Енциклопедичний довідник майбутнього адвоката. конання їх завдань Конвенційні інститути вільні законодавчо тлумачити факти справи, як встановлено в цьому світлі

конання їх завдань Конвенційні інститути вільні законодавчо тлумачити факти справи, як встановлено в цьому світлі, в інший спосіб, ніж це зазначено заявни­ком, або, якщо в цьому є потреба, переглянути факти у свій спосіб. Більше того, вони мають брати до уваги не тільки первинну заяву, а й додаткові документи, по­кликані доповнити останню, щоб заповнити попередні прогалини та неточності (див. рішення у справі Ringeisen v. Austia, від 16 липня 1971 p., Series A № 13, с.с. 40-41, п. 98, порівняно з с 34, п. 79, та с. с. 39-40, пп. 96-97).

62. Суд зазначає, що нові скарги було подано після направлення справи Уря­ду та у відповідь на зауваження Уряду щодо прийнятності заяви, і вони базували­ся на порушенні п. 1 статті 8 Конвенції. Суд знову наголосив, що відповідно до його практики поняття «приватне життя» широке і не має вичерпного визначен­ня; воно може, залежно від обставин, розуміти моральну та фізичну цілісність особи (див. рішення у справі X and Y v. The Nethrelands, від 26 березня 1985 p., Series A № 91, с. 11, п. 22; Costello-Roberts v. The United Kingdom, від 25 березня 1993 p., Series A, № 247-C, cc. 60-61, пп. 34, 36). Суд наголошує, що стаття 8 мо­же поширюватися на ситуації позбавлення свободи та може розглядатися як на­дання захисту в умовах затримання, котрі не відповідають рівню суворості, перед­баченому ст. З Конвенції (див. рішення у справі Raninen v. Finland, від 16 грудня 1997 року, Reports of Judgments and Decisions 1997-VTII, n. 63)*.

63. Проте, на думку Суду, ці скарги в світлі статті 8 Конвенції стосуються не умов тримання заявника, але порушення державою права заявника на вихідну кореспонденцію з в'язниці, ці скарги не випливають з його первинної заяви до Суду, поданої 5 років тому, які сторони вже прокоментували. Суд вважає, що та­ким чином не є доречним розглядати ці питання окремо на даній стадії (див. рішення у справі Nuray Sen v. Turkey, від 30 березня 2004 p., № 25354/94, п. 200; Skubenko v. Ukraine, № 41152/98, від 6 квітня 2004 p.).

II. ПРИЙНЯТНІСТЬ А. Стаття 3 Конвенції

64. Заявник скаржився, що він став об'єктом нелюдського та такого, що при­
нижує людську гідність, поводження: порушення ст. З Конвенції. Зокрема, він
стверджував, що не отримував необхідного медичного лікування та допомоги при
захворюванні на туберкульоз при відбуванні покарання. Він також скаржився на
те, що умови тримання в різних пенітенціарних закладах були незадовільними
(розмір камер, в яких його утримували, кількість осіб в них, ліжка та санітарні
умови, вентиляція, харчування, щоденні прогулянки, доступ до природного
світла та повітря та інше). Він зазначив, що йому не надавали приписаних йому
ліків та необхідної медичної уваги при захворюванні на туберкульоз. Стаття З
зазначає:

«Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що при­нижує гідність, поводженню або покаранню». 1. Позиції сторін

65. Уряд вважає, що заявник не вичерпав усіх національних засобів захисту,
доступних для нього за українським законодавством, до подання заяви до Суду.
Зокрема, Уряд посилався на рішення у справі «Геннадій Науменко проти
України» (№ 42023/98, п. 136, від 10 лютого 2004 р.), в якому Суд дійшов виснов­
ку, що звернення до прокуратури в принципі є ефективним засобом захисту, пе­
редбаченим національним законодавством. В цьому рішенні Суд також дійшов
висновку, що рішення стосовно скарг, поданих до органів прокуратури, можуть
бути переглянуті національними судами. Далі Уряд стверджував, що заявник мав
окрему можливість подати цивільний позов стосовно порушення його прав під

Поиск по сайту: