Енциклопедичний довідник майбутнього адвоката. контрактів, пов язаних, наприклад, зі страхуванням життя та заощадженнями, за власними словами заявника

контрактів, пов язаних, наприклад, зі страхуванням життя та заощадженнями, за власними словами заявника, забезпечував йому дуже добрий заробіток.

9. 31 травня 1972 р. Хейлброннський районний суд засудив пана Пакеллі за
злочин, передбачений Законом про наркотики, до десяти місяців ув'язнення з
відстроченням виконання вироку. 12 березня 1973 р. Хейлброннський регіональ­
ний суд апеляцію заявника відхилив.

На даний час матеріали цієї справи в Суді не розглядаються.

10. Кримінальні провадження у цій справі розпочалися 1974 р.

Пана Пакеллі було заарештовано 7 травня за підозрою у вчиненні ще одного злочину, пов'язаного з наркотиками. 4 вересня йому було офіційно призначено адвоката, а саме — пана Вінгертера з Хейлбронна.

11. Судовий процес розпочався у Хейлброннському регіональному суді
7 квітня 1976 р. і продовжувався 8, 14, 23 і 30 квітня. Заявника захищав пан
Вінгертер та іноді пан Раушенбуш, працівник цієї самої фірми.

30 квітня суд засудив пана Пакеллі до двох років і трьох місяців ув'язнення за по­рушення Закону про наркотики та за ухилення від сплати податків. Було встановле­но, що навесні 1972 р. обвинувачений нелегально ввіз до Німеччини, сховавши у своїй машині, шістнадцять кілограмів конопляної смоли турецького походження.

12. З травня 1976 р. пан Вінгертер подав апеляцію щодо правових питань.
У своєму меморандумі від 5 серпня, вказуючи підстави для апеляції, він посилав­
ся, зокрема, на ст. 146 Кримінально-процесуального кодексу, де зазначається, що
не може здійснювати захист кількох обвинувачених в одній справі той самий ад­
вокат (див. п. 26 нижче). Пан Вінгертер пояснив, що спершу він представляв ше
одну особу, яка проходила у цій справі і яку, згідно з висновком регіонального
суду, було визнано співучасником пана Пакеллі.

10 серпня 1976 р. пана Пакеллі було звільнено, і він повернувся до Туреччини.

22 жовтня федеральний державний обвинувач звернувся до суду з клопотан­ням про відхилення апеляції на тій підставі, що її подав адвокат, який, за його власним зізнанням, не мав права представляти свого заявника.

19 листопада пан Раушенбуш подав апеляцію від свого імені і водночас заяву з проханням продовжувати захист заявника у позачерговому порядку. 21 грудня 1976 р. федеральний суд визнав апеляцію прийнятною. Державний прокурор не заперечував проти такого перебігу справ.

13 січня 1977 р. регіональний суд, у відповідь на клопотання пана Раушенбу-ша від 19 листопада 1976 р. про призначення його офіційним адвокатом захисту: зажадав від нього докладної аргументації підстав для апеляції. Через два тижні суд звільнив пана Вінгертера від виконання його обов'язків.

13. У меморандумі від 26 січня 1977 р. пан Раушенбуш на тридцяти чотирьох сторінках виклав свої міркування стосовно допущених процедурних порушень-Він навів дев'ятнадцять помилок, більшість із яких стосувалася рішень Хейл-броннського регіонального суду, — зокрема, про відмову призначити експерта та викликати свідків для допиту чи опитування. Останнє з перелічених ним рішень стосувалося ст. 146 Кримінально-процесуального кодексу: зауважуючи, що пан Вінгертер у попередньому провадженні захищав іще одного підсудного, якому регіональний суд 21 червня 1974 р. виніс обвинувальний вирок як співучасникові пана Пакеллі, пан Раушенбуш стверджував, що практика використання спільно­го адвоката для захисту двох осіб в одній справі суперечить інтересам обох обви­нувачених (див. пункт 26 нижче).

14. 14 березня 1977 р., у відповідь на апеляцію пана Раушенбуша, державній обвинувач при регіональному суді заявив, що вона неприйнятна для розгляду.Він

Додатки

стверджував, що ст. 146 забороняє панові Раушенбушу, так само як і панові Вінгертеру, виконувати в цій справі обов'язки офіційно призначеного адвоката. 23 березня пан Раушенбуш оскаржив висновок регіонального обвинувача. Зокре­ма, адвокат наголошував на тому, що оскільки він ніколи не здійснював захисту співучасника пана Пакеллі, ст. 146 не може бути застосована до нього.

20 квітня федеральний державний обвинувач зажадав від регіонального обви­нувача пояснень щодо оцінки поданої паном Пакеллі апеляції. На його погляд, те, що її визнано неприйнятною, викликало щонайменше сумнів.

12 серпня державний обвинувач при Хейлброннському регіональному суді подав свої додаткові міркування, датовані 1 серпня; копію їх було направлено па­нові Раушенбушу. Відповідно до практики в таких питаннях (Інструкція № 162 до Кримінально-процесуального кодексу і процедури накладення адміністративних штрафів), у зауваженнях щодо кожної скарги наведено копії відповідних документів зі справи, зокрема запитів, зроблених адвокатом заявника протягом судового розгляду, і рішень стосовно них, ухвалених регіональним судом. Щодо застосування ст. 146 Кримінально-процесуального кодексу державний обвинувач посилався на свої попередні зауваження, зокрема від 14 березня.

15. 13 жовтня 1977 р. федеральний суд, за клопотанням федерального держав­ного обвинувача, призначив слухання цієї справи на 29 листопада. 17 жовтня, про це було повідомлено пана Раушенбуша та його клієнта, який повернувся з Туреч­чини.

16. 24 жовтня пан Раушенбуш подав заяву з проханням офіційно призначити його адвокатом заявника на час слухання 29 листопада.

Наступного дня голова 1-ї кримінальної палати федерального суду відхилив прохання. На його думку, обвинувачений, який був на свободі, не має права на офіційно призначеного адвоката на час слухання апеляції щодо правових питань. На цьому етапі провадження закон не вимагає від підсудного особистої присут­ності чи бути представленим адвокатом (пункт 2 і 3 ст. 350 Кримінально-проце­суального кодексу; див. пункт 22 нижче). Що ж до недотримання процедурних правил та інших матеріально-правових скарг, то апеляційний суд має право сам перевірити оскаржувані рішення на підставі письмової аргументації, що містила­ся в апеляції. Перегляд цих фактів з ініціативи апеляційного суду не підлягає жодному обмеженню. Голова кримінальної палати зазначив, що в цьому разі ні факти справи, ні посталі з неї правові питання не виправдовують офіційного при­значення адвоката, на чому наполягає пан Раушенбуш.

У запереченнях, заявлених 7 листопада 1977 p., пан Раушенбуш посилався на рішення федерального суду від 19 жовтня 1977 р. (див. п. 22 нижче), в якому ствер­джується, що, крім випадків, передбачених законом, правова допомога має нада­ватися на період слухання апеляцій з правових питань, коли ці апеляції стосують­ся «серйозних» справ і коли заявник у такій справі неспроможний оплатити по­слуги адвоката. Він стверджував, що пан Пакеллі перебуває саме в такому стано­вищі, оскільки після винесення остаточного вироку на нього чекає вислання. Пан Раушенбуш цікавився, чи потрібні суду докази на підтвердження матеріальної скрути заявника. За словами пана Раушенбуша, пан Пакеллі явно не мав змоги оп­лачувати адвокатські послуги. Пан Пакеллі приїхав до Федеративної Республіки Німеччини як сезонний робітник і повернувся в Туреччину після тривалого пере­бування в Хейлброннській в'язниці. Зрозуміло, що він не мав заощаджень.

Пан Раушенбуш висловив прохання передати справу, в разі потреби, до пала­ти для винесення рішення. 10 листопада голова 1-ї кримінальної палати феде-

Поиск по сайту: