Енциклопедичний довідник майбутнього адвоката. пання засобів національного захисту відповідно до пунктів 1 та 4 ст

пання засобів національного захисту відповідно до пунктів 1 та 4 ст. 35 Конвенції.

83. Суд також зважив на інші вимоги заявника відповідно до ст. 6, але не бачить
доказів того, що він порушував ці питання на будь-яких стадіях, за формою чи по
суті, в суді першої інстанції чи під час апеляційного провадження. За цих обставин
Суд має відхилити їх з подібних мотивів, які вказано вище — невичерпання засобів
національного захисту — відповідно до пунктів 1 та 4 ст. 35 Конвенції.

D. Стаття 34 Конвенції

84. Заявник скаржився, що держава порушила його ефективне право на апе­
ляцію. Зокрема, національні органи безпідставно відмовили адвокату заявника у
побаченні з засудженим. Більше того, заявнику перешкоджали скаржитися до
Європейського суду з прав людини стосовно справедливості судових проваджень
у справі та умов утримання. Він посилався на ст. 34 Конвенції:

«Суд може приймати заяви від будь-якої особи, неурядової організації або гру­пи осіб, які вважають себе потерпілими від допущеного однією з Високих До­говірних Сторін порушення прав, викладених у Конвенції або протоколах до неї. Високі Договірні Сторони зобов'язуються не перешкоджати жодним чином ефективному здійсненню цього права».

85. Уряд спростував ці твердження. Уряд зазначив, що заявника не було поз­бавлено можливості звертатися до Європейського суду з прав людини стосовно справедливості судових проваджень у справі та умов утримання.

86. Суд наголошує на надзвичайній важливості дієвості операційної системи по­дання петиції, гарантованої ст. 34 Конвенції: заявник або потенційні заявники по­винні мати змогу вільно звернутися до Суду і не бути об'єктом жодного тиску з бо­ку органів влади з метою відкликання або зміни їх позовів (див. рішення у справах Akdivar and Others v. Turkey, від 16 вересня 1996 p., Reports 1996-IV, с 1219, п. 105; Kurt v. Turkey, від 25 травня 1998 p., Reports 1998-III, с 1192, п. 159).

87. В цьому контексті «тиск» включає не тільки прямий примус та залякуван­ня, а також інші непрямі дії чи контакти, покликані переконати чи відмовити за­явників підтримувати заяву у Суді, такі як: невиправдана загроза кримінального чи дисциплінарного переслідування проти законного представника (вищезгада­на справа Kurt, сс. 1192-1193, пп. 160, 164; рішення у справі Sarli v. Turkey, № 24490/94, пп. 85-86, від 26 травня 2001 p.).

88. В даній справі представник заявника зазначив, що його контактам із заяв­ником перешкоджала адміністрація в'язниці. Однак він не надав достатньо доказів щодо цього. Він надав 4 листи, два з яких з Вінницького районного суду від 25 березня та 2 квітня 2003 р., один —- з апеляційного суду Вінницької області від 26 березня 2003 р. та один з пенітенціарної установи № 316/83, в яких його інформували про неможливість доступу до кримінальної справи, оскільки він не мав повноважень, як вимагає КПК, чи про те, що заявника було переведено до іншої виправної установи.

89. Суд вважає, що ці відмови не можна вважати перешкодами в світлі ст. 34 Конвенції. Представник заявника отримав документи, необхідні для проваджен­ня в суді від канцелярії Суду. В цьому контексті Суд зазначає, що заявник мав змогу подати заяву та зауваження. Він також продовжував спілкуватися з Судом без жодних перешкод.

90. В світлі вищенаведеного Суд не вважає, що заявнику перешкоджали в здійсненні його права на подачу індивідуальної заяви. З цього випливає, що цю частину заяви має бути відхилено як таку, яка вочевидь необгрунтована відповідно до пунктів 3 та 4 ст. 35 Конвенції.

E. Висновки щодо прийнятності

Додатки

91. Суд вважає, що в світлі параграфів 71—71 та 75 вище позови заявника
відповідно до статей 3 та 13 Конвенції має бути визнано прийнятними. Решту за­
яви визнати неприйнятною з підстав, зазначених вище (параграфи 83 та 90).

III. СУТЬ

А. Відповідність статті 3 Конвенції

1. Практика Суду

92. Суд нагадує, що ст. З Конвенції категорично забороняє тортури та нелюдське або таке, що принижує людську гідність, поводження чи покарання, незважаючи на обставини та поведінку жертви (див., наприклад, рішення у справі Labita v. Italy [GC], № 26772/95, п. 119, ECHR 2000-IV). Погане поводжен­ня має відповідати мінімальному рівню суворості в рамках статті 3. Оцінка цього мінімуму є відносною; залежить від всіх обставин справи, таких як тривалість лікування, фізичний та психічний вплив та у деяких випадках стать, вік та стан здоров'я жертви (див., серед інших, рішення у справі Ireland v. The United Kingdom, від 18 січня 1978 p., Series A № 25, с 65, п. 162).

93. Позбавлення свободи часто тягне за собою приниження людської гідності. Ще не було сказано, що затримання після звинувачення як таке зачіпає питання, викладені в ст. З Конвенції. Також цю статтю не можна тлумачити як таку, що містить загальне зобов'язання звільняти особу за станом здоров'я чи доправляти її до цивільної лікарні для отримання специфічної медичної допомоги. Тим не менш, відповідно до цього положення держава має забезпечити особу умовами утримання, які б не порушували її людську гідність, щоб спосіб та метод виконан­ня міри покарання не зумовлювали страждання або труднощі такої міри, які б пе­ревищували неминучий рівень страждань в'язня та щоб з огляду на практичні ви­моги ув'язнення його здоров'я та добробут були забезпечені (див. рішення у справі Kudta v. Poland [GC], № 30210/96, пп. 92-94, ECHR 2000-XI). Оцінюючи умови утримання, треба брати до уваги кумулятивний ефект цих умов, а також специфічні твердження заявника (див. рішення у справі Dougoz v. Greece, № 40907/98, ECHR 2001-И).

94. Наявні 3 складові, які необхідно розглядати стосовно сумісності стану здо­ров'я заявника та умов його утримання: 1) медичний стан в'язня; 2) адекватність медичної допомоги, яка надається в умовах утримання; 3) доцільність утримання з огляду на стан здоров'я заявника (див. рішення у справі Mouisel v. France, № 67263/01, пп. 40-42, ECHR 2002-IX).

2. Зауваження Уряду

95. Уряд зазначив, що твердження заявника стосовно відсутності належного харчування є безпідставними. Він стверджував, що під час тримання заявника в Вінницькій в'язниці № 1 його годували у відповідності з встановленою на той час законом нормою, в 2000 p., калорійністю 2846,73 кілокалорій. Пізніше він отри­мував їжу у відповідності до норм, затверджених Кабінетом Міністрів України від 27 грудня 2001 р. (див. параграф 45 вище). Середня енергетична цінність його їжі дорівнювала 3100—3150 кілокалорій надень.

96. Уряд стверджував, що, перебуваючи в пенітенціарній установі № 316/83, за­явника утримували разом з 15 іншими в'язнями в камері № 26 розміром в 44,7 кв. м. Кожен в'язень має 2,98 кв. м особистого простору. Камера належним чином провітрювалася свіжим повітрям, а в'язні мали доступ до денного світла. Заявник мав щоденні прогулянки на свіжому повітрі. Він також мав змогу приймати душ та прати одяг раз на тиждень. Уряд також додав, що заявник мав змогу робити фізичні вправи на подвір'ї в'язниці та проводити необмежений час на свіжому повітрі протягом годин, не призначених для сну. їжа, яку надавали заявнику, відповідала

Поиск по сайту: