважені — пані В. Лутковська та пані 3. Бортновська.

3. Заявник стверджував, що його піддали поганому поводженню під час перебу­вання під вартою міліції на порушення ст. З Конвенції та що він не мав ефективних засобів правового захисту щодо цієї скарги, як того вимагає ст. 13 Конвенції.

4. Заява була спрямована до другої секції Суду (Правило 52 § 1 Регламенту Суду). Серед цієї Секції згідно з Правилом 26 § 1 була сформована Палата для розгляду цієї справи (ст. 27 § 1 Конвенції).

5. Рішенням від 8 червня 2004 р. Суд оголосив заяву прийнятною.

6. Уряд, але не заявник, надав зауваження щодо суті справи (Правило 59 § 1).

7. 1 листопада 2004 р. Суд змінив склад своєї Секції (Правило 25 § 1). Ця спра­ва була доручена новому складу другої секції (Правило 52 § 1).

ФАКТИ

І. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

8. Заявник народився у 1964 р. і мешкає у місті Харкові, Україна.

9. 1 березня 2000 р. заявник був затриманий за підозрою у шахрайстві та до­
ставлений до Київського районного відділу міліції міста Харкова.

10. Заявник стверджує, що у районному відділі міліції йому наділи наручники і міліціонери вимагали, щоб він зізнався у злочині. Коли він відмовився, його декілька разів сильно побили. Кожного разу після побиття йому говорили, що якщо він не зізнається, його битимуть і далі. Коли його били останній раз, один з міліціонерів — Г. — вдарив заявника в ліве вухо, наслідком чого стали пухлина і ча­сткова глухота. Після побиття працівники міліції попередили заявника, щоб він «все обдумав» протягом ночі, а в іншому випадку його битимуть знову наступного дня.

11. Заявник стверджує, що на його тілі були численні подряпини та синці. 02.03.2000 p., коли міліціонери збиралися доставити його до ізоляторатимчасово-

Додатки

го тримання, то в ізоляторі відмовилися прийняти його через наявність числен­них тілесних ушкоджень.

12. 03.03.2000 р. заявника супроводили до лікарні, де він був оглянутий ліка­рем.

13. Того самого дня заявника перевели в ізолятор тимчасового тримання.

14. 4 березня 2000 р. проти заявника висунули обвинувачення, але відпустили під підписку про невиїзд згідно з рішенням прокурора Київського району міста Харкова.

15. З 5 березня до 7 квітня 2000 р. заявник проходив медичний огляд у відділі судово-медичної експертизи. Судово-медичний експерт зафіксував різноманітні ушкодження на тілі заявника. Серед ушкоджень були пошкодження лівого вуха, а також синці на тулубі, обличчі, лівій руці та лівій нозі (які Урядом кваліфіковані як легкі тілесні ушкодження). Експерт також зазначив приблизну дату, коли заяв­ник отримав ці ушкодження: від 5 до 7 днів до 7 березня 2000 р. Ці дати збігалися з періодом тримання заявника в Київському районному відділі міліції.

16. 13 квітня 2000 р. заявник звернувся до прокурора Харківської області з проханням порушити кримінальну справу проти міліціонерів щодо застосування до нього тортур. Заяву направили на розгляд до прокуратури Київського району міста Харкова.

17. 24 квітня та 18 травня 2000 р. заявник звернувся до прокуратури Київсько­го району з проханням інформувати його щодо результатів розгляду своєї заяви.

18. 24 квітня 2000 р. помічник прокурора Київського району міста Харкова прийняв постанову про відмову у порушенні кримінальної справи за відсутністю складу злочину. У своїй постанові помічник прокурора зазначав, що 10 лютого 2000 р. проти заявника була порушена кримінальна справа. Заявник добровільно зізнався у вчиненні ним злочинів, за якими йому було висунуте обвинувачення, коли дізнався, що його спільники вже зізналися. До того ж, міліціонери були опитані щодо скарг заявника і повністю заперечували звинувачення проти них. Помічник прокурора зробив такий висновок:

«(...) незважаючи на те, що з акта судово-медичного освідування № 747/с від 5 квітня 2000 р. [випливає, що заявник отримав] легкі тілесні ушкодження, що потягли за собою короткочасний розлад здоров'я, жодних доказів завдання йо­му згаданих у акті тілесних ушкоджень працівниками міліції Київського район­ного відділу міліції м. Харкова не знайдено. Доводи [заявника], викладені у йо­го заяві, слід вважати вигаданими. У цей час йому достовірно відомо про те, що стосовно нього слідством знайдено достатньо доказів щодо вчинення їм зло­чинів, у яких він звинувачується. Він переслідує мету уникнути покарання, на яке заслуговує».

19. З червня 2000 р. заявник подав скаргу на цю постанову до Київського районного суду та оскаржив її до прокуратури міста Харкова. (Уряд вважає, що до прокуратури Харківської області заявник подав скаргу 3 липня 2000 р., а до су­ду — 14 вересня 2000 p., див. параграф 21 нижче).

20. 20 червня 2000 р. прокуратура міста Харкова повідомила заявнику про те, що вона відхилила його скаргу щодо скасування постанови від 24 квітня 2000 р.

21. 14 вересня 2000 р. заявник подав скаргу до Київського районного суду міста Харкова на постанову від 24 квітня 2000 р.

22. 19 жовтня 2000 р. Київський районний суд міста Харкова скасував поста­нову прокурора від 24 квітня 2000 р. і порушив кримінальну справу щодо вказа­них заявником працівників міліції за ч. 2 ст.166 Кримінального кодексу України (перевищення влади). Суд вирішив, що прокурор не розслідував причини, з яких

Поиск по сайту: