Додатки. ли місце після подачі заявником заяви до Суду і ним не було вичерпано національних засобів захисту, які передбачає законодавство України

ли місце після подачі заявником заяви до Суду і ним не було вичерпано національних засобів захисту, які передбачає законодавство України.

27. Заявник не погодився та наполягав, що всі можливі національні засоби за­хисту, пов'язані з його скаргою, він вичерпав.

28. Суд зауважує, що заявник звернувся з першою скаргою 29 травня 2000 р. Пізніше, у своєму листі від 30 квітня 2002 p., заявник подав додаткову скаргу на тривале виконання рішення суду, винесеного на його користь. Відповідно Суд не знаходить підстав для відхилення вимог заявника як неприйнятних через те, що вони були подані після дати подачі першої скарги.

29. На додаток Суд зауважує, що Уряд не навів жодного з національних за­собів, якими б заявник міг скористатися для виконання рішення, винесеного на його користь.

30. Таким чином, Суд відхиляє зауваження Уряду. Суд приходить до висновку, що скарга не є очевидно необгрунтованою у сенсі п. З ст. 35 Конвенції. Далі Суд зазначає, що вона не є неприйнятною за інших підстав. Таким чином, скарга має бути визнана прийнятною.

Б. Щодо суті

31. Уряд стверджував про відсутність порушень п. 1 ст. 6 Конвенції та ст. 1 Пер­шого протоколу, оскільки, незважаючи на постанову Генеральної прокуратури про зупинення виконавчого провадження у справі заявника, виконавчий лист був направлений до виконавчої служби 2 липня 2002 p., і 22 липня 2002 р. рішен­ня було виконано. Таким чином, такий період не можна вважати нерозумним. Уряд також стверджував, що метою протесту прокуратури було не скасування остаточного рішення у справі заявника, а уточнення способу його виконання.

32. Заявник не погодився та зазначив, що гарантовані йому Конвенцією пра­ва були порушені. Зокрема тим, що судове рішення, винесене на його користь, не виконувалось протягом більш ніж двох років.

33. Суд зазначає, що відповідно до рішення від 11 вересня 2000 p., яке було за­лишено без змін рішенням від 19 жовтня 2000 p., заявнику було присуджено ком­пенсацію за матеріальну та моральну шкоду, яка мала бути стягнута з держави. Згідно з документами, наданими Урядом, заявник повністю отримав присуджену йому суму 6 грудня 2002 p., а не 22 липня 2002 p., як стверджував Уряд. Відповідно рішення було повністю виконано після двох років та двох місяців.

34. Суд також зауважує, що затримка у виконанні рішення суду на користь заявника була спричинена наглядовим провадженням, яке було ініційовано прокурором. Суд уже визнавав у ряді справ, що наглядове провадження щодо судових рішень, які набрали законної сили і підлягали виконанню, становить по­рушення принципу правової визначеності, що становить порушення п. 1 ст. 6 Конвенції (див., серед інших, рішення у справі «Світлана Науменко проти України», № 41984/98, від 9 листопада 2004 p.).

35. У цій справі межі наглядового провадження були обмежені тільки визна­ченням порядку виконання рішення від 11 вересня 2000 p., а право заявника на присуджену суму залишалось безспірним. За таких обставин Суд доходить висновку, що питання наглядового провадження у цій справі має розглядатись у контексті тривалого виконання рішення на користь заявника, а не як окреме питання.

36. Суд повторює, що ефективний доступ до суду включає право на виконан­ня судового рішення без неналежних затримок (див. рішення у справі «Імобілья-ре Саффі проти Італії», № 22774/93, п. 66, ЄСПЛ 1999-V). Однак зупинення вико­нання судового рішення до того часу, поки це є необхідним для вирішення

Поиск по сайту: