Енциклопедичний довідник майбутнього адвоката. апелянтові можливість оспорювати його доводи (п

апелянтові можливість оспорювати його доводи (п. З ст. 349 Кримінально-проце­суального кодексу; див. п. 23 вище). Отже, якби федеральний суд не ухвалив рішення провести слухання, федеральний обвинувач подав би свої доводи у пись­мовій формі і повідомив би їх апелянтові, який мав би таким чином можливість вивчити їх і, в разі необхідності, висловити свої міркування щодо них, на чому ос­танній слушно наголошував у своїй скарзі.

Можливість спростовувати аргументи державного обвинувача пан Пакеллі повинен був мати і впродовж слухання. Відмовившись надати йому адвоката за­хисту, федеральний суд позбавив його можливості впливати на результат судово­го процесу на етапі усного провадження у справі. Ця можливість не була б втраче­на у разі проведення судового провадження цілковито у письмовій формі.

40. З огляду на ці обставини, Суд, як і Комісія, вважає, що інтереси правосуд­
дя все-таки вимагали надання заявникові правової допомоги протягом слухань у
федеральному суді.

С. Висновок

41. Допущено порушення пункту 3 (с) статті 6 Конвенції.

II. Стверджуване порушення пункту 1 статті 6

42. Щодо фактів, про які йшлося, заявник також посилався на п. 1 ст. 6, яким
передбачається таке:

«Кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків або при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висуну­того проти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розум­ного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть не допускатися в зал засідань протягом усього судового розгляду або якоїсь його частини в інтересах збе­реження моралі, громадського порядку або національної безпеки в демократично­му суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін чи в разі крайньої необхідності, якщо, на думку суду, в особливих випадках публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя».

Стосовно цього Уряд не висунув жодного окремого аргументу.

Суд, так само як і Комісія, вважає, що положення п. З (с) ст. 6 відображають конкретне застосування загального принципу справедливого судового розгляду, викладеного у пункті 1 (див. рішення у справі Девіра від 27 лютого 1980 p., серія А, № 35, с 30, п. 56). Отже, питання про те, чи було виконано вимоги, закріплені в пункті 1, не має для справи заявника суттєвого значення; воно поглинається питанням про те, чи було виконано вимоги п. З (с). Виявлення факту порушення пункту 3 (с) звільняє Суд від необхідності додатково розглядати справу в кон­тексті п. 1 (див., mutatis mutandis, згадане рішення у справі Девіра, серія А, № 35. с 30—31, п. 56).

III. Застосування ст. 50

43. Пан Пакеллі вимагав справедливої сатисфакції згідно зі ст. 50. Він звертав­ся до Суду з проханням: по-перше, скасувати рішення федерального суду віл 29 листопада 1977 р. і зажадати від Уряду офіційно відмовитися від деяких своїх висновків, які, на його думку, мали расистський чи дискримінаційний характер: по-друге, компенсувати йому моральну шкоду в розмірі, достатньому, на думк> Суду, в його справі; по-третє, відшкодувати судові витрати, зазнані ним у зв'язку з провадженням у федеральному Конституційному суді, сума яких, за його слова­ми, складає 668,96 німецької марки.

44. Уряд не погодився з цими вимогами пана Пакеллі, вважаючи, що відмові федерального суду офіційно призначити адвоката не завдала заявникові ніяко:

Поиск по сайту: