Енциклопедичний довідник майбутнього адвоката. кою, що ув'язнена за ст. 242 КпАП до того часу, поки її справа не була заслухана суддею

кою, що ув'язнена за ст. 242 КпАП до того часу, поки її справа не була заслухана суддею. Однак виявляється, що справжньою причиною її доставления у відділок було примушування її надати інформацію у «справі Л.» та змусити її віддати ключ від своєї квартири. Звинувачення її в адміністративному правопорушенні було використане лише як привід для того, щоб її можна було допитати.

83. За таких обставин Суд може обійтись без вирішення того, чи підпадало вза­галі нічне тримання заявниці під будь-який з підпараграфів § 1 ст. 5 Конвенції, оскільки наступні міркування були б застосовані в будь-якому випадку.

84. По-перше, Суд зазначає, що жодних документів стосовно саме початково­го арешту заявниці та її нічного тримання пізніше не можна було знайти (§ 27 ви­ще). З цього випливає, що впродовж понад 20 годин після арешту заявниці не існувало жодного запису стосовно того, хто була заявниця та які були підстави та очікувана тривалість її тримання. Навіть припускаючи, що правоохоронці нама­галися винести звинувачення в адміністративному правопорушенні, це не звільняє їх від дотримання цих простих формальностей перед закриттям її в ка­мері. Цей факт сам по собі має вважатися найбільш серйозним упущенням, оскільки традиційною думкою Суду є та, що невизнане тримання особи є повним нехтуванням фундаментальними гарантіями, які містяться у ст. 5 Конвенції. Відсутність запису таких речей, як дата, час та місце затримання, ім'я заарешто­ваного, підстави тримання та ім'я особи, яка здійснила затримання, мають вва­жатися такими, що не узгоджуються з вимогами законності та із самою метою ст. 5 Конвенції (див. рішення у справах «Anguelova v. Bulgaria», § 154 та «Kurt v. Turkey» від 25.05.98, збірник судових рішень і постанов 1998-ИІ, § 125).

85. Крім того, з коментарів уряду, поданих після прийняття рішення щодо прийнятності заяви, можна робити висновок, що арешт заявниці був незаконним за національним законодавством (див. §§ 39—40 вище).

86. На цих підставах Суд робить висновок, що період тримання заявниці до її постання перед суддею 14.02.99 не узгоджується з гарантіями § 1 ст. 5 Конвенції. Таким чином, сталося порушення цієї статті.

2. П'ятиденне тримання за звинуваченням у чиненні опору міліції із застосу­ванням сили

87. 14.02.99 заявниця постала перед суддею, який ухвалив, що вона вчинила опір міліції із застосуванням сили (порушення за ст. 165 КпАП) і виніс вирок про п'ятиденне ув'язнення. 05.03.2003 це рішення було проголошене незаконним і скасоване. Має бути встановлено: чи відбуття цього покарання відповідно до засудження в адміністративному провадженні узгоджувалося зі ст. 5 Конвенції без урахування скарги за ст. 6 Конвенції стосовно того ж рішення.

88. Суд нагадує загальні принципи, викладені в рішенні у справі «Benham v. the United Kingdom» (від 10.06.96, збірник 1996-Ш, §§ 40-42) і повторені в інших справах (див. рішення у справах «Lloyd and others v. the United Kingdom» від 01.03.2005, заяви №№ 29798/96 та наступні; «Perks and others v. the United Kingdom» від 12.10.99, заяви №№ 25277/94 та наступні):

«40. Головне питання, що має бути визначене в поточній справі, — чи оскаржу­ване тримання було законним», включаючи й узгодження з «процедурою, визна­ченою законом». Тут Конвенція головним чином повертається до національного права та встановлює обов'язок узгоджуватися із матеріальним та процесуальним законодавством, однак на додаток вона вимагає, щоб будь-яке позбавлення волі узгоджувалося з цілями ст. 5 Конвенції, тобто захищало осіб від сваволі.

41. Національне право передусім мають тлумачити та застосовувати націо­нальні органи влади, тобто суди. Однак, якщо § 1 ст. 5 Конвенції не узгоджується

Поиск по сайту: