Енциклопедичний довідник майбутнього адвоката. кож просив, щоб суд прийняв рішення перевести заявника під звичайний нагляд

кож просив, щоб суд прийняв рішення перевести заявника під звичайний нагляд. 7 травня 2001 р. Центральний суд відмовив в його заяві у зв'язку з її необґрунто­ваністю. Зокрема, суд вказав на тяжкість вчиненого заявником злочину, а також на той факт, що заявник був рецидивістом. Далі суд вирішив, що висновки ме­дичної комісії були недостатніми для скасування судом примусового лікування заявника.

24. 21 вересня 2001 р. Голова медичного управління РПЛ подав заяву до Залізничного суду з проханням скасувати застосовані до заявника заходи приму­сового лікування та перевести його на звичайний режим нагляду.

25. 23 жовтня 2001 р. Залізничний суд розглянув заяву і вирішив, що лікуван­ня заявника можливе в звичайному режимі, оскільки стан здоров'я останнього поліпшився. Ухвала суду не була оскаржена і стала остаточною.

26. 8 листопада 2001 р. заявника було звільнено з психіатричного закладу.
II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

А. Конституція України, 1996 р.

27. Відповідними положеннями Конституції України передбачено наступне:
Стаття 55

«Права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гаран­тується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів держав­ної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб...

Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань».

Б. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 р. (набрав чинності 1 верес­ня 2001 p.).

28. Відповідними положеннями Кримінального кодексу України передбачено
наступне:

«Стаття 19. Осудність

2. Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого цим Кодексом, перебувала в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки...»

«Стаття 20. Обмежена осудність

1. Підлягає кримінальній відповідальності особа, визнана судом обмежено осудною, тобто така, яка під час вчинення злочину, через наявний у неї психічний розлад, не була здатна повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними.

2. Визнання особи обмежено осудною враховується судом при призначенні покарання і може бути підставою для застосування примусових заходів медично­го характеру».

«Стаття 44. Правові підстави та порядок звільнення від кримінальної відповідальності

1. Особа, яка вчинила злочин, звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених цим Кодексом, а також на підставі закону України про амністію чи акта помилування.

2. Звільнення від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених цим Кодексом, здійснюються виключно судом. Порядок звільнення від криміна­льної відповідальності встановлюється законом».

«Розділ XIV. ПРИМУСОВІ ЗАХОДИ МЕДИЧНОГО ХАРАКТЕРУ ТА ПРИ­МУСОВЕ ЛІКУВАННЯ

Додатки

Стаття 92. Поняття та мета примусових заходів медичного характеру Примусовими заходами медичного характеру є надання амбулаторної психіат­ричної допомоги, поміщення особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу, в спеціальний лікувальний заклад з метою її обов'язкового лікування, а також запобігання вчиненню нею суспільно небезпечних діянь».

«Стаття 93. Особи, до яких застосовуються примусові заходи медичного характеру Примусові заходи медичного характеру можуть бути застосовані судом до осіб:... 2) які вчинили у стані обмеженої осудності злочини;...» «Стаття 94. Види примусових заходів медичного характеру

1. Залежно від характеру та тяжкості захворювання, тяжкості вчиненого діян­
ня, з урахуванням ступеня небезпечності психічно хворого для себе або інших
осіб, суд може застосувати такі примусові заходи медичного характеру:

1) надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку;

2) госпіталізація до психіатричного закладу із звичайним наглядом;

3) госпіталізація до психіатричного закладу з посиленим наглядом;

4) госпіталізація до психіатричного закладу із суворим наглядом.

2. Надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку мо­же бути застосоване судом стосовно особи, яка страждає на психічні розлади і вчинила суспільно небезпечне діяння, якщо особа за станом свого психічного здоров'я не потребує госпіталізації до психіатричного закладу.

3. Госпіталізація до психіатричного закладу із звичайним наглядом може бути застосована судом щодо психічно хворого, який за своїм психічним станом і ха­рактером вчиненого суспільно небезпечного діяння потребує тримання у психіатричному закладі лікування у примусовому порядку.

4. Госпіталізація до психіатричного закладу з посиленим наглядом може бути застосована судом щодо психічно хворого, який вчинив суспільно небезпечне діяння, не пов'язане з посяганням на життя інших осіб, і за своїм психічним ста­ном не становить загрози для суспільства, але потребує тримання у психіатрично­му закладі та лікування в умовах посиленого нагляду.

5. Госпіталізація до психіатричного закладу із суворим наглядом може бути за­стосована судом щодо психічно хворого, який вчинив суспільно небезпечне діян­ня, пов'язане з посяганням на життя інших осіб, а також щодо психічно хворого, який за своїм психічним станом і характером вчиненого суспільно небезпечного діяння становить особливу небезпеку для суспільства і потребує тримання у психіатричному закладі та лікування в умовах суворого нагляду.

6. Якщо не буде визнано за необхідне застосування до психічно хворого при­мусових заходів медичного характеру, а також у разі припинення застосування та­ких заходів, суд може передати його на піклування родичам або опікунам з обов'язковим лікарським наглядом».

«Стаття 95. Продовження, зміна або припинення застосування примусових заходів медичного характеру

1. Продовження, зміна або припинення застосування примусових заходів ме­дичного характеру здійснюється судом за заявою представника психіатричного закладу (лікаря-психіатра), який надає особі таку психіатричну допомогу, до якої додається висновок комісії лікарів-психіатрів, який обґрунтовує необхідність продовження, зміни або припинення застосування таких примусових заходів.

2. Особи, до яких застосовані примусові заходи медичного характеру, підляга­ють огляду комісією лікарів-психіатрів не рідше одного разу на 6 місяців для вирішення питання про наявність підстав для звернення до суду із заявою про при-

Поиск по сайту: